3.1 Бойові удари по Берліну

Рівно через місяць після початку війни, 22 липня 1941 року німецька авіація зробила перший наліт на Москву. Через день наліт знову повторився, на місто летіли фугасні і запальні бомби. Незабаром атаки на столицю стали систематичними. Великих руйнувань порівняно з тими, які німецька авіація зробила у Лондоні, в Москві не було. ППО столиці вважалась на той період однією з найкращих у світі, так вважали навіть німецькі аси. Так, що в місто проривалися тільки окремі літаки. Нальоти авіації ворога побудили керівництво СРСР нанести удари у відповідь по столиці Німеччини — Берліну. На думку Й. Сталіна, акції у відповідь бомбардувальної авіації ВПС РКЧА повинні були мати не тільки військовий, а й насамперед політичний характер [1 с.13]. Командування Німеччини розповідало на весь світ про повне знищення більшовицьких ВПС, про близький кінець Червоної Армії та кремлівського управління на чолі зі Сталіним. Тому атака на Берлін повинна була внести відчуття впевненості в радянських військових на фронті, зменшити впевненість ворога у своїх здібностях, а також вплинути на майбутніх союзників — Великобританію та США, підтверджуючи, що з СРСР можна і потрібно співпрацювати у цій війні.

ВПС РКЧА володіли необхідними силами для виконання подібної задачі - нанесення бомбових ударів по містах Німеччини, а в тому числі по її столиці. Основні далекі бомбардувальники ДБ-3 та ДБ-3ф (Іл-4) ВПС та авіації ВМС були здатні зі своїх початкових баз долетіти до Берліна та атакувати його. Також великі здібності нанесення ударів у відповідь по нацистах мали нові літаки

ТБ-7 та Єр-2. За короткий час була організована серія ударів по Берліну, в якій прийняли участь літаки та екіпажі далекобомбардувальної авіації ВПС та ВМС Балтійського флоту.

Перше бомбардування на Берлін в ніч з 7 на 8 серпня 1941 року зробили літаки ДБ-3ВПС Балтійського флоту. (Додаток 5) Згідно з наказом командування 4 серпня 15 ДБ-3 зі складу 1 мінно-торпедного авіаційного полку (мтап) ВПС КБФ (їм командував полковник Є. Преображенський) перелетіли на аеродром Кагул (о. Саарема, Естонія), від якого до Берліну було 900 км. Для виконання завдання відібрали найбільш підготовлені екіпажі з 1 мтап ВПС КБФ та 57 бомбардувального авіаційного полку (бап) ВПС. В ніч на 5 серпня п'ятірка бомбардувальників здійснила пробний розвідковий політ, під час якого була зроблена фотозйомка Берліну, над столицею Німеччини, після їх вдалого повернення почалася підготовка до запланованого удару. Ввечері 7 серпня у повітря піднялись 15 ДБ-3 1 мтап, об'єднані в три групи: перша -

Е. Преображенського, друга - командира 2 ескадрильї 1 мтап капітана

В. Гречішникова та третя - командира 3 ескадрильї 57 бап капітана

А. Єфремова. До Берліну дійшли 5 ДБ-3, які зкинули на столицю рейху 30 ФАБ-100, іншим довелося з різних причин повернутися назад [1 с.16]. Радист флагманського літака Є. Преображенського передав в ефір: "Завдання виконав. Повертаюсь." У важкі серпневі дні 1941 року, коли ворог проривався до Києва, у Москві та Ленінграді, інформація про успішний наліт радянської авіації на Берлін була розголошена по радянському радіо та опублікована в газетах, надавши сили та надію людям на перемогу. За бойовий наліт на Берлін Є. Преображенський, В. Гречішников, А. Єфремов, капітан М. Плотніков (командир 3 ескадрильї 1 мтап) та флаг-штурман П. Хохлов отримали звання Героя Радянського Союзу.

Наступної ночі, з 8 на 9 серпня, наліт повторився, при цьому всі літаки ДБ-3 дійшли до мети та зкинули бомби, однак зенітним вогнем один літак (екіпаж старшого лейтенанта І. Фінягина). (Додаток 5) Два перших вдалих бомбардування Берліну змусили генштаб розширити масштаби ударів: до операції вирішили залучити частини далекобомбардувальної авіації ВПС. 10 серпня, на аеродром Аста, поряд з Кагулом, за наказом головнокомандуючого ВПС П. Жигарева, приземлилися літаки ДБ-3 та ДБ-3ф (Іл-4), зі складу 40 бомбардувальної авіаційної дивізії (бад). В ніч з 11 на 12 серпня вони втретє пішли на бомбардування Берліну. В нальоті приймали участь 4 літака морської авіації та 9 ДБ-3 ВПС, всі літаки успішно здійснили бомбардування та повернулися на базу. Нальоти повторювалися з 15 на 16, з 18 на 19, з 20 на 21 серпня, з 31 серпня на 1 вересня, з 2 на 3 вересня та з 4 на 5 вересня. Наліт від 16 серпня став найбільшим за всю акцію: Берлін атакували 17 бомбардувальників, які зкинули 105 фугасних та запальних бомб [9 с.22].

