4. Основні інститути та агенти гендерної соціалізації.

Відповідно до поділу соціалізації на первинну і вторинну класифікують її агентів та інститути на первинні та вторинні.

Агентами первинної соціалізації є найближче оточення людини: батьки, брати, сестри, бабусі, дідусі, близькі та далекі родичі, няні, друзі сім'ї, однолітки, вчителі, тренери, лікарі та ін. Первинне середовище найближче до людини і найважливіше для її формування.

Агенти вторинної соціалізації – представники адміністрації школи, університету, підприємства, армії, міліції, церкви, держави, працівники телебачення, радіо, друку, партій, суду тощо.

Первинну соціалізацію визначають як сферу міжособистісних відносин, вторинну – соціальних. Одна і та сама особа може бути агентом як первинної, так і вторинної соціалізації.

1 – вчитель, 2 – батьки, 3 – учні класу, 4 – референтна група, 5 – засоби масової інформації

1+2+3+4+5 – соціалізація в молодшому шкільному віці

5+4+3+2+1 – соціалізація в підлітковому і старшому віці

Вплив сім'ї та батьків на соціалізацію особистості

Соціалізація в сім'ї відбувається завдяки цілеспрямованому процесу виховання і соціального научіння. Вона забезпечує формування правильних статевої ідентифікації дитини і гетеросексуальної установки; виховання жіночності і мужності; статеву просвіту та сексуальне виховання, формування досвіду нестатевої любові; підготовку до виконання подружніх ролей.

Головними трансляторами соціальних і культурних цінностей є батьки дитини. Вони насамперед впливають на формування її особистості. Перше сприймання, як відомо, є найсильнішим і здійснюється передусім завдяки прикладу батьків. Воно може стосуватися багатьох сфер життя дитини, навіть найпотаємніших, що створює особливу психологічну й емоційну атмосферу в сім'ї. В основі його – стосунки з батьком і матір'ю.

Вже на першому році життя дитини її взаємодія з батьками диференційована за статевою ознакою. Батьки хлопчиків і батьки дівчаток по-різному реагують на поведінкові сигнали дитини. При годуванні немовляти матері чутливіші та уважніші до хлопчиків. Як матері, так і батьки ймовірніше відреагують на голосові сигнали хлопчиків, ніж дівчаток. Хлопчики отримують від батьків не тільки більше негативних реакцій у відповідь, у т. ч. і тілесних покарань, а й більше позитивних. Батьки також фізично стимулюють хлопчиків частіше, ніж дівчаток. Немовлят чоловічої статі триваліший час тримають на руках і термосять.

Батьки надають хлопчикам більше свободи, ніж дівчаткам, для дослідження світу. Дівчата під час ігор перебувають ближче до своїх матерів. Їм рідше дозволяють самостійні поїздки і прогулянки за межами дому. Заохочується, якщо вдома дівчинка всюди слідує за матір'ю. Загалом активність дівчаток уважніше контролюється. Диференційований розподіл домашніх обов'язків між хлопчиками і дівчатками також відображає відмінності у свободі пересування: на хлопчиків частіше, ніж на дівчаток, покладають обов'язки, які потребують виконання за межами будинку, у той час як дівчатка працюють всередині будинку (прибирають, допомагають по господарству, доглядають за маленькими дітьми та ін.).

Батьки порівняно з матерями сильніше тиснуть на дітей, домагаючись від них поведінки, яка відповідає їхній статі. Навчаючи синів, вони встановлюють для них вищі стандарти, звертають увагу на когнітивні елементи завдань і надають більше значення досягненням. Навчаючи дочок, батьки акцентують на міжособистісних аспектах навчальної ситуації – заохоченні, підтримці, жартах, іграх і захисті. Загалом результати досліджень свідчать, що дорослі, особливо батьки, із синами використовують інструментальні, орієнтовані на завдання способи виховання, які наголошують на їхній перевазі, а з дочками – експресивні, менш орієнтовані на досягнення, які акцентують на залежності.

Матері дівчаток частіше, ніж матері хлопчиків, допомагають дитині при розв'язанні проблем, навіть якщо це не потрібно. Матері реагують на прохання дівчаток про допомогу позитивнішими емоціями, ніж на прохання хлопчиків, і швидше пропонують їм фізичну розраду після переживань, що викликали фрустрацію. У розмовах батьки перебивають дочок частіше, ніж синів, а члени сім'ї – частіше матерів, ніж батьків.

Сімейне виховання та поведінка батьків відіграють найважливішу роль у гендерній соціалізації дітей. Найхарактерніше в них – природність, тривалість та емоційність виховних впливів батьків на дітей, інтегральний та зацікавлений характер, індивідуалізація, контроль сім'ї за сторонніми негативними впливами тощо.

Допомога батьків у процесі гендерної соціалізації дитини безцінна, оскільки вони є найпершими та найважливішими агентами цього процесу. Гармонійний гендерний розвиток особистості у родині відбувається за сприяння поведінки батьків, які люблять і приймають свою дитину такою, якою вона є; допомагають їй розуміти та структурувати світ, визначаючи межі прийнятної та неприпустимої гендерної поведінки; завжди послідовні та узгоджені у своїх діях, заборонах і дозволах; «зростають» разом із дитиною, ураховуючи, що перед нею на різних етапах її гендерного розвитку стоять різні завдання.

