Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Tema_06_Ekonomichni_subyekti.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
966.14 Кб
Скачать

Д

Державний бюджет і його доходи

ержава виконує політичні та економічні функції використовуючи свої грошові надходження – фінанси. Стан державних фінансів відігріє важливу роль в економічному та соціальному розвитку країни.

Державні фінанси охоплюють державний бюджет, фінанси місцевих органів влади, фінанси державних підприємств та спеціальні державні фонди.

Державний бюджет є стрижнем державних фінансів і становить баланс доходів і видатків держави за фінансовий рік. Інакше кажучи, державний бюджетце централізований грошовий фонд, що перебуває у розпорядженні уряду. Уряд мобілізує грошові кошти передовсім через податки для фінансування загальнодержавних видатків.

Місцеві фінанси - це грошові ресурси місцевих органів влади, які також здебільшого надходять завдяки податкам. Будова місцевих фінансів визначається державним устроєм країни. В Україні вони охоплюють бюджети областей, міст, сіл; у США – бюджети штатів, муніципалітетів; у Німеччині – бюджет земель і т.д. Місцеві бюджети відіграють важливу роль у впровадженні економічного розвитку територіальних ланок національної економіки, фінансуванні соціальної та виробничої інфраструктури тощо.

Фінанси державних підприємств (як і приватних) забезпечують їхнє функціонування. Головне завдання цих підприємств – забезпечення і розвиток важливих галузей, які мають стратегічне значення для держави. У процесі приватизації, що відбувається нині у всіх країнах, в тому числі з перехідною економікою, роль державних підприємств та їхніх фінансів в економіці країн зменшується.

Спеціальні державні фондице фонди спеціального страхування, різні цільові фонди, фінанси державних кредитних органів, що відокремлені від державного бюджету й управляються центральними або місцевими органами влади. Завданням цих фондів є фінансування певних цільових заходів: наприклад пенсійного забезпечення, соціального захисту певних груп населення тощо.

Головним джерелом державних фінансових ресурсів є національний дохід. У багатьох країнах через систему державних фінансів розподіляють від 40 до 50% національного доходу.

За надзвичайних обставин (війни, соціально-економічні потрясіння), в умовах кардинальних суспільних зрушень, які відбуваються нині в країні із перехідною економікою, національного доходу не вистачає. Для покриття фінансових потреб держави використовує таке джерело як національне багатство. Це веде до зменшення матеріальних цінностей, котрі належать нації.

Крім названих внутрішніх джерел державних фінансів, існують зовнішні джерела – позики за кордоном.

Основними інструментами, за допомогою яких держава акумулює необхідні для неї фінансові ресурси, є податки. Податки забезпечують близько 90% доходів будь-якої держави. Після проголошення незалежності Україна розробила власне податкове законодавство, що визначило її податкову систему, під якою розуміють сукупність податків і зборів, а також методів їх побудови і стягнення.

До податкової системи кожної країни належать суб’єкти оподаткування, тобто ті, хто сплачує податки, — фізичні особи та юридичні особи (підприємства), та об’єкти оподаткування — прибуток підприємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо. Одиниця оподаткування — це одиниця виміру об’єкта оподаткування (наприклад, для земельного податку — гектар). Податкова ставка — це величина податку на одиницю оподаткування. Для визначення величини податку кількість податкових одиниць множать на податкову ставку. Наприклад, податкова ставка величиною 15% з доходів фізичних осіб означає, що за місячного доходу у 2000 гривень цей дохід розподіляється так: 300 гривень державі, 1700 — отримувачеві доходу.

Податкові ставки поділяються на такі види:

  • пропорційні, коли ставка оподаткування є однаковою і не залежить від розмірів доходу;

  • прогресивні, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають. Інакше кажучи, такі ставки передбачають більший відсоток вилучення доходу у вигляді податку, коли дохід збільшується;

  • регресивні, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується.

Податкова система з прогресивними ставками стимулює приховування доходів від сплати податків, пропорційна – відтворює нерівність у розподілі доходів між домогосподарствами.

Податки поділяють на прямі та непрямі. Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм. В Україні такими податками є податок з доходів фізичних осіб, податок з прибутку підприємств та ін.

Непрямі — це податки, що встановлюються на товари та послуги і включаються в їхню ціну. До непрямих податків в Україні належать акцизи, податок на додану вартість, мито. Непрямі податки сплачують ті громадяни і фірми, що купують оподатковувані товари й послуги.

Податок на доходи фізичних осіб в Україні є пропорційними, тобто особи з вищими доходами сплачують той самий відсоток свого доходу у вигляді податку, що й ті, хто заробляє менше. З 1 січня 2007 р. пропорційна ставка податку на доходи фізичних осіб становитиме 15%.