Міри у відповідь зі сторони німців не змусили себе довго чекати. Уже 6 серпня аеродром Кагул був підданий першому бомбовому удару, а потім нальоти стали систематичними, доводячи до втрат авіатехніки на землі.

Незабаром Верховне командування, окрилене "доступністю" німецькою столицею, вимагало збільшити калібри застосованих бомб та кидати на Берлін ФАБ-500 та ФАБ-1000, що не відповідало здібностям сильно зношених літаків, залучених до операції. В результаті з 20 на 21 серпня ще на зльоті було втрачено два літака ФАБ-1000 та ФАБ-500 на зовнішніх підвісках, на Берлін пішло тільки сім машин, а в ніч на 1 вересня - шість літаків [21 с.45].

На початок вересня 1941 року стан на Балтиці різко погіршився, німці взяли Таллінн, готувалися до захоплення островів Моонзундского архіпелагу, почастішали і повітряні нальоти ворога на радянські аеродроми. На початк вересня в авіа групі, націленої на Берлін, залишилося всього 9 літаків у більшій частині у несправному стані. 6 вересня 28 ворожих Вf-110 у супроводі Вf-109 штурмували аеродром Кагул, в результаті шість бомбардувальників були спалені, а один пошкоджено. Було прийнято рішення про припинення дій ВПС з о. Саарема та 7 вересня бомбардувальники групи Є. Преображенського ті, що залишилися, були виведені з острова.

За час операції було виконано 9 нальотів на Берлін з участю 82 бомбардувальників, з них 54 машини вийшли на ціль та бомбардували столицю рейху. Всього було скинуто 36 тон бомб ( в основному калібру 50, 100, 250 кг), втрачено 20 літаків та 8 екіпажів [1 с. 21]

Говорити про ефект операції, який вражає, не доводиться, 36 тон бомб було недостатньо, щоб похитнути військово-економічну могутність Німеччини. Однак, в політичному та пропагандистському плані проведена операція мала ефект.

В західній пресі, особливо в англійській, нальоти на Берлін викликали великий резонанс, оскільки після розгрому Франції СРСР став єдиним союзником Великобританії в боротьбі з Гітлером. Керівництво британського бомбардувального командування опублікувало привітання СРСР та його льотчикам, у якому говорилося: "...англійські льотчики будуть раді вітати радянських колег над Берліном". Світ, і у першу чергу радянські союзники, зрозумів, що СРСР не збирається ставати на коліна перед сильним та нещадним ворогом і з таким союзником можна іти до перемоги над нацизмом [1 с.38].

Крім морської авіації, Сталін вирішив підключити до атаки на Берлін більш потужну силу - бомбардувальники ТБ-7 та Єр-2. В бій були кинуті полки 81 авіаційної дивізії, якою керував відомий полярний льотчик М. Водоп'янов, у складі 432 важкого бомбардувально-авіаційного полку (вбап) на ТБ-7 та 433 вбап на Ер-2. На розробітку цієї операції Сталін дав всього один - два дні. Для виконання нальоту були обрані 12 найбільш надійних та боєздатних ТБ-7 та 28 Єр-2. 10 серпня вони перелетіли на один із аеродромів під Ленінградом. Тут після чергової ревізії машин кількість відібраних ТБ-7 зменшилася до 10 ТБ-7 та 16 Єр-2. Штаб ВПС на чолі з головнокомандуючим П. Жигаревим, намагаючись виконати розпорядження Сталіна у термін, всіляко форсував роботи. Однак, відведений на організацію операціями час був недостатній, враховуючи неосвоєння нових машин екіпажами та деякими технічними проблемами, які з'явилися у ході експлуатації [1 с.25].

У політ в основному повинні були піти ТБ-7 з дизельними двигунами

М-40ф (які мали схильність до відмов у польоті), більшість екіпажів не мали необхідних навичок зльоту на повністю завантажених бомбами та паливом машинах, а тільки в такому варіанті був сенс летіти на Берлін. Проведені розрахунки показали, що ТБ-7 з двигунами М-40ф з бомбовим навантаженням 4000 кг (з них 2000 кг на зовнішній підвісці) могли забезпечити політ на дальність з викидом бомб на середині маршруту і успішне повернення на базу. (Додаток 4)

Секретність завдання була такою, що командування ППО Ленінграду та Балтфлоту, стройові льотчики, про цю акцію та про нових бомбардувальників радянських ВПС не мали уявлення. ТБ-7 та Єр-2 могли з великою часткою ймовірності стати цілями для радянських винищувачів та зенітників, оскільки зовнішнє походили на німецький Fw200 Кондор» - чотирьохмоторний бомбардувальник.