Провідна функція сучасної сім'ї, яка становить не лише соціально-економічний, а й психологічний осередок розвитку особистості, зумовлена можливостями батьків у спрямуванні гендерного виховання дитини шляхом її паралельної діяльності – наслідування нею культивованих у сім'ї зразків поведінки. Паралельна активність дитини, освоєння статево-відповідних умінь і навичок, культури поведінки не є самостійною функцією сімейного виховання, проте створює можливості для гендерної ідентифікації. Таку функцію виконує гра, яка сприяє імітації ролей, засвоєнню нормативів гендерної поведінки.

Традиційне розуміння психології статей (світ чоловіків є предметно-інструментальним, жінок – емоційно-експресивним) продовжує домінувати в поглядах на їхнє призначення в сім'ї та суспільстві. Такий поділ сімейних ролей відповідав взаєминам статей у традиційній патріархальній сім'ї, де чоловік мав необмежену владу в родині. Традиційну сім'ю називають ще домінаторною, що загалом свідчить про переважання в сімейному житті чоловіків, проте авторитаризм може бути властивий і жінці (матріархат).

Здійснивши порівняльний аналіз нормативних засад гендерних ролей традиційної та егалітарної (партнерської) сім'ї, Т. Говорун і О. Кікінежді дійшли висновку, що традиційну сім'ю характеризують нерівномірний розподіл влади та зловживання нею; керівництво, базоване на силі; суворі правила родинного життя, статевотипізова ні родинні обов'язки та гендерна сегрегація інтересів.

Традиційна сім'я побудована на домінуванні однієї статі, як правило, чоловічої, і розподілі ролей і видів діяльності: чоловік – заробляє, утверджується професійно, керує; дружина – опікує, доглядає, виховує. Протиставлення сімейних ролей зумовлене розподілом праці між чоловіком і жінкою в доіндустріальний період, який закріпив за чоловіком функції захисника, власника засобів матеріального виробництва, за жінкою – берегині сімейного вогнища. У цьому закорінений і традиційний розподіл гендерних ролей: чоловік – господар, здобувач, захисник сім'ї; дружина – вихователька, берегиня.

У партнерській сім'ї однаково авторитетні дружина і чоловік, які кооперативно використовують сімейну владу. У ній лабільні правила родинного життя, гнучкий розподіл сімейних обов'язків і видів діяльності з відповідним розмежуванням інтересів.

Прихильники традиційного виховання послуговуються тезою, згідно з якою «немає просто людини, а є тільки чоловік і жінка», прихильники егалітарного (франц. е^аіііе – рівність) виховання дотримуються принципу, що «немає тільки жінки або чоловіка, а є просто людина, особистість». На їх переконання, міжособистісні стосунки у сім'ї мають формуватися на засадах психологічної рівності чоловіка і жінки. Це означає, що за домашні, побутові справи береться у сім'ї той, хто менш зайнятий. Статева належність не має значення – основою егалітарної гендерної поведінки є взаємозамінність статей у реалізації господарських, побутових, виховних функцій сім'ї.

Побудова сімейних стосунків на засадах егалітарності вимагає від особистості здатності до взаємозамінності статевих ролей, гнучкості поведінки, самодостатності, інтернальності локусу контролю, рефлексивності. Тому партнерська сім'я часто буває конфліктогеннішою, ніж традиційна, в якій ролі кожного чітко обумовлені.

Більшість чоловіків і жінок орієнтована на партнерські стосунки у шлюбі і поза ним, однак не всім вдається вибудувати їх. Попри те що рольові очікування та розподіл ролей у сучасних сім'ях значно змінилися порівняно з традиційною моделлю, егалітаризація сімейних ролей значно відстає від динаміки підвищення активності жінок у соціальній сфері.

Виховання за традиційними статево-типізованими гендерними зразками розвиває однобічні соціальні вміння та навички, які ускладнюють повноцінну реалізацію особистості, є причиною низького рівня соціальної адаптованості, нездатності гнучко реагувати на соціально-економічні та соціально-психологічні зміни у суспільстві.

Ускладнювати статеву соціалізацію в сім'ї можуть надмірні холодність і пристрасність у ставленні до дітей; спотворена поведінка батьків; невміння створити нормальний психологічний клімат у сім'ї; суперечності у вимогах батьків до дитини; аморальна і протиправнії сімейна економіка; психолого-педагогічна необізнаність батьків, їх комплексування перед дітьми, авторитарний стиль виховання.

Середовище однолітків як чинник соціалізації особистості

Спілкування з однолітками є неодмінною умовою соціалізації дитини. Відбувається воно у групах дитячого садка, шкільних класах, неформальних дитячих, підліткових і юнацьких об'єднаннях.

Ознакою статевої соціалізації дитини у групі однолітків є роздільна ігрова діяльність: хлопчики охочіше граються з хлопчиками, дівчатка з дівчатками. Підтверджують це і соціометричні дослідження.

У підлітковому і юнацькому віці найдієвішим стає вплив груп однолітків, у зрілому – членів сім'ї, трудового чи професійного колективу, окремих особистостей.

