Тема 6. Економічні суб’єкти

У кожній національній економіці діють три основні економічні суб’єкти – держава, підприємства та домогосподарства. Держава в усі часи виконувала роль політичного центру, але ніколи не стояла осторонь економіки, не залишалась байдужою до її поступу. Підприємство є клітинкою виробничої структури національної економіки. Тут відбуваються головні економічні процеси, формуються економічні і соціальні стосунки, переплітаються інтереси особи, колективу і суспільства. Виробництво життєвих благ передовсім відбувається для задоволення потреб домогосподарств. У цій темі з’ясуємо основні функції економічних суб’єктів, особливості їх поведінки в умовах ринкової трансформації економіки.

6.1. Економічна роль держави

Ж

Економічні функції держави

одна національна економіка не обходиться без участі держави у її регулюванні. Держава впливає на економічну діяльність домогосподарств і фірм через розгалужену систему важелів та інструментів: адміністративно-правові засоби та економічні інструменти (державні фінанси, монетарні знаряддя, державна власність, зовнішньоекономічні знаряддя тощо). Правові засоби містять господарське право, яке чітко прописує майнові питання, ринкові стосунки та податкові відносини економічних суб’єктів. Адміністративні інструменти – це різного виду дозволи (наприклад, ліцензії) і заборони, а також стандарти і норми.

До економічних інструментів передовсім належать державні фінанси, тобто грошові кошти пов’язані з формуванням та використання державного бюджету. Ці кошти, а також методи побудови і стягнення податків уряд застосовує нині для цілеспрямованого впливу на розвиток національної економіки. Про монетарні знаряддя впливу на економіку, якими оперують центральні банки країн, мова йтиме у темах 11 та 16. Уряд також використовує державну власність для впливу на економічний розвиток країни. У сучасних умовах можливості цього інструментарію державного регулювання національної економіки звужуються, бо частка державної власності зменшується. Крім того, в жодній із розвинених країн нині нема інтегрованого державного сектора. Нарешті, економічні інструменти впливу держави на різні напрями зовнішньоекономічних відносин країни (мито, квота, немитні інструменти та ін) з’ясовуються у темах 7 та 18.

Однією з основних традиційних економічних функцій держави є створення правової бази, потрібної для нормального функціонування економіки. Інакше кажучи, держава створює закони та інші нормативні акти, що визначають права власності, майнові питання, правовий статус ділових підприємств, установлює “правила гри”, що регулюють ринкові стосунки – взаємовідносини між фірмами, постачальниками ресурсів та споживачами, працедавцями та найманими працівниками, зовнішньоекономічну діяльність фірм, запроваджує стандарти вимірювання якості продуктів і т.д. Створення і вдосконалення правової бази сприяє ефективному розподілові ресурсів, підвищенню якості товарів і послуг, попередженню випадків нечесної ділової практики, забезпеченню виконання угод.

Важливою економічною функцією держави є захист конкуренції, яка, як нам уже відомо, є головним регулятивним механізмом у ринковій економіці. Це та сила, яка підпорядковує виробників і постачальників ресурсів диктатові споживачів. Зовсім інша ситуація за умов олігополії або монополії, коли кількість виробників невелика. Як уже зазначалось, монопольна влада знижує ефективність ринкової системи як механізму раціонального розподілу обмежених ресурсів. Через це виникає необхідність контролю над монополіями.

У більшості країн уряд намагається контролювати монополії двома способами. У разі природних монополій (галузі, у яких технологічні та економічні реальності унеможливлюють існування конкурентних ринків) уряд утворює державні комісії для врегулювання цін і стандартів послуг або запроваджує державну власність. На місцевому рівні комунальна власність на електро- та водопостачання є звичним явищем. Інший спосіб захисту конкуренції – це антимонопольне законодавство. Ефективність виробництва майже на всіх ринках досягається за високого рівня конкуренції. Тому для захисту й посилення конкуренції як регулятора поведінки фірм парламент ухвалює антимонопольне законодавство.

Навіть якщо існує законодавча база діяльності ринкових інституцій та захисту конкуренції, уряд усе ж має виконувати ще й інші економічні функції. Ринковій економіці притаманні деякі недоліки, які змушують уряд доповнювати і поліпшувати її функціонування, зокрема здійснювати перерозподіл доходів. Ринковий механізм розподіляє доходи нерівномірно. Він забезпечує високі доходи тим, чия праця завдяки вродженим здібностям, здобутій освіті чи вмінню гарантує високу заробітну платню. Так само ті, хто володіє – завдяки спадщині або праці – значним капіталом і землею, отримують високі майнові доходи. Однак інші члени суспільства, які мають менші здібності, дістали не таку добру освіту й кваліфікацію, не нагромадили і не успадкували майнових ресурсів, отримують низькі доходи. Крім того, багато людей літнього віку, осіб із фізичними і розумовими вадами, сімей з одним дорослим отримують низькі доходи або, будучи безробітними, не мають їх узагалі.

