Тема 1. Аналітична економія як наука

Аналітична економія є однією з галузей економічного знання. Об’єктом її дослідження, як і всіх інших економічних наук, є господарська діяльність людей. Водночас кожна економічна наука має свій власний предмет вивчення. У першій темі ми з’ясуємо, що вивчає аналітична економія, тобто вивчимо її предмет та основні функції, а також довідаємося, які методи вона використовує. Пильну увагу приділимо філософській методології цієї науки. Нарешті, коротко розглянемо еволюцію аналітичної економії від найдавніших часів.

1.1. Предмет і функції аналітичної економії

З

Для чого слід вивчати аналітичну економію

нання з аналітичної економії потрібні насамперед тим, хто своєю професією обере сферу господарської діяльності, – економістам, банкірам, бухгалтерам, менеджерам, аудиторам, фінансистам, статистикам, економістам-міжнародникам тощо. Але не тільки їм. Хоч би ким ви не хотіли стати – лікарем, програмістом, учителем чи фермером, вас так чи інакше торкатимуться такі житейські

проблеми, як наймання на роботу, одержання заробітної плати, розподіл сімейного бюджету, інфляція та багато інших. Усі ці проблеми пов’язані зі сферою людського життя, яку називають господарською діяльністю, або економікою.

Економічні знання дають змогу приймати обгрунтовані рішення з тих чи інших питань. Звичайно, не треба думати, що, прочитавши кілька підручників з аналітичної економії, ми отримаємо готові відповіді на всі господарські питання. Безперечно, ні. Життя набагато складніше, і його не може досконало й повно описати жодна теорія та жоден автор. Річ в іншому, людина, яка не вивчала аналітичну економію, навіть не знатиме, як підійти до розв’язання цих питань.

Л

Економічні суб’єкти. Національна економіка

юдям для існування потрібні життєві блага – їжа, одяг, житло, багато інших, товарів і послуг. Оскільки природа не дає більшості благ у готовому вигляді, усі ці речі потрібно виробляти. Жодне суспільство не може існувати без виробництва предметів і засобів свого існування. Водночас люди наділені певними здібностями й оточені ресурсними благами – природними і виробленими. Вони застосовують наявні ресурси – працю та підприємницький хист, інструменти і машини, землю, сировину й енергоносії – для виробництва товарів і послуг, що задовольняють потреби людини. Інакше кажучи, люди ведуть господарську діяльність, щоб задовольняти свої потреби.

Виробництво товарів і послуг для задоволення потреб людей нині здійснюється у межах національної економіки, або народного господарства. Історично національна економіка формується з утворенням централізованих держав та витісненням натуральної господарки товарною. У сучасних умовах економіка кожної країни через торгівлю товарами і послугами, ресурсами, міжнародні позики тісно пов’язана з економіками інших країн. Економісти кажуть, що національні економіки стали відкритими.

Життєві блага, які створюються в процесі господарської діяльності, є двох видів: а) предмети споживання, які прямо задовольняють потреби людей; б) капітальні блага (машини, устаткування і т. д.), які опосередковано задовольняють ці потреби. Спочатку люди виробляли життєві блага в межах домашнього господарства, яке вела сім’я. Виготовлені блага прямо надходили у споживання сім’ї. З виникненням товарної господарки і грошей життєві блага виробляють підприємства, які перебувають у власності окремих осіб або держави. За такого типу господарської діяльності кількість виготовлених благ різко збільшується, але ускладнюється їх перехід з виробництва до споживання. Річ у тім, що виникають розподіл та обмін. Економісти кажуть, що сучасна господарська діяльність передбачає чотири стадії – виробництво, розподіл, обмін та споживання.

Вихідним пунктом господарської діяльності є власне виробництво, в якому люди пристосовують речовину і сили природи для створення потрібних продуктів, які задовольняють їхні потреби. Що більше життєвих благ вироблено, то більший національний продукт і отже, вищий рівень життя людей.

Розподіл встановлює частку кожної людини у створеному національному продукті. Ця частка залежить від доходу, який отримує індивід. Люди отримують доходи здебільшого у формі грошей. Відтак відбувається обмін, у процесі якого люди обмінюють свої доходи на блага, які потрібні для задоволення потреб людей. І насамкінець відбувається споживання, яке означає використання людьми життєвих благ для задоволення своїх потреб.

Для існування і розвитку людського суспільства процеси виробництва, розподілу, обміну та споживання життєвих благ мають безперервно поновлюватись. Економісти цю поновлюваність і безперервність господарської діяльності часто називають відтворенням.

У сучасній економіці діють три основні економічні суб’єкти: домогосподарства, фірми (ділові підприємства) та держава.

Домогосподарство – це економічна одиниця, що складається з однієї або більше осіб, яка володіє ресурсами, постачає ними економіку і використовує отримані за це доходи для купівлі товарів і послуг, які задовольняють матеріальні потреби його членів. Домогосподарство як поняття близьке до поняття сім’ї, але не завжди збігається з ним. Сім’я є суспільною одиницею, а домогосподарство – економічною. Сім’я – це організований на основі шлюбу й родинно-кровних зв’язків тісний союз кількох людей (батьки і діти), які об’єднані спільністю проживання, веденням спільного господарства, взаємною моральною відповідальністю і взаємодопомогою. Домогосподарством є як сім’я, так і особа, що проживає окремо і веде свій бюджет, або дві чи кілька осіб, що не є кровними родичами і не перебувають у шлюбі, але проживають в одному помешканні, повністю або частково об’єднують свої доходи і майно, спільно споживають певні види товарів і послуг.