Важливість ролі однолітків у гендерній соціалізації особистості зумовлена тим, що дитина пізнає, освоює і випробовує норми правильної, прийнятої поведінки з однолітками своєї та протилежної статі, старшими, молодшими і дорослими людьми залежно від власної та їхньої статевої приналежності. Научіння статево-рольової поведінки відбувається на основі засвоєння зразків статево-типізованої поведінки, а також санкцій за невідповідність їй. У групі однолітків у підлітковому та юнацькому віці здебільшого відбувається сексуальний дебют і здобувається перший сексуальний досвід.

У дитячих і підліткових малих групах вибудовуються і розвиваються такі типи відносин між однолітками:

1. функціонально-рольові відносини, що виникають у специфічних сферах життєдіяльності дітей (навчальній, трудовій, художній) і розгортаються у процесі засвоєння норм та способів дій у групі під керівництвом дорослого;

2. емоційно-оцінні відносини, що коригують поведінку ровесників відповідно до норм спільної діяльності, їх наслідками є симпатії, антипатії, уподобання тощо;

3. особистісно-смислові відносини – взаємозв'язки в групі, за яких мотив однієї дитини набуває особистісногосмислу для ровесників, бо, переживаючи її інтереси і цінності як власні мотиви, вони виконують різні соціальні ролі і дії.

Міжособистісні відносини дитини з однолітками мають інтенсивну вікову динаміку. Наприклад, дошкільники у грі та реальному житті відтворюють взаємини дорослих, реалізують норми і цінності, які засвоїли у спілкуванні з ними. Ті, хто дотримується цих норм, оцінюються іншими дітьми позитивно. Хто відходить від них, може викликати адресовані дорослому «скарги» однолітків на свою поведінку, зумовлені їхнім бажанням підтвердити норму. Відносини дітей у групах однолітків ситуативні і нестійкі – вони часто сваряться і швидко миряться. Таке непросте спілкування сприяє активному засвоєнню ними норм міжособистісної і групової взаємодії. Від позиції дитини в групі, уміння взаємодіяти, популярності серед однолітків, інтенсивності спілкування залежать зміст, динаміка і результати процесу соціалізації.

Молодші школярі обирають товаришів, здебільшого орієнтуючись на їх успіхи чи невдачі у навчанні, часто погоджуючись при цьому з думкою вчителя. Особистісні відносини між ними з часом стають стабільнішими, серед них починають вирізнятися більш і менш популярні, авторитетні діти. Процес соціалізації деяким із них дається важко.

Спілкування з ровесниками для підлітка є самостійною і значущою сферою життя. Під час нього він реалізує потребу набути індивідуальності і домогтись визнання важливими у своєму оточенні людьми, стати схожим на дорослого. Результати цих старань значною мірою залежать і від того, наскільки він зможе виявити сміливість, кмітливість, здатність зрозуміти товариша і допомогти йому. Невідповідність між поглядами підлітка на себе і усвідомленими ним ставленнями до себе, невдачі у спілкуванні спонукають його до пошуку групи, в якій він зміг би легше знайти себе і повноцінно самореалізуватися. Належність до референтної групи однолітків, з вимогами якої він погоджується і на думку котрої орієнтується у важливих для себе ситуаціях, створює психологічне підкріплення «значущого кола спілкування» ефект цілеспрямованої соціалізації.

Намагання визначити своє місце у світі розширює коло спілкування у ранньому юнацькому віці. Спілкування з ровесниками є умовою становлення, «дорослості», диференційованого і вибіркового налагодження ділових і особистісних взаємодій. В юності спілкування, як стверджує І. Кон, – важливий канал інформації, з якого старші підлітки і юнаки одержують дані, що дорослі їм не повідомляють, а також специфічний вид діяльності, котра створює умови для формування ціннісних орієнтацій. Належність до групи сприяє звільненню юної особистості від непродуктивних впливів дорослих, породжує відчуття психологічного захисту з боку однолітків.

За твердженням психологів, хлопчиків і дівчаток приваблюють партнери своєї статі, оскільки хлопчики, як правило, надають перевагу грі-метушні, вони схильніші до суперництва і змагання. Ігри дівчаток не такі динамічні, їм менш властива боротьба за домінування, тому вони «нецікаві» для хлопчиків. Під час ігор із хлопчиками дівчаткам нелегко впливати на них. Взаємодія між ними здебільшого відбувається в межах правил, спрямована на підтримку інших, спільне заняття. Хлопчики під час взаємодії часто ущемляють один одного – кожен прагне вийти переможцем.

У статево-змішаних (гетерогенних) групах стиль поведінки іншої статі зумовлює неефективність взаємодії, адже кожна сторона обстоює свої моделі спілкування. Хлопчики байдужі до комунікації дівчаток, вони не сприймають прояву ними непрямої агресії, їм імпонують чіткі правила боротьби за першість, з'ясування конфліктних ситуацій методом фізичної боротьби. Статеве дозрівання лише посилює гендерну сегрегацію, яка загострює почуття належності до певної групи («ми – хлопчики», «ми – дівчатка»), контраст між психологією і поведінкою статей.

Вважають, що для хлопчиків однолітки мають більше значення, оскільки вони менше тяжіють до дорослих і родини, чутливіші до соціального тиску з боку однолітків. У групі хлопчики активніше набувають чоловічих рис і необхідної їм незалежності від матері через солідарність з однолітками.