Платниками податку з прибутку є виробничі підприємства, фінансові й некомерційні установи, які мають доходи, не звільнені від оподаткування. В Україні передбачене пропорційне оподаткування прибутку підприємств. Ставки цього податку нині становить 25%. Щоправда, ставка податку з прибутку в окремих сферах діяльності є вищою (аукційна торгівля, продаж цінних паперів тощо).

Об’єктом оподаткування при стягуванні податку з майна є його вартість у період володіння ним або під час продажу чи успадкування. Протягом століть точиться дискусія про справедливість податку на майно: перерозподіляти багатство чи змиритися з тим, що від народження люди опиняються у нерівних умовах.

Акцизи — це непрямі податки, що включаються в ціни певних товарів і стягуються в момент їх придбання. Акцизи поділяються на індивідуальні, коли оподатковується кожна одиниця товару, і на універсальні, коли об’єктом оподаткування є обсяг продажу.

Згідно із законодавством України, індивідуальні акцизи встановлюються на високоприбуткові товари. Ставки індивідуального акцизу коливаються в межах від 20 до 300%. Товари, які оподатковуються акцизним збором, називаються підакцизними (алкогольні напої, вироби з хутра, телевізори, шоколад тощо).

Найпоширенішим видом універсального акцизу у світі нині є податок на додану вартість, що міститься у ціні всіх товарів і послуг. Додана вартістьце різниця між виторгом фірми та вартістю матеріалів і сировини, що куплені у постачальників. Ставка цього податку в Україні становить 20%. Формально його платниками є виробничі й торговельні підприємства, оскільки податок надходить у бюджет від них. Фактично його сплачують покупці під час купівлі товарів і послуг.

Мито — це податок на товари, які імпортуються. Мито є одним із важелів захисту національного ринку і поповнення бюджетних коштів.

Податкова система в Україні ґрунтується на двох основних податках — на додану вартість і на прибуток підприємств. Значення податку на доходи фізичних осіб та індивідуальних акцизів у надходженнях до державного бюджету менш вагоме.

Стягнення податків передбачає надання певних податкових пільг. Типовими пільгами є неоподатковуваний мінімум заробітної плати — мінімальна її сума, з якої не стягується прибутковий податок з громадян; капітальні знижки — це зменшення ставки оподаткування прибутку, котрий отримують за допомогою капітального устаткування; прискорена амортизація — фактичне зменшення оподатковуваних сум прибутку в перші роки використання устаткування.

Економічні стосунки держави з двома іншими суб’єктами – домогосподарствами і фірмами – виражаються передовсім у рівні оподаткування, або кажучи інакше, у податковому тягарі. Рівень оподаткування в національній економіці здебільшого вимірюється податковим коефіцієнтом – відношенням суми сплачених податків та обов’язкових відрахувань на соціальне страхування до валового внутрішнього продукту. Нерідко рівень оподаткування, або податковий тягар, вимірюють середньою податковою ставкою – відношенням суми податків до величини доходів фірм і домогосподарств.

Упродовж ХХ ст. рівень оподаткування підвищувався у всіх країнах світу. Якщо наприкінці ХІХ ст. податкові надходження урядів становили в середньому 8-9%, то до середини ХХ ст. вони зросли до 20-25% ВВП.

На початку ХХІ ст. рівень оподаткування перевищував позначку 38% ВВП (середня для усіх країн світу). В окремих країнах рівень оподаткування помітно перевищував його середній рівень. Наприклад, податкові надходження уряду Швеції перевищують 50% ВВП, а Франції – 45% ВВП. У майже усіх європейських країнах податкові надходження нині установилися на рівні 38-45%, а у США та Японії – близько 30% ВВП. В Україні рівень оподаткування в останні роки коливається в інтервалі 40-45, що відповідає показникам інших європейських країн.

Підвищення рівня оподаткування у ХХ ст. віддзеркалює зростання ролі громадських благ у формуванні людського капіталу та підтриманні усталеного економічного зростання. Це підвищення зумовлене також тим, що в цивілізованих країнах держава проводить політику соціального захисту населення, завданням якої є зменшення економічної нерівності та створення сприятливих для усіх членів суспільства умов матеріального життя.

Державний бюджет країни складається з двох підрозділів – надходжень (доходів) і видатків. Кожна країна має свою структуру доходів і видатків бюджету, що зумовлено державним устроєм, рівнем економічного розвитку, характером економічної політики уряду. Водночас формування і використання бюджету в різних країнах має спільні риси. Доходи бюджету, як уже відомо, головно формують податкові надходження і є декілька основних напрямків видатків.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]