27.Історія появи університетів - перших вищих навчальних закладів. Традиції організації їх

діяльності.

Причинами появи перших європейських університетів були:

1. Відтворення і набуття античних знань. У 5 ст. африканський письменник Марціан Капелла відновив і звів воєдино основні елементи античних знань, „семи вільних мистецтв”, які в 6 ст. були розділені на:

-Тривіум (трипуття) - граматика (цариця наук), діалектика, риторика.

-Квадривіум (чотирипуття) - геометрія, арифметика, музика, астрономія.

Ці знання та перекладені з арабської і грецької мов твори Арисготеля стали основою для змісту шкіл підвищеної (середньої) освіти та університетів.

2. Розвиток міст, торгівлі і виробничих відносин в середньовіччі вимагав відродження права (римського права). Вищої освіти потребували і клірики, для відстоювання постулатів віри в час появи різноманітних християнських течій.

3. Виникнення у XII - XIII ст. міських (нецерковниі) шкіл в європейських країнах. Зміст навчання в них носив більш прикладний характер. Деякі їх різновиди (латинські школи, колегії) давали освіту підвищеного рівня і пізніше стали закладами загальної освіти. Запровадження світських знань стало поштовхом для розвитку наук (медицини, астрономії, фізики, математики, хімії тощо).

Організаторами перших європейських університетів були:

1. Церковна влада (Папа римський, єпископи).

2. Королівська влада (Королі, особи високих чинів).

Кожен університет володів певними правами і привілеями (які надавали Папа чи королі). Привілеї звільняли студентів від військової служби і закріпляли університетську автономію:

Остаточно принципи академічної свободи були сформульовані під час відкритті Берлінського університету (1811 рік):

• „Свобода навчати” (ЬегйеШеіО

• „Свобода навчатися” (Ьегй-еіЬеіІ)

Перші університети дослівно називались Universitas magistroruiji et scholarum (корпорація, сукупність викладачів і студентів), або Studium generale (загальна школа, загальна означала, що навчальний заклад мав інтернаціональний характер). Кількість їх швидко зростала:

Кількість університетів в Європі
XIII ст.	XIV ст.	XV ст.
19	44	60

Для університетів протягом середньовіччя було характерно:

- Створення університету було нескладною справою. Міська громада давала згоду, бо була зацікавлена в розростанні міста, приміщення були невибагливими (замість лав - солома);

• Наднаціональний, демократичний характер. Навчались люди різного віку, з різних країн. До початку XVI ст. фактична влада в університеті належала націям чи колегіям (об’єднанням викладачів і студентів з однієї країни чи регіону) та факультетам чи коледжам (навчальним підрозділам). їх керівники - прокуратори і декани обирали на рік керівника університету - ректора (ним міг бути і студент);

• Викладачами університетів були бакалаври, магістри, ліценціати, доктори;

• Університет мав право присвоювати академічні звання магістра, ліценціата, доктора (на основі публічного захисту перед членами факультету наукової штудії);

• Студенти (ті, що сумлінно навчаються) мандрували з одного університету в інший, вибираючи собі той зміст навчання, який їх найбільше задовольняв. їх називали вагантами, голіардами. Університети Європи славились певними галузями підготовки - Паризький викладанням філософії і теології, Оксфордський - канонічного права, Орлеанський - громадянського права, Монпельє - медицини, університети Іспанії - математики і природничих наук, університети Італії - римського права;

• Університети теж були мобільними, якщо починалась чума, війна тощо, то перебирались в інше

місто;

• Викладання в усіх університетах проводилось латинською мовою;

• Студенти проживала в гуртожитках - бурсах. Особливою порядністю студенти не відзначались, хуліганили, займались крадіжками;

• Членами університету вважались викладачі, студенти, обслуговуючий персонал (книгопродавці, переписувачі, аптекарі, трактирники, посильні і ін );

• Праця викладачів оплачувалась міською владою і студентами.

На організацію навчання в університетах та основні форми навчання в них мали вплив традиції:

І арабських вищих шкіл;

2. античних і візантійських шкіл підвищеного типу;

3. міських, ремісничих шкіл (майстер-учні-підмайстри).

Переважно в університетах було 4 факультети:

• молодший (артистичний), на якому вивчалось сім вільних мистецтв (septem artes liberales). Після його закінчення присвоювався ступінь бакалавра. Цей факультет був найчисельніший, навчання могло тривати 3-7 років. Коли юнак 13-14 років з’являвся в університеті, то мав записатись до якогось професора, який за нього відповідав. Студент відвідував лекції і інших викладачів. Навчання було таким складним, що тільки третина тих хто вступав, отримував ступінь бакалавра;

• після закінчення артистичного факультету можна було закінчити один із старших факультетів: медичний, юридичний, богословський. Навчання могло тривати 5-6 років і було настільки складним, що ступінь магістра отримував лише кожен шістнадцятий студент старших факультетів.

Загалом навчання в університетах в середньому тривало 11-14 років. Термін навчання і вік студентів не встановлювався.

Формами організації навчання були:

1. Лекції, які обов’язково треба було відвідувати. Під час денної (ординарної) лекції викладач читав текст книг Арістотеля на артистичному факультеті, на медичному Гіпократа і Галена, на юридичному Граціана і коментував їх. Студенти записували продиктоване викладачем. На повторювальних (вечірніх) лекціях вони відтворювали і перекладали латинські тексти, коментували їх.

2. Диспути. Вони були декількох видів:

• Щотижневі. Участь в таких диспутах була обов’язковою для отримання вченого академічного ступеню. Викладач (магістр, ліценціат) вибирав тему. Проводив диспут бакалавр. Тема могла бути науковою чи схоластичною („Скільки чортів поміщається на кінчику голки?”);

• Річні (1-2 рази на рік). Вони не мали певної теми („про що завгодно”). На них обговорювались актуальні наукові і світоглядні проблеми;

• Публічні. В 14 ст. Паризький університет організував диспут на якому оксфордський магістр Скотт висловив певну тезу, вислухав 200 заперечень, повторив їх напам’ять і тут же послідовно відкинув.

3. Студенти періодично складали екзамени Особливо суровими були екзамени на ступінь бакалавра і магістра.

В період нової історії в Європі виробились основні моделі змістового (цільового призначення) класичного університету. їх три:

цінності вільного навчання і вільної особистості. Виникла в Оксбриджі( старовинність, міжнародний характер, ретельний відбір студентів, загальна освіта, тьюторство, політична автономність, самоврядування університету)

цінності корисності знань. Виникла в ШотландЩЕдінбургський унів.)

( розвиток інтуїтивних здібностей розуму, грунтовна і практична підготовка з окремих спеціальностей)

цінності інтелектуальних досліджень ( унів-т культурний, науковий і освітній центр суспільства. Професор проводить наукову роботу, до якої залучає студентів. Унів-т вільний і автономний у питаннях наукової роботи і викладання.)

У багатьох відомих університетах світу моделі поєднуються. Загалом значення класичних університетів полягає в тому, що вони:

-Протиставили схоластиці діяльне інтелектуальне життя;

-Утвердили інтелектуальний і духовний фундамент суспільства (формування еліти);

-Почали здійснювати підготовку високопрофесійних спеціалістів - юристів, лікарів, священників, вчених, учителів;

-Розпочали знайомство молодого покоління з загальновизнаними доктринами і вченнями, прогресивними ідеями.

Значна кількість започаткованих в середньовічних університетах традицій та засад організації, автономії залишається і по нині.