Група дитячого садка є першою дитячою спільністю, яка виникає на основі сюжетно-рольової гри. У ній дитина-дошкільник набуває первинний соціальний досвід контактування з однолітками, що сприяє формуванню її поглядів та поведінки, засвоєнню моделей для наслідування і виробленню ціннісних установок. Товариство однолітків у такій групі дитячого садка сприяє і статевій соціалізації, прискорюючи формування психічної статі дитини шляхом розмежування дитячих ігор на «дівчачі» і «хлоп'ячі», розвитку поряд із характерними для всіх дошкільнят інтересів і специфічних для дівчаток та хлопчиків, а також пов'язаних з ними переваг.

У дошкільнят дуже рано починають проявлятися схильності до більш доброзичливого ставлення до однолітків однієї з ними статі та кооперування з ними у спільній діяльності.

В юнацькому віці посилюється інтерес до іншої статі, скорочується дистанція у міжстатевому спілкуванні. Провідну роль у гендерній поведінці відіграє гетерогенне середовище однолітків. Референтні статево-змішані групи чинять психологічний тиск на нормативи спілкування і формування взаємин, стиль одягу, манери поведінки, протистояти яким юній особі дуже важко. Якщо, наприклад, певне середовище скептично сприймає, не визнає фемінності, дівчатка намагаються демонструвати суто чоловічий стиль поведінки.

Вплив освітніх закладів на гендерну соціалізацію особистості

Освітні заклади (дошкільні дитячі установи, школи, вищі навчальні заклади та ін.) є важливими інститутами гендерної соціалізації, оскільки набутий у найпридатнішому для здобуття знань віці досвід відіграє непересічну роль у формуванні та розвитку гендерної ідентичності.

Інститути соціалізації, конкретні групи, в яких особистість долучається до систем норм і цінностей, становлять своєрідні «транслятори» соціального досвіду.

Дитячий садок, школа – це соціальне середовище, в якому повноцінно виявляється практичне значення гендерних стереотипів, остаточно визначаються гендерні ролі, чітко закріплюються патерни взаємин із протилежною статтю.

Протягом життєвого шляху матеріалом для побудови гендерної ідентичності слугує вся система, яку в культурі пов'язують із мужністю та жіночністю. Розпочате батьками формування різного типу поведінки у хлопчиків і дівчаток, що відповідає нормативним уявленням про маскулінне та фемінне, продовжується в школі. За спостереженням дослідників, учителі приділяють більше уваги хлопчикам, очікуючи від них вищих результатів там, де потрібне абстрактне мислення, схвальніше оцінюють їхню роботу. Їх спонукають до різних видів активності, наполягають на пошуку ними правильної або раціональнішої відповіді. Такими настановами хлопчиків орієнтують на досягнення, подолання труднощів, вищий рівень домагань. У ставленні до дівчат домінує стереотип, згідно з яким вони мають знати, а не досліджувати і сумніватися в істинності та повноті знань. Кількість і якість уваги до них демонструють у прихованій формі відведену їм другорядну роль у класі.

У більшості випадків неуспіх дівчаток учителі пояснюють відсутністю здібностей, тим самим менше налаштовуючи їх на роботу. Незадовільні результати хлопчиків пов'язують із недостатньою працьовитістю, замалими зусиллями, тому їх стимулюють працювати більше.

Спостереження за поведінкою вихователів, учителів та викладачів свідчать, що порівняно з дівчатками хлопчикам приділяють більше уваги. На питання хлопчиків вихователі, наприклад, не тільки частіше відповідають, а й дають їм більше корисних відповідей і точнішу інформацію. Вчителі теж краще взаємодіють із хлопчиками, позитивніше реагують на їхні дії і адресують більше критичних зауважень дівчаткам. Навіть на рівні університету зареєстровано слабше підкріплення когнітивних досягнень студенток порівняно зі студентами. Дослідження установок студентів і викладачів свідчать, що інтелектуальні прагнення студенток викладачі сприймають менш серйозно. Зусилля дівчаток (навіть дівчаток із високими досягненнями) менше заохочують, ніж зусилля їх однолітків-хлопчиків.

Підкріпленню гендерних відмінностей і традиційних видів поведінки, відповідних статевій ролі, сприяєне тільки диференційована поведінка вчителів, а й ширший шкільний контекст. Найпрестижніші посади в шкільній системі займають чоловіки; для вчителів жіночої статі характерна менша професійна ідентифікація; шкільні двори, як правило, сприяють статевій сегрегації, оскільки хлопчики і дівчатка надають перевагу різним видам активності; обов'язки в класі також, як правило, розподіляють за статевою ознакою.

Ігри та іграшки в системі чинників гендерної соціалізації особистості

Гра відображає рівень сформованості гендерних норм і цінностей у дітей. їй належить важлива роль у становленні їх гендерної ідентичності в процесі соціалізації. У грі діти шляхом виконання певних ролей засвоюють уявлення про гендерні відносини та поведінку.

У сюжетно-рольовій грі діти в символічній формі відтворюють взаємини дорослих. Граючи роль, дитина виконує певну соціальну функцію, диференційовану за статевою ознакою. Ці ігри називають соціосексуальними, хоча власне сексуального в них дуже мало. У процесі гри вона вивчає будову свого тіла і порівнює себе з іншими дітьми, починає освоювати статеву роль. Ігровий період у психосексуальному розвитку дитини характеризується ініціативою, засвоєнням статеворольової поведінки, статевими іграми, прихильністю один до одного, першою любов'ю, програванням ролей батьків.