В Україні налічується нині майже 17,5 млн домогосподарств, що на 4 млн більше за кількість сімей. Попри зменшення чисельності населення в Україні кількість домашніх господарств збільшується. Це результат зростання кількості розлучень, прагнення молодих сімей проживати окремо від батьків. Згідно з даними статистики, в Україні понад 70% домогосподарств складається з однієї, двох або трьох осіб.

Фірма – це ділова одиниця, яка використовує куплені у домогосподарств ресурси для виробництва товарів і послуг і володіє та керує одним або багатьма підприємствами. У ринковій економіці фірма є головною ланкою національної економіки, через яку громадяни реалізують свою господарську діяльність, зорієнтовану на отримання прибутку. У кожній країні з ринковою економікою є велика кількість різноманітних фірм, наприклад, у вітчизняній економіці – кілька сотень тисяч фірм, а в економіці США – їх більше 20 млн. Фірми різняться за розмірами, сферами діяльності, власністю та іншими ознаками. Зокрема, за розмірами розрізняють великі, середні і малі фірми (підприємства). За власністю виокремлюють приватні, державні та колективні. У межах приватної власності виділяють одноосібне володіння, партнерство і корпорацію. У різних галузях національної економіки підприємства характеризуються певними особливостями. Наприклад, промислові підприємства за характером сировини поділяють на підприємства добувної і обробної промисловості. За призначенням готової продукції розрізняють підприємства, що виробляють індивідуальні блага та блага колективного вжитку, капітальні блага і предмети споживання і т. д. Є чимало інших класифікаційних ознак фірм та підприємств. Не зважаючи на відмінності між ними головною функцією усіх підприємств є виробництво життєвих благ, або інакше кажучи, господарська діяльність.

Держава в усі часи виконує роль політичного центру, який забезпечує захист особи та її власності, охорону правопорядку та управління країною. Водночас держава ніколи не стояла осторонь економіки, ніколи не була байдужою до розвитку економіки. У кожній господарській системі держава виконує важливі економічні функції. Вона формує правове середовище, яке визначає “правила гри”, яких зобов’язані дотримуватися усі економічні суб’єкти. Через податки і трансфери, держава перерозподіляє доходи між багатими і бідними, забезпечує суспільство благами громадського вжитку. В умовах різних зовнішніх і внутрішніх збурень держава намагається стабілізувати національну економіку. Крім того, у багатьох країнах держава розвиває власний виробничий сектор і є виробником, продавцем і покупцем, позичальником і кредитором, вона активно втручається в трудові стосунки працедавців і найманих працівників. Держава виконує низку інших економічних функцій.

Отже, домогосподарства представляють населення країни. Вони є основними власниками і постачальниками економічних ресурсів, а також споживачами, заощадниками і платниками податків. Домогосподарства персоніфікуються в сім’ях та окремих громадянах. Фірми є головними споживачами економічних ресурсів і одночасно виробниками більшості товарів і послуг у національній економіці. Фірми персоніфікуються у підприємцях. Держава персоніфікується у чиновницькій та державній бюрократії.

У будь-якій національній економіці виробничі ресурси обмежені. Сукупність потреб людей перевищує виробничі можливості усіх наявних ресурсів. Інакше кажучи, суспільство не здатне виробити такий обсяг товарів і послуг, щоб задовольнити всі матеріальні потреби людей. Єдине, що залишається, – це домогтися якнайповнішого задоволення потреб. Суспільство може впливати на ступінь невідповідності між потребами й ресурсами, прагнучи повнішого задоволення потреб, виходячи з наявних ресурсів, підвищуючи економічну ефективність використання ресурсів.

Економічна ефективність характеризує зв’язок між кількістю ресурсів, витрачених у процесі виробництва, і кількістю товарів і послуг, отриманих у результаті використання цих ресурсів.

Збільшення кількості товарів і послуг, яку виробляє національна економіка з даного обсягу ресурсів, означає підвищення ефективності використання ресурсів. І навпаки, зменшення обсягу продукції, який одержують із даної величини залучених ресурсів, свідчить про зниження ефективності використання ресурсів.

Для підвищення ефективності використання ресурсів мусить розвиватися національна економіка. У широкому розумінні під національною економікою розуміють сукупність домогосподарств, підприємств, відповідних державних інституцій і установ, інфраструктури та різних активів у межах певного природного середовища й державної території. Усі складники національної економіки перебувають у тісному взаємозв’язку і взаємообумовлені. У вузькому розумінні національна економіка – це ділові підприємства та об’єкти інфраструктури.

У національній економіці передовсім виокремлюють галузі. Галузь – це сукупність підприємств і виробництв, які виготовляють однакову або подібну продукцію. Співвідношення між обсягами продукції, які створені в окремих галузях, називають галузевою структурою національної економіки. У галузевій структурі економіки прийнято виокремлювати галузі матеріального і нематеріального виробництва.

У галузях матеріального виробництва виготовляють продукти у вигляді речей, у галузях нематеріального виробництва надаються послуги. Серед галузей матеріального виробництва провідними є промисловість, сільське господарство, будівництво, транспорт та ін. До нематеріального виробництва відносять освіту, науку, охорону здоров’я, культуру, побутове обслуговування населення тощо.

У національній економіці можна виділити два складники:

1. матеріально-речову, або фізичну економіку;

2. монетарну, або грошову економіку.

Фізична економіка охоплює ресурси – працівників, природні багатства, капітал (засоби виробництва) та виготовлені життєві блага. Основними складниками монетарної економіки є гроші і ціни, які слугують своєрідним цементом, що пов’язує окремі частини національної економіки. Монетарна економіка обслуговує фізичну, але впливає на неї і має власні закономірності розвитку.