У країнах з ринковою економікою існує значна нерівність у розподілі грошових доходів між господарствами. Бідність серед загального достатку залишається гострою економічною і соціальною проблемою.

Держава намагається зменшити нерівність у доходах, що виявляється в багатьох програмах і заходах уряду. Основними важелями при цьому виступають: 1) прогресивне оподаткування (вищі особисті доходи оподатковуються за вищою ставкою для перерозподілу частини доходів багатих на користь бідних); 2) державні трансфери (виплати державою особі або домогосподарству грошей чи безплатне надання товарів та послуг), зокрема допомога безробітним, інвалідам, багатодітним сім’ям і т.д. Через трансферні платежі уряд передає частину національного доходу домогосподарствам, які отримували б дуже незначний дохід або взагалі не отримали б нічого; 3) втручання у функціонування ринку – законодавче встановлення урядом мінімальної заробітної плати, граничних рівнів тарифів за житлово-комунальні послуги тощо.

Ще однією функцією держави є перерозподіл ресурсів задля усунення витрат переливу. Витрати переливу зменшують фактичні витрати фірм, із діяльністю яких вони пов’язані. Якщо фірма уникає певних витрат, забруднюючи довкілля, вона перекладає їх на суспільство. Для коригування витрат переливу уряд має змусити фірму оплачувати їх. Держава може здійснити такі заходи: 1) запровадити спеціальні податки, що приблизно дорівнюють витратам переливу; 2) ухвалити законодавство, що забороняє або обмежує забруднення довкілля (наприклад, встановлення максимальних норм викиду шкідливих речовин у навколишнє середовище). Це змушує фірми купувати і встановлювати очисні споруди та під загрозою судового переслідування здійснювати всі витрати, пов’язані з виробництвом. Крім того, держава може стимулювати (через субсидії, податкові пільги і т.д.) інвестиції у будівництво споруд і виробництво обладнання, що поліпшують стан довкілля.

Загалом дедалі більшого значення нині набуває здійснюване державою екологічне регулювання, яке скероване на заохочення раціонального природокористування, охорону довкілля та недопущення його додаткового забруднення.

Ринковий механізм, як нам уже відомо, не може забезпечити виробництво громадських благ, бо у приватних підприємств немає економічних стимулів, щоб займатись цим бізнесом. Тому держава виконує ще одну функцію – організація і виробництво громадських благ.

Держава організовує початкову і середню освіту та сприяє розвиткові професійної освіти. Школи перебувають у власності держави або муніципальних органів. Крім того, держава відіграє ключову роль у фінансуванні та організації вищої освіти. У більшості країн Західної Європи університети є державними – перебувають у власності центральних або регіональних органів влади – і навчання є безплатним. В Японії існує відносний баланс між державними і приватними університетами. У США усі університети організовані на комерційній основі. В України більше половини студентства навчається за кошти держави, а дещо менше половини – на умовах повної компенсації витрат на підготовку.

Ще одним напрямом економічної діяльності держави є фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт. На ці роботи у найбільш розвинених країнах нині витрачають величезні ресурси і кошти (нерідко 3% національного продукту). Держава стимулює впровадження результатів науково-дослідних робіт у виробництво, фінансує витрати на фундаментальні дослідження, розробляє програми розвитку високотехнологічних галузей і т.д.

Важливим напрямом державного втручання в економіку є збільшення інвестування, яке визначає розвиток національної економіки в майбутньому. Держава передовсім впливає на умови інвестування, створюючи відповідне макроекономічне середовище (рівень податкових ставок, процентних ставок, ренти, валютних курсів тощо). Так, для стимулювання інвестиційної діяльності держава може зменшити податкову ставку або взагалі не оподатковувати реінвестований прибуток, тобто ту частину прибутку, яку знову вкладається у виробництво. Стрижневим складником макроекономічного середовища є процентні ставки, рівень яких залежить від політики такої публічної інституції як центральний банк.

У ринковій економіці часто загострюється проблема збуту, зокрема у сільському господарстві унаслідок коливань врожайності. Одним із способів вирішення проблеми збуту є державні закупівлі сільськогосподарської продукції. У багатьох країнах ці закупівлі є важливим напрямом господарської діяльності держави. Держава впливає на розвиток економіки і через так звані державні замовлення, наприклад на будівельні роботи і послуги, замовлення на різне устаткування тощо.

Одним із найважливіших напрямів сучасної економічної діяльності держави є регулювання ринку праці, яке спрямоване на зменшення безробіття і забезпечення повної зайнятості. Уряд створює мережу бірж праці, які найчастіше називають центрами зайнятості, що полегшують безробітним знаходження нового робочого місця. Уряд впливає на ринок праці і через запровадження мінімальної заробітної плати.