У дівчаток простежується активна гра в ляльки, дочки-матері, у хлопчиків виникає і закріплюється інтерес до зброї, машин. Коли в експериментальній ситуації дітям дали змогу пограти в магазин, то, перетворившись на продавців, вони пропонували хлопчикам купити машинки і зброю, а дівчаткам – ляльок і посуд. Така поведінка доводить, що притаманне будь- якій культурі пов'язування предметів і властивостей з певною статтю залежить не тільки від навчання через спостереження або заучування певних асоціацій на зразок «ляльки – для дівчаток, машинки – для хлопчиків». Діти пов'язують одні властивості із чоловічою статтю, інші — з жіночою.

Дитина, яка не бавиться відповідними статі іграшками, неминуче зіткнеться з труднощами: можливими проблемами у спілкуванні з однолітками. Це може стати причиною менш стійкої та недостатньо адекватної поведінки. Більшість іграшок конкретно призначена для хлопчиків або для дівчаток.

Іграшки та ігри для дівчаток допомагають їм практикуватися в діяльності, яка стосується підготовки до материнства і домашнього господарювання, розвивають уміння спілкуватися й навички співпраці. Вони візуально відрізняються від іграшок, якими діти граються незалежно від статі, та іграшок для хлопчиків. їх упаковка виконана в рожевих або пастельних тонах, на коробці зображена дівчинка. За призначенням вони пов'язані з доглядом за собою (іграшкова косметика), з турботою про дитину (ляльки-дівчатка) або з домашніми справами (іграшкові пилососи, маленькі кухонні плити, посуд).

Іграшки та ігри для хлопчиків спонукають до винахідництва, перетворення навколишнього світу, допомагають розвинути навички, необхідні для реалізації просторових і математичних здібностей, заохочують незалежну, змагальну і лідерську поведінку. Такі іграшки запаковують у яскраво розфарбовані коробки із зображенням хлопчика. Вони пов'язані з будівництвом (різні конструктори, кубики) або активною діяльністю (спортивний інвентар,зброя).

Уподобання щодо іграшок не є природним, воно створюється соціальним оточенням. Дівчатка і хлопчики частіше отримують у подарунок гендерно-традиційні іграшки, а ті, які їх цікавлять, їм дарують рідко. За даними дослідників, батьки зазвичай схвально реагують, коли їхні діти, особливо хлопчики, граються іграшками, що відповідають їхній статі. Навіть у дошкільний період діти, яких приваблюють іграшки, що не відповідають їхній статі, частіше піддаються ігноруванню або критиці іншими дітьми.

Середовище однолітків через гру, пізніше через спілкування як самостійний вид діяльності демонструє, розвиває і закріплює вимоги, очікування, нормативи поведінки, необхідні чоловікам і жінкам у дорослому світі. Діти починають гратися в нав'язувані дорослими статево відповідні предметні ігри, імітувати статево-типізовану поведінку у певних сюжетах рольової гри.

Найчастіше рольові орієнтації дівчаток зміщені в бік протилежної статі дещо більше, ніж у хлопчиків. Помічено, що діти, поведінка яких суворо відповідає всім вимогам до їхньої статі, часто відрізняються нижчим інтелектом і меншими творчими здібностями, а діти більш вільні від жорсткої статев-отипізованої поведінки мають високий інтелект і психологічно благополучніші.

Ігри, в які вважають за краще грати хлопчики і дівчатка, мають різні формальні характеристики. Ігри дівчаток чітко структуровані, дії в них відбуваються по черзі, всі процедури регулюються незмінними правилами, бере участь менше гравців і рідше потрібно використовувати непередбачені стратегії. Хоча ігри хлопчиків теж регламентуються правилами, в них винагороджується ініціатива, імпровізація, вміння впоратися з непередбаченою ситуацією, у грі беруть участь команди, що складаються з однолітків, і заохочується як співробітництво всередині однієї команди, так і суперництво між різними. Цей диференційований за статевою ознакою досвід ігрової діяльності також значно впливає як на соціальний розвиток, так і на підходи до розв'язання проблем у майбутньому.

Ігрова взаємодія дітей однієї статі в більшості випадків триваліша, в ній виникає менше конфліктних ситуацій. Ігрові контакти не порушуються, якщо серед дівчаток грає один хлопчик. Поява іншого хлопчика зумовлює суперництво і неузгодженість в ігрових діях. У свої ігри хлопчики беруть дівчаток, але не люблять, коли їх багато.

Обираючи партнерів для гри, діти орієнтуються на особистісні риси та моделі поведінки, притаманні жіночій або чоловічій статі. Такі якості, як ініціативність, уміння організувати, діловитість, заохочуються і в хлопчиків, і в дівчаток. Відносини між хлопчиками будуються на визнанні вміння організувати, досягти позитивного результату, обстояти власну думку, захистити себе. Важливе значення мають дружні зв'язки. Хлопчики з'ясовують відносини за допомогою сили, усуваючи слабшого, «фемінного». Дівчаток у стосунках із дівчатнами приваблюють насамперед душевні якості, зовнішність, дружба. Конфліктні ситуації між ними вирішуються на емоційному рівні, в суперечках, бойкотуванні. Вони частіше обмовляють одна одну.

