У

Предмет аналітичної економії

національній економіці у зв’язку з виробництвом величезної кількості товарів і послуг та наявністю такої ж кількості економічних суб’єктів доводиться розв’язувати безліч господарських питань. Наприклад, що виробляти, тобто, які блага та в якій кількості виробляти? Як виробляти блага? Які ділові підприємства мають це робити – приватні чи державні? Для кого виробляти блага, тобто як розподіляти виготовлені блага між різними індивідами та домогосподарствами? І багато інших. Отже, в національній економіці мають існувати відповідні механізми розв’язання цих проблем, тобто способи її організації. Сукупність механізмів організації національної економіки називають економічною системою.

Економічна система містить велику кількість різних механізмів, які тісно пов’язані між собою і безперервно взаємодіють. Одні з цих механізмів творять сили ринку, а інші – державні інститути. Серед цих механізмів особливо важливе значення мають: механізми узгодження діяльності суб’єктів господарського життя; механізми реалізації власності на виробничі ресурси та вироблені життєві блага; механізми розподілу й перерозподілу створеного національного продукту; механізми взаємодії фізичної й монетарної економіки та інші. Великий вплив на організацію національної економіки, тобто на функціонування економічної системи, чинять традиції та ментальність народу. Від ефективності функціонування економічної системи великою мірою залежить кількість життєвих благ, яку виробляють з даної кількості ресурсів, та рівень добробуту населення.

На високому ступені розвитку національної економіки взаємозв’язки між її елементами настільки ускладнюються, що вона не може успішно розвиватися без прямого сприяння економічної науки. Усі галузі економічного знання спрямовані на поліпшення функціонування економіки, виявлення в ній різних взаємозв’язків і взаємовпливів, що дають змогу підвищити ефективність господарської діяльності.

Серед економічних наук особливе місце займає аналітична економія, яка вивчає ефективність функціонування економічної системи та її механізмів в умовах обмежених виробничих ресурсів. Вона досліджує, як мають бути організовані виробництво, розподіл, обмін та споживання для найповнішого задоволення потреб людей.

Центральним пунктом аналітичної економії є виявлення чинників, які визначають оптимальний, або природний обсяг товарів і послуг, що їх продукує національна економіка загалом чи окрема фірма. Інакше кажучи, стрижнем аналітичної економії є дослідження закономірностей економічного зростання та економічного розвитку країни.

Особливістю аналітичної економії є те, що вона широко використовує кількісні методи, показники, обчислення. І на перший погляд може видаватися, що вона є кількісною, тобто наукою, в якій переважають рівняння, обчислення числових значень, показників, індексів тощо.

Однак аналітична економія має справу не стільки з фізичними (виробничими) об’єктами, які піддаються числовим обчисленням, а передовсім з поведінкою економічних суб’єктів. При цьому аналітична економія виходить з того, що людина, працівник є визначальним ресурсом і чинником господарської діяльності. Тому аналітична економія широко використовує якісні вимірники і показники (економічні інтереси, духовні потреби, соціальна справедливість, рівні можливості, моральні мотиви, господарська культура, менталітет народу тощо). У результаті аналітична економія, є також словесно-описовою, якісною наукою.

Отже, аналітична економія, з одного боку, є наукою рівнянь, обчислень, цифр, показників, а з іншого – наукою, яка оперує твердженнями, міркуваннями тощо.

Важливу увагу аналітична економія приділяє впливові політики держави на поведінку економічних суб’єктів, а відтак на ефективність функціонування національної економіки та її складників. З огляду на погіршення стану навколишнього середовища аналітична економія дедалі більшу увагу приділяє проблемі відтворення природних ресурсів і довкілля.

Аналітична економія тісно пов’язана з іншими галузями економічного знання, такими як фінанси, менеджмент, маркетинг, економічна статистика та ін. У системі економічних наук аналітична економія є їхньою методологічною основою. Одночасно аналітична економія враховує досягнення інших наук, зокрема гуманітарного циклу – історії, соціології, політології, географії. Вона не може обійтися без математичних і економетричних методів. Аналітична економія використовує надбання психологічної науки та інших галузей знання. Що ширший спектр наук, результати яких інтегрує аналітична економія, то об’єктивніше вона відображає реалії економічного життя.

Аналітична економія є складовою економічної теорії, яка містить низку галузей економічного знання, зокрема економетрію, теорію ризику, теорію фінансів та інші. Інакше кажучи, економічна теорія – це сукупність теоретичних положень усіх галузей економічного знання. Ту частину аналітичної економії, що використовує якісні вимірники і показники, досліджує процеси впливу держави та інших інститутів на господарську діяльність, а також проблеми соціальної ефективності та справедливості, називають нині політико-економічним аналізом.

Аналітична економія використовує два рівні аналізу:

макроекономічний і мікроекономічний – відповідно маємо два її складники: макроекономіку і мікроекономіку.

Макроекономіка – це частина аналітичної економії, яка досліджує ефективність функціонування національної економіки загалом, або кажучи точніше, ефективність функціонування економічної системи та її загальнонаціональних механізмів. Вивчаючи ефективність функціонування національної економіки, макроекономіка оперує агрегатними узагальненими показниками, такими як валовий внутрішній продукт (ВВП), загальний рівень зайнятості, загальний рівень цін, сукупний попит тощо. Макроекономіка розглядає національну економіку в цілому, аналізуючи сукупні одиниці, що називають агрегатами. Національна економіка складається з трьох агрегатів – домогосподарств, фірм і держави. Завданням макроекономіки є виявлення зв’язків між агрегатами.

Мікроекономіка, як частина аналітичної економії вивчає ефективність функціонування окремих механізмів економічної системи та складників національної економіки. Вона використовує такі показники, як ціна конкретного товару, витрати окремої фірми чи видатки окремого домогосподарства, попит і пропозиція на окремий товар тощо. Особливу увагу мікроекономіка приділяє поведінці таких економічних суб’єктів як домогосподарства і фірми, або кажучи точніше, окремому споживачеві та поведінці окремої фірми.

Відмінність між макро- і мікроекономікою можна визначити так: макроекономіка вивчає ліс, тоді як мікроекономіка – дерева. Водночас було б помилкою вважати, що предмети макро- і мікроекономіки різко розділені. Багато проблем є об’єктами обох ділянок аналітичної економії. Крім того, макроекономічні явища і процеси виникають унаслідок взаємодії окремих домогосподарств і фірм, тому макро- і мікроекономіка нерозривно пов’язані між собою. Вивчаючи національну економіку в цілому, макроекономіка бере до уваги рішення окремих економічних суб’єктів.

Практика викладання аналітичної економії в університетах світу засвідчує два підходи: приблизно в половині випадків спочатку викладається макроекономіка, а потім мікроекономіка; у решті випадків практикують зворотний порядок вивчення. В умовах системної трансформації в Україні прийнятнішим є порядок, коли спочатку з’ясовуються проблеми макроекономіки, а вже потім – мікроекономіки.