Вранці 10 серпня літаки сіли на аеродром у Пушкіні. На ознайомлення з ним у екіпажів було всього декілька годин. Бо вже ввечері того ж дня, бомбардувальники, завантаженні бомбами, взяли курс на Берлін. Неприємності почалися ще на старті: Єр-2 майбутнього двічі Героя Радянського Союзу А.Молодчего зніс шасі про дренаж на краю аеродрому (потужності М-115 не вистачало для зльоту перенавантажених Єр-2 та машини мали занадто велику довжину розбігу). На ТБ-7 майора Єгорова одразу після відриву літака від землі відмовили два правих двигуна М-40ф – ТБ-7 зазнав катастрофу. Після такого невдалого початку П. Жигарев скасував операцію. В результаті на Берлін пішли 7 ТБ-7 та 3 Єр-2, які встигли піднятися у повітря. Однак, з деякими із цих машин теж не все було успішно. Наприклад, Єр-2 лейтенанта Б. Кубишко, що відбомбив по Берліну на зворотному шляху, збив винищувач І-16, льотчик якого ніколи не бачив Єр-2. Екіпаж врятувався на парашутах. Літак ТБ-7 Водоп’янова був атакований своїми винищувачами І-16 ще при наборі висоти. Однак, йому вдалося піти. По Берліну екіпаж відбомбився успішно. Над Німеччиною літак потрапив під зенітний вогонь, був пошкоджений, на зворотному маршруті виконав примушену в районі Йихві на території Естонії, вже частково окупованою німцями. Літак був розбитий, але екіпаж вижив. Два дні льотчики пробиралися до своїх по окупованій території. Врятувало їх те, що другим пілотом в екіпажі був естонець Пусеп, який народився у Сибірі, який добре знав мову своїх предків, тому з місцевим населенням спілкувався тільки він, а всі інші члени екіпажу в контакт з естонцями, недружньо налаштованих, не вступали. ТБ-7 капітана Тягуніна збили зенітники Балтфлоту, ТБ-7 майора А. Курбана відбомбився по Берліну, отримав пошкодження від зенітного вогню і розбився при вимушеній посадці в районі Ропші.

Результати останнього нальоту на Берлін не були успішними: із тих 10 машин, що пішли на Берлін вийшли на ціль тільки 6. В Пушкін повернулися тільки 2 машини. За проведення настільки неефективної операції повинен був хтось відповісти. Але, якщо б не поспіх у підготовці до виконання завдання, можливо, все пройшло б більш успішно. Правда відмови М-40Ф навряд чи вдалося б виключити, а ось вибрати аеродром, на якому б вистачало місця для базування можна було. Адже пушкінський був занадто малих розмірів для перевантажених машин [1 с.30].

Звинуватили в усьому Водоп'янова, хоч він і був менш усього винен в провалі операції. Разом зі своїми підданими льотчик пішов у політ під вогонь німецьких та своїх зеніток, був атакований своїми винищувачами, але зміг долетіти до Берліну та відбомбитися. М. Водоп’янова зняли з посади командира дивізії, зберігши звання командира бригади, він дав можливість літати та воювати далі.

Так закінчились дві перші операції наших ВПС, переслідуючи не стільки військові, скільки політичні цілі. Попереду було майже чотири року війни, з її поразками, втратами та перемогами.

1) 22 липня 1941 року німецька авіація здійснила перший наліт на Москву. Нальоти продовжувалися і надалі. Вони змусили радянське командування нанести відповідні удари по столиці Німеччини — Берліну.

2) Бомбардування радянською авіацією Берліну показало, що не виправдалися надії німецького командування про близький крах Червоної Армії. Атаки авіації на Берлін мали більш політичне і психологічне значення і давали відчуття впевненості радянським громадянам, а також мали намір вплинути на майбутніх союзників — Великобританію та США, що з СРСР можна співпрацювати в цій війні.

3) За час операції радянською авіацією було виконано 9 нальотів на Берлін з участю 82 бомбардувальників, з них 54 машини вийшли на ціль і бомбардували столицю рейха. Усього було скинуто 36 тон бомб, втрачено 20 літаків та 8 екіпажів.

4) Нальоти на Берлін показали і прорахунки радянського командування в постановці завдань. Адже на відміну від бойових ударів Чорноморського флоту, що нанесли значних матеріальних збитків Німеччини, удари Балтійського флоту мали чисто психологічні і політичні цілі.

5) Бомбардування Берліну, незважаючи на прорахунки радянського командування, винайшло широкий резонанс в західній пресі, особливо в англійській, бо після розгрому Франції СРСР став єдиним союзником Великобританії у боротьбі з Гітлером.