Дослідження взаємовпливу однолітків виявили п'ять рівнів соціальної взаємодії маленьких дітей:

1. гра наодинці, за цілковитої відсутності взаємодії;

2. гра-спостереження, в якій дитина обмежується лише спостереженням за грою інших;

3. паралельна гра, в якій дитина грається поруч з іншою, використовуючи ті самі іграшки, але ще не взаємодіє з нею;

4. асоціативна гра, коли діти обмінюються іграшками, певною мірою взаємодіючи, проте ще не координують своїх дій за єдиним сюжетом і цілями;

5. спільна гра, під час якої діти зайняті спільною справою (будують із кубиків дім тощо).

Паралельна гра характерна для 2-річних дітей, асоціативна – 4-5-річних, сюжетно-рольова – для 6- 7-річних.

До 3-х років хлопчики надають перевагу кубикам і вантажівкам, дівчатка – посуду і лялькам. Хлопчик із лялькою чи дівчинка з вантажівкою викликають глузування: над хлопчиком будуть сміятися більше, ніж над дівчинкою. Засвоївши характерні для їхніх гендерних ролей правила, діти часто суворо карають ровесників, які їх порушують. У 2-3-літньому віці вони починають виявляти бажання гратися з однолітками своєї статі. Перевага одностатевого (гомогенного) середовища (гендерна сегрегація) посилюється в дошкільному віці та сягає піку в підліткові роки.

Американські вчені, які вивчали відносини між хлопчиками і дівчатками у молодшому шкільному віці, стверджують про наявність двох тенденцій у спілкуванні: гендерної сегрегації (спілкування з представниками своєї статі) і конвергенції статей (спілкування із представниками протилежної статі). Обидві тенденції неоднаково виявляються в різні вікові періоди. Однак гендерна сегрегація в молодшому шкільному віці – більш поширене явище.

За зовнішніми ознаками статевої сегрегації фігурують принципово важливі для розуміння психосексуальної диференціації та статевої соціалізації психологічні закономірності. Цей період російський психолог

В. Каган називає «часом другої статево-рольової примірки» (перша – у 2-6 років), коли відбуваються розширення і поглиблення статево-рольової типізації, переживань і поведінки. Потім ця тенденція послаблюється, проте у дорослому житті групування для спілкування і відпочинку найчастіше відбувається відповідно до статі.

Тенденція гендерної сегрегації має певні особливості. У деяких культурах дорослі обирають дітям товаришів для ігор. А там, де є свобода вибору, хлопчики спонтанно обирають хлопчиків, дівчатка – дівчаток. Психологічний тиск дорослих («Чому б тобі не погратися з...?») здебільшого не ефективний. Небажання дітей гратися з представниками протилежної статі не обмежується типовими сюжетно-рольовими іграми («дочки- матері», «у війну»). Дівчатка і хлопчики надають перевагу представникам своєї статі, граючись навіть у статево-нейтральні ігри (наприклад, складання мозаїки).

Дитяча книга в системі гендерної соціалізації особистості

Дитячу літературу традиційно вважають одним із дієвих засобів виховання. Тому їй завжди відводили важливу роль у формуванні особистості, адже вона розширює уявлення про світ, ознайомлює із природою і речами, допомагає освоювати і розвивати мовлення, естетично і морально виховує. В її текстах і на ілюстраціях герої проявляють себе як носії конкретної статі, і тому неминуче наділені тими моделями поведінки і установок, за якими визнається їх статевий статус. Ззовні це виражається у мові, манерах, одязі, жестах, вчинках.

Книги є одним із значущих агентів ранньої соціалізації, в процесі якої формується гендерна ідентичність. Тому текст та ілюстрації в дитячій літературі дають дітям уявлення про відмінності між статями у схемі культурного визначення статі, прийнятого в суспільстві, і зазвичай містять велику кількість гендерних стереотипів.

Важливим для аналізу літератури як інституту соціалізації є поняття «гендерне маркування», завдяки якому можна з'ясувати, хто частіше використовує певний об'єкт – чоловіки чи жінки. Важливість гендерного маркування пояснюється тим, що діти, спостерігаючи, з якою частотою певні дії здійснюють чоловіки і жінки, з більшою ймовірністю імітуватимуть ту поведінку, яку вважатимуть властивою людям одного з ними гендеру.

Проведений дослідниками аналіз ілюстрацій у дитячих виданнях 1937–1989 рр. засвідчив, що більшість персонажів жіночої статі була зображена з предметами домашнього господарства (кухонне начиння, мітли тощо), і це співвідношення не змінювалося протягом 53 років. Чоловіків частіше вважали за краще малювати із предметами, що використовуються для роботи поза домом.

