ДДержавні видатки
ержавний бюджет країни містить
чимало статей видатків, які можна
згрупувати у шість основних напрямів:
1)
національна оборона; 2)
утримання державного апарату; 3)
фінансування бюджетного (державного)
сектора економіки; 4)
соціальні видатки;
5)
фінансування розвитку економіки;
6)
проценти за державний борг.
Обсяг кожного з напрямів видатків
установлюється в законодавчому порядку
і відбиває політику уряду.
У структурі видатків державного бюджету України найвагомішими є частки, пов’язані з утриманням державного сектора економіки (освіта, правоохоронна діяльність, охорона здоров’я, житлово-комунальне господарство, наука, культура, спорт тощо), з фінансуванням національної економіки, обслуговуванням державного боргу, а також заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.
Особливе значення мають державні видатки на освіту. У другій половині 90-х років частка видатків на освіту в Україні коливалась у межах 3-4% ВВП, що помітно менше, ніж у розвинутих країнах. З відновленням економічного зростання видатки на освіту поступово зростають. У 2004 р. їхня частка становила 6,1% ВВП. Збільшення видатків на освіту означає, що українське суспільство нині глибше усвідомлює значення освіти як важливого стратегічного ресурсу нації.
В останні роки зростала частка видатків на утримання державного апарату. Якщо у 1992 р. вона становила 1,3% ВВП, то у 2002-2004 рр. зросла до 3,8 % ВВП. Помітне збільшення частки видатків на управління, з одного боку, засвідчує підвищення оплати праці державних службовців, а з іншого, безперечно, є ознакою зростання бюрократизації державного апарату.
Державний бюджет має бути збалансованим. Це означає, що видатки мають дорівнювати доходам. Якщо доходи перевищують видатки, то має місце надлишок, або профіцит, бюджету; якщо, навпаки, видатки більші за доходи, то виникає дефіцит бюджету. Майже всі країни, за небагатьма винятками, мають нині дефіцит бюджету.
Відношення суми дефіциту до ВВП, виражене у відсотках, називають рівнем дефіцитності бюджету. Якщо такий рівень становить 1-2%, то ситуація є терпимою, якщо більший, то підриваються підвалини стабільності економіки.
Є три основні способи збалансування дефіцитного державного бюджету:
підвищення податків;
додаткова емісія грошей, або сеньйораж;
державні позики — випуск державних цінних паперів.
Підвищення податків має свої межі. На перший погляд може видаватися, що чим більші податкові ставки, тим більші надходження до державного бюджету. Проте частина економістів заперечує такий зв’язок, наголошуючи на важливості низьких ставок оподаткування для досягнення високих економічних результатів, у тому числі значних надходжень податків. Ці економісти вважають, що у довгостроковому періоді залежність доходів держави від податків описує так звана крива Лафера (рис.6.1).
Криву Лафера пояснюють так. За нульових податкових ставок жодних податкових надходжень не буде. Якщо ж податки сягнуть 100%, тобто держава привласнюватиме всі результати праці громадян, ніхто не матиме бажання працювати в офіційній економіці і вся національна економіка стане тіньовою. Тому знову ж не буде податкових надходжень.
Рис.6.1. Крива Лафера
Що є між цими крайнощами? Якщо податкові ставки зростають від нуля, то податкові надходження збільшуються. Тоді за певного рівня ставок податків (чимало економістів вважають, що цей рівень становить 40%) люди починають менше працювати в офіційній економіці та спрямовують свою активність у тіньову економіку. Відтак державні податкові надходження фактично зменшуватимуться, навіть якщо податкові ставки збільшуватимуться. Хоча багато економістів скептично оцінюють криву Лафера, все ж підвищення податків як метод збалансування державного бюджету, вочевидь, є обмеженим.
Отже, рівень оподаткування, або податковий тягар у національній економіці, на думку фахівців, впливає на поведінку економічних суб’єктів і величину податкових надходжень.
Другий метод збалансування державного бюджету — додаткова емісія грошей, або сеньйораж. Держава випускає додаткову кількість грошей і начебто отримує додаткові доходи. Це дуже зручний для уряду метод збалансування бюджету. Однак він має величезний недолік — викликає інфляцію. В Україні з 1997 р. емісію грошей для збалансування бюджету не застосовують.
Найчастіше для зрівнювання доходів і видатків держави використовують позику. Для отримання позики уряд випускає і продає державні цінні папери, натомість отримуючи гроші. Цей метод не викликає інфляції, але призводить до виникнення державного боргу, під яким розуміють загальну суму заборгованості уряду власникам державних цінних паперів, що кількісно дорівнює сумі його минулих бюджетних дефіцитів мінус бюджетні надлишки. Через певний проміжок часу державні цінні папери треба викупити, а також щорічно сплачувати проценти. Нині у багатьох країнах від 10 до 15% видатків державного бюджету ідуть на обслуговування державного боргу — оплату процентів та основної суми боргу.