ВСТУП

Традиційно так склалось, що сільське господарство, як виробничу сферу поєднує дві галузі - рослинництво і тваринництво, які мають забезпечити у достатньому обсязі, потреби населення в продуктах харчування, а також - промисловості в деяких видах сировини. За організаційними ознаками тваринництво значно ближче до промислового виробництва. Саме таку подібність засвідчують зокрема: стаціонарність виробничих об’єктів (приміщення, технологічне обладнання), повторюваність технологічних процесів протягом року, чітка ритмічність у роботі, стислість розпорядку та штатів обслуговуючого персоналу, широке застосування електричної енергії. Перелічені та деякі інші ознаки промислового підходу до виробництва вказують на значні потенційні можливості галузі тваринництва стосовно підвищення продуктивності праці.

Проте тваринницькі підприємства водночас істотно різняться від промислових. Якщо останні є замкненими динамічними системами людина-машина з обмеженим зворотнім зв’язком, то тваринницькі підприємства - це біотехнічні системи-людина-машина-тварина з належними активно діючими біологічними елементами. Функціонування тваринницьких підприємств пов’язане з виробничою експлуатацією живих організмів, які різняться високим рівнем організації центральної певної системи. Вони підпорядковані своїм внутрішнім фізіологічним і біологічним законам і це значно ускладнює технології виробництва молока, м’яса, яєць, вовни тощо.

Розвиток і ефективність тваринництва зумовлені рівнем реалізації системи взаємозв’язаних раціональних принципів, які охоплюють весь виробничий цикл і які оцінюються витратами ресурсів (кормових, матеріально-технічних, трудових, енергетичних, економічних) на одиницю виробленої продукції.

В організації і технології виробництва тваринницької продукції постійно відбуваються істотні зміни. Так, завдяки механізації та автоматизації створюють передумови для значного зменшення затрат праці на виробництво, зберігання й приготування кормів, догляду за тваринами, одержання і первинну обробку продукції, виконання інших операцій. Зростання рівня технічного оснащення тваринницьких підприємств сприяє також впровадженню результатів наукових розробок і досягнень передового досвіду, реалізації заходів, які забезпечують істотне підвищення продуктивності тварин та якості отриманої продукції, високу технологічну й економічну ефективність виробництва.

Комплексну механізацію, як відомо, вигідніше впроваджувати на великих спеціалізованих підприємствах з добре відпрацьованою технологією виробництва. У цьому разі капіталовкладення в технічні засоби окупляться швидше і забезпечує вищу технологічну та економічну віддачу. Водночас не менш важливо механізувати виробничі процеси і на тваринницьких підприємствах малих форм власності (орендні, підсобні, приватні тощо), для яких характерним є дефект робочої сили.

Реконструкція тваринницьких підприємств відповідно до нових форм організації виробництва потребує здійснення великого обсягу

будівельно - монтажних робіт, технічного переоснащення існуючих ферм на

базі прогресивних технології і нових засобів механізації з метою підвищення

ефективності використання капіталовкладень, кормових і енергетичних ресурсів, зменшення затрат ручної праці.

Метою написання дипломного проекту є проектування комплексної механізації літнього табору на 400 голів з розробленням технологічної лінії приготування і роздачі кормів коровам з використанням мобільних кормороздавачів міксерів, в умовах ФГ “АНГО” Миргородського району, Полтавської області.

ХАРАКТЕРИСТИКА ГОСПОДАРСТВА

ФГ “АНГО” Миргородського району Полтавської області розташоване в Лісостеповій зоні.

Рельєф території господарства рівний з наявністю балок. Клімат – помірно-континентальний. Середня температура взимку – 20…25 С, а в літку +23…28 С.

Господарство знаходиться на території села Малі Сорочинці на відстані 10 км від районного центру м. Миргород та за 87 км. від обласного центру м. Полтава і за 13 км. від залізничної станції.

Виробнича спеціалізація – виробництво зернових культур, картоплі, соняшнику. В господарстві також слабо розвинута галузь тваринництва, а саме свинарство, що потребує також вирощування кормових культур. Таких як кукурудза на силос, багаторічні та однорічні трави.

Таблиця 1. Земельний фонд господарства і його використання

Назва угідь	Площа, га	У відсотках до загальної площі
1	2	3
Загальна земельна площа	350	100
Всього с.г. угідь	347	99
З них орних	345	98
Сіножаті	-	-
Пасовища	-	-
інші угіддя	0,7	0,2

Як видно з таблиці 1 господарство на даний час свого розвитку повністю забезпечене земельними угіддями для вирощування всього комплексу культур. В наступному році планується взяти в оренду ще землі.

Таблиця 2. Структура посівних площ господарства, га

Назва сільськогосподарської культури	Площа, га
Озима пшениця	110
Ячмінь	30
Кукурудза на зерно	35
Гречка	25
Просо	18
Соя	112
Морква	1
Цибуля	2
Буряк столовий	1,5
Капуста	3
Картопля		7,5

Таблиця 3. Склад МТП господарства

Назва машини	Марка машини		Кількість
1	2		3
Трактори	МТЗ-80/82/92		5
	Т-121		1
	Т-74		2
Продовження таблиці 3.
1	2		3
Комбайни зернозбиральні	TOP LINER		2
Сівалки		СУПН-8	1
		СЗ-5.4	2
		КСМ-4	1
Культиватори		КРН-4,2	2
		КОН-2,8	3
		УСМК-5,4	3
Плуги		ПЛН-3-35	3
Обприскувачі		ОП-2100	1
Розкидачі		РУМ-5	1
Борони дискові		БДТ-7	1
Борони зубові		БЗТС-1,0	22
Зчіпки		СГ-21	1
Картоплекопачі		КТН-2 В	2
Причепи		ПСЭ-20	2
		2ПТС-6	1

З таблиці 3. видно, що господарство в повній мірі забезпечено тракторами та сільськогосподарськими машина при існуючих земельних площах.