Згідно з дослідженнями у дитячій літературі рідко трапляється альтернативне подання культурного визначення статі. Вона рясніє традиційними гендерними стереотипами і заохочує запропоновану суспільством поведінку справжнього хлопчика і справжньої дівчинки за суворою схемою традиційного розподілу соціальних ролей. У більшості видань намальовані дівчата мають лялькову зовнішність: кучері, кіски, хвостики, яскраві банти, довгі спіднички і плаття в мереживах та стрічках, мереживні фартушки. Поруч з дівчатками квіти, кошенята, курчата і цуценята. Герої-хлопчики – це допитливі необережні пустуни, які потрапляють у пригоди, або неслухняні невігласи. Відносини хлопчиків і дівчаток представлені в чіткій поляризації та протиставленні. Гендерні образи також передають ілюстрації тварин, вбраних у відповідний чоловічій або жіночій статі одяг, і демонструють поведінку в традиційній статеворольовій схемі.

Російські вчені зазначають, що шкільні підручники, починаючи з молодших класів, підкріплюють різне ставлення вчителів до хлопчиків і дівчаток. Як головні дійові особи переважають хлопчики і чоловіки. У більшості ілюстрацій, розповідей, вправ жіночі персонажі мають стереотипні характеристики, вони пасивні і чекають допомоги, підтримки інших.

Під час аналізу підручників для молодшої школи, проведеного І. Клециною, були отримані аналогічні дані. Загальна кількість зображень осіб чоловічої статі перевищує чисельність зображень осіб жіночої статі у два рази. Чоловіки і хлопчики переважно представлені в процесі інструментальної діяльності і частіше, ніж жінки та дівчата, зображені під час відпочинку, розваг і навчальних справ. Так підкріплюється уявлення про чіткий поділ праці, коли панування в публічній сфері віддається чоловікам, а жінки займаються домашнім господарством. Шкільні підручники для старшокласників продовжують поширювати стереотипи. Навіть про всесвітньо відомих жінок-учених у підручниках майже не згадують. Приклади та ілюстрації наводять переважно зі сфери, цікавої хлопчикам. Це пояснюється тим, що в сучасній культурі наука – чоловіче заняття, вона створена чоловіками, тому в ній відображена система цінностей чоловіків.

Основу дошкільного читання становить відносно стабільний список із більш ніж 400 традиційних казок, творів радянської і сучасної зарубіжної дитячої літератури. Гендерний аналіз дає змогу виокремити дві основні рольові моделі гендерної поведінки, відтворені в дошкільній літературі для читання: традиційну (зазвичай патріархальну) та егалітарну. Специфічною є радянська модель, яку вважають комбінованою.

Аналіз дитячої літератури містить такі компоненти гендерних рольових моделей: фізичні, психологічні та особистісні риси, приписані чоловікам і жінкам; ролі, сформульовані як знання, навички, вміння, характерні для чоловіків і жінок як у суспільній, так і в приватній сферах; особливості виховання хлопчиків і дівчаток; соціальна позиція чоловічих і жіночих персонажів у відносинах влади та управління.

Одиницею аналізу літератури є гендерна конфігурація — розподіл схвалюваних функцій і атрибутів героїв відповідно до їх статі та взаємодія персонажів різних статей. Гендерний аналіз передбачає виявлення стійких зв'язків між статтю персонажів, їх якостями і виконуваними ними діями, а також соціальної позиції персонажа в різноманітних відносинах (між статями, з чарівними силами, владними структурами, іншими віковими групами тощо). Герой-суб'єкт дитячої літератури завжди має стать, отже, він гендерно-специфічний.

Важливе місце у дитячій літературі посідають казки, які становлять основне літературне джерело знань про світ у дошкільному і молодшому шкільному віці. Казка – важливий транслятор гендерної системи суспільства у вигляді рольових моделей, норм, цінностей, правил поведінки. Вона має структуру, що завжди представлена певною гендерною конфігурацією: елементами гендерних стереотипів, норм та цінностей.

Наприклад, щастям героїні є хороший наречений і багатство як визнання її чеснот. Більшість героїнь (Василіса, Настуся, Попелюшка) із раннього дитинства – сироти, їхня мати, яка втілювала всілякі чесноти, померла, коли вони були зовсім малими. Коли батько героїні одружується вдруге, він думає, що мачуха буде доброю матір'ю та гарною дружиною. Насправді мачуха – втілення зла, вона ненавидить падчірку, всіляко утискає її, при цьому успішно грає роль авторитетної господині дому.

Перелік чоловічих занять у традиційній казковій літературі досить довгий (цар, купець, воїн та ін.). Майже завжди чоловік виконує функцію забезпечення сім'ї, він – годувальник. Більшу частину часу батько та чоловік проводить за межами дому, не бере участі в домашніх справах, його обов'язки зводяться до матеріального забезпечення сім'ї та виконання державних справ. Як правило, такі батьки-вдівці підпадають під вплив своїх дружин. Однак жорстоке авторитарне виховання злою мачухою йде на користь позитивній героїні. Вона дуже рано набуває навичок, необхідних для втілення успішного жіночого сценарію.

Материнство у казці є призначенням жінки і сім'ї як соціальної спільноти. Образи одиноких матерів у казках майже не трапляються. Відсутність дітей сприймається як найбільше горе родини. Гендерна конфігурація героїні полягає у віктимізації жіночності, у чоловічих сюжетах віктимізація трапляється рідше. У казці також часто фігурує негативна героїня –ровесниця позитивної. Вона непокірна, лінива, вперта, примхлива і заздрісна.

Розглянута гендерна конфігурація (молода позитивна героїня, молода негативна героїня, жінка старшого віку – мачуха, батько-підкаблучник, молодець- наречений) демонструє гендерний традиційний патріархальний стереотип– специфічну конструкцію психологічних рис, поведінкових моделей, навичок, видів діяльності, яка передбачає відокремлення чоловіків і жінок, сегрегацію чоловічої і жіночої сфер діяльності. Негативні риси жіночності інтерпретовані в патріархальних казках як такі, що неминуче супроводжують самостійність, незалежність, непокору і жіноче домінування. Ця гендерна рольова модель містить позитивні образи сильного домінуючого чоловіка та слабкої, залежної, пасивної жінки. При цьому осуджується авторитаризм господарки будинку та слабкість чоловіка.

Жіночий персонаж у казках егалітарного типу є не лише суб'єктом пошуків і винагородою героя. Така жінка задає важкі завдання, постачає героєві чарівні засоби, карає негативних героїв, сама обирає собі нареченого. У казках з такою тендерною конфігурацією патріархальний стереотип стає менш жорстким і певним. Герої-чоловіки володіють «жіночими» атрибутами і потрапляють у процесі випробування в «жіночий» світ. Героїні освоюють атрибути та функції, які в патріархальній моделі приписані чоловікам. Часто у цих казках випробувань зазнають і герой, і його наречена, що робить її також суб'єктом казки. Однак типи випробувань гендерно-диференційовані і відтворюють патріархальний поділ сфер життя.

Дитяча література завжди була суттєвим чинником соціалізації особистості. Нині вона поступається місцем медійним засобам. Однак для гармонійного розвитку, формування творчого мислення, креативності є незаперечною важливість саме літератури, яка не надає готових візуальних зразків навколишнього світу, а змушує дитину створювати їх у своїй уяві.

Засоби масової інформації в системі гендерної соціалізації особистості

Особливу роль у процесі соціалізації відіграють засоби масової інформації. Серед них домінують за впливом на дітей електронні засоби: телебачення, кіно, Інтернет.

Масова комунікація здійснює соціальне регулювання й управління, поширює знання і культуру, організовує розваги тощо. Від неї залежать і формування відповідних соціальних уявлень, орієнтацій у соціумі, вибір індивідом соціальної групи, самоствердження, емоційна розрядка.

За масовістю та інтенсивністю впливу провідним джерелом спрямування гендерної поведінки є телебачення, яке часто транслює стереотипні зображення чоловіків і жінок. Жінки на телеекрані здебільшого фігурують у романтичних, подружніх, сімейних ролях, вони емоційні, залежні, довірливі, рідко виявляють здатність протистояти несприятливим обставинам. Чоловіки частіше виконують керівну функцію у сім'ї, вони раціональні, активні, сильні духом, здатні на вчинок у протистоянні труднощам. Такі соціально-психологічні картини формують у дітей стереотипні погляди на ролі чоловіків і жінок. Наприклад, жінки найчастіше рекламують побутові товари (праски, відбілювачі, пральні порошки, засоби для миття плит тощо); чоловіки – ефективність ліків, які пропонує їм жінка (дружина, аптечний працівник), або висловлюють свою думку про рекламований товар.

Широке та безперешкодне застосування інформаційних технологій, зокрема Інтернету, нині є одним із основних проявів сучасного інформаційного суспільства. Інтернет став важливим фактором соціалізації особистості.

Комунікація в Інтернеті набуває різних форм: від розміщення інформації на веб-сторінках до обміну електронними листами. Джерелом повідомлення може бути як приватна особа, так і група осіб, а одержувачем – одна людина або аудиторія, яка потенційно складається з мільйонів осіб. Очевидно, що Інтернет можна розглядати як засіб масової інформації, оскільки він спрямований на масову аудиторію, яка, крім того, має тенденцію збільшуватися.

Найшвидше сприймає роль Інтернету та «інтегрується» в нього молодь. За соціологічними дослідженнями, дві третини користувачів Інтернету в Україні молодші 35 років. Кількість юнаків (від 18 до 24 років) серед них весь час збільшується, причому швидше, ніж кількість користувачів будь-якої іншої групи.

Чоловіки шукають в Інтернеті насамперед задоволення своїх сексуальних фантазій, а жінки віддають перевагу спілкуванню заради близької дружби, романтичного партнерства і комунікації, в якій можна приховати зовнішність.

Особливе місце в інтернет-просторі посідають соціальні мережі (Twitter, Facebоок, «Одноклассники», «Вконтакте» та ін.), які хоч і повільно, але починають заміняти живе спілкування з друзями, рідними, колегами. Вони створюють нові невичерпні можливості спілкування, самовираження, навчання, отримання інформації. Однак загрозливою для особистісного розвитку в соціальних мережах є можливість формування залежності від віртуального світу, який заміщує для інтернет-залежної людини справжнє життя у реальному світі.

Чоловіки більш схильні до залежності від онлайн-ігор, кіберпорнографії, в той час як жінки швидше стають залежними від спілкування в чатах, здійснення покупок в Інтернеті.

Отже, в Інтернеті жінки і чоловіки програють ролі, які відповідають стереотипним, притаманним їм у реальному житті. Під дією інформаційних чинників у масовій свідомості (чоловіків, жінок) укорінюються хибні переконання щодо гендерних позицій та ролей чоловіків і жінок.