2.Розрахункова частина

2.1 . Технологія утримання тварин у господарстві

Для проведення проектувальних робіт необхідно знати або вибирати раціональний варіант технології утримання тварин. Від цього залежить проектні рішення виробничих приміщень, вибір і розміщення технологічного обладнання в них та організація робіт на фермі. Перспективні технології утримання повинні передбачати зручність розміщення тварин і птиці у приміщеннях, пристосованість до використання засобів механізації та автоматизації виробничих процесів, наукової організації праці.

Способи утримання тварин у скотарстві залежать від віку тва­рин, напряму продуктивності, мети використання, технології виро­бництва та пори року. Визначальними і вузловими елементами технології на кожній фермі є прийняті способи годівлі та доїння, методи організації відпочинку тварин, способи видалення гною.

Велику рогату худобу утримують за трьома способами: прив’язним, безприв’язним і конвеєрним.

Прив’язна система має такі різновиди: стійлова, стійлово-вигуль­на, стійлово-пасовищна, стійлово-табірна та ін.

При цій системі кожна тварина утримується на прив’язі в інди­відуальному стійлі, має індивідуальну годівницю, напувалку. Над стійлом кожної корови розмішують табличку з кличкою, інвентар­ним номером, величиною продуктивності та іншими показниками. Годівля тварин індивідуальна або групова. Всі роботи з годівлі, утримання та використання тварин виконують згідно з розпоряд­ком дня, з одно - чи двозмінною роботою операторів.

Прив’язне утримання тварин створює можливість якомога краще виявити індивідуальні особливості та продуктивність тварин, здійс­нювати індивідуальний підхід у годівлі, догляді, утриманні й роз­доюванні корів, досягнення максимальної продуктивності і тому широко застосовується в

племінних, товарних та фермерських гос­подарствах.

Найпростіший прив’язний пристрій — це дво - і трикінцеві мета­леві ланцюги. Ця прив’язь досить трудомістка і не завжди безпечна. Серійне стійлове обладнання ОСП-Ф-26 або ОСП-25а забезпечує індивідуальне прив’язування та групове відв’язування корів і в 5- 6 разів зменшує затрати ручної праці.

Цілорічне стійлове утримання худоби застосовують у господарст­вах З. високою інтенсивністю використання та розораністю землі. У літньому таборі худобу годують свіжоскошеною зеленою травою, яку висівають спеціально для цієї мети. Безприв’язне утримання застосовують як у м’ясному, так і в мо­лочному скотарстві. При безприв’язному утриманні тварини відпочивають вільно, без фіксації на вигульних майданчиках. Годівлю ор­ганізовують без фіксації тварин біля годівниці. Видалення гною здійснюють бульдозерними лопа­тами БН-1 чи БСН-1,5 ,за такої системи утримання немає потреби у прив’язуванні та відв’язуванні тварин, спрощуються операції роздавання кормів, ви­далення гною. Гній на вигульних майданчиках прибирають 1 — 2 рази на тиж­день. Конвеєрний спосіб обслуговування тварин поєднує в собі по­зитивні ознаки прив’язного утримання й усуває недоліки без­прив’язного. За цього способу корови постійно знаходяться на прив’язі або в пересувних станках-візках. До стаціонарних зон (пунк­тів) технологічного обслуговування їх перемішують за допомогою механізованих пристосувань (транспортери, тягові ланцюги або ка­нати тощо). Останні разом із групою тварин, що переміщуються, утворюють своєрідний механізований або самохідний конвеєр.

Утримання худоби в літній період відрізняється від зимового ха­рактером і типом годівлі, а також тим, що тварини перебувають майже цілу добу на відкритому чистому повітрі, що корисно для їх­нього здоров’я. Зелена маса пасовищ — найдешевший корм, і в літ­ній період господарства отримують основну кількість молока та приростів тварин. Залежно від організації відпочинку корів улітку застосовують прив’язне або безприв’язне утримання.

За пасовищної системи тварини в стійлах зовсім не отримують підгодівлі або її розмір не перевищує 25 % добового раціону. За па­совищно-стійлової — тварини отримують на пасовищах 50-75% кормів добового раціону, за стійлово-пасовищної — 50 -75 % кор­мів добового раціону згодовують у стійлах, а решту кормів тварини отримують на пасовищі, за стійлової — у стійлах згодовують понад 75 % кормів добового раціону за поживністю.

Прив’язне стійлове утримання корів застосовують рідко. Тварин за цією технологією утримують у приміщеннях на прив’язі, основну частину корму вони отримують з годівниць. Для прогулянок викорис­товують вигульні майданчики та пасовище, якщо воно поблизу ферми.

Стійлово-табірне утримання характеризується прив’язним утриманням корів взимку в корівниках, а влітку в літньому таборі, який обладнують стійлами з прив’язами для корів. Корми тварини поїдають з годівниць, а за наявності пасовищ їх випасають. Виве­дення тварин у літні табори сприяє оздоровленню поголів’я, дає змогу здійснити ремонт і дезінфекцію ферм. Проте будівництво і обладнання літніх таборів потребує значних коштів і нині не всі го­сподарства можуть їх утримувати.

Безприв’язне утримання корт улітку застосовують у господар­ствах за наявності задовільних культурних чи природних пасовищ і літнього табору, організовуючи табірно-пасовищне безприв’язне утримання корів.

Я обрав для свого літнього табору безприв’язну систему утримання, бо вона дозволяє тваринам вільно пересуватися по території загону і процеси, які будуть проводитися не досить складні порівняно з іншими способами утримання.