3.3.5 Оцінка меліорованих територій, забруднених

радіонуклідами

Сільськогосподарське виробництво на територіях, забруднених радіонуклідами, повинне забезпечити максимальне зниження міграції нуклідів по трофічному ланцюгу ґрунт – рослини - твари­на - продукти тваринництва - людина і одержати сільськогосподар­ську продукцію з допустимими рівнями забруднення.

Згідно з даними Науково-дослідного інституту сільськогосподарської радіології УААН, практично всі продукти рослинниц­тва, що мають харчове значення, можуть бути отримані на ґрунтах з рівнем забруднення ¹³⁷Сз до 1,5 ГБк км².

Сільськогоспо­дарські угіддя України, що зазнали радіоактивного забруднення, було поділено на чотири зони: до 15 Кі/км², 15 - 40, 40 - 80 та понад 80 Кі/км². Землі з щільністю забруднення понад 80 Кі/км² було виведено зі складу сільськогосподарських угідь і засаджено лісом. Землі третьої групи було засіяно багаторічними травами для одержання насіннєвого матеріалу, а землі першої та другої груп використовуються у сільськогосподарському виробництві.

На забруднених територіях виробнича діяльність регламен­тується рівнем вмісту радіонуклідів у вироблюваній продукції. З цією метою було введено допустимі рівні вмісту радіонуклідів ¹³⁷Сs і ⁹⁰Sr у харчових продуктах і воді .

Основне завдання сільськогосподарського виробництва в умо­вах радіоактивного забруднення полягає у необхідності забезпе­чення зниження надходження радіонуклідів у рослини. Для реалі­зації цього завдання було розроблено чимало агромеліоративних заходів, але широкого застосування набули лише ті з них, що ви­явилися екологічно обґрунтованими, технічно здійсненими та економічно виправданими.

До комплексу заходів, що знижують надходження радіонуклідів у продукти рослинництва, відносять:

• розводження радіонуклідів, що надходять у грунт їх хімічними аналогами (К, Са та ін.);

• зменшення рухомості радіонуклідів у ґрунті шляхом внесення речовин, що переводять їх у менш розчинні форми (органіка, фосфати, калійні солі, карбонати, глинисті мінерали);

• оброблення забрудненого шару ґрунту в підорний горизонт за межі значного поширення кореневих систем - на глибину 60 - 70 см.

4 Родючість грунтів та причини її втрати

4.1 Оцінка втрати родючості ґрунту

Родючість - здатність ґрунту задовольняти рослини елементами живлення, водою, по­вітрям, теплом за відсутності шкідливих речо­вин і пухкому складенні ґрунту. Ці чинники родючості називаються ґрунтовими режимами. Їх п'ять: поживний, водний, повітряний, теп­ловий та фітосанітарний. Задоволення потреб рослин мусить бути одночасним і безперерв­ним. Якщо один з режимів перебуває у мінімумі чи зовсім відсутній, рослини страждають або гинуть. Звідси в землеробстві виведено закон мінімуму, згідно з яким рівень врожайності вирощуваної культури залежить від чинника, що перебуває у мінімумі, незалежно від того, якою мірою оптимальними є інші чинники родючості. Забезпечення рослин чинниками родючості повинно бути безперервним. Якщо воно припиняється, рослини також гинуть. З кількісного виразу всіх чинників родючості, при якому рослини дають найвищий врожай, виведено землеробський закон оптимуму. У своїй практичній діяльності агрономи повинні праг­нути до забезпечення оптимального поєднан­ня чинників родючості, насамперед викорис­товуючи закон мінімуму, відшукуючи чинник, що перебуває у мінімумі, і підвищуючи його рівень до оптимуму.

Інтегральним показником рівня потенцій­ної родючості ґрунту є вміст у ньому органічної речовини, тобто гумусу. Інтегральним цей по­казник є тому, що вміст гумусу має тісний зв'я­зок, що характеризується високими коефіцієнтами кореляції, з усіма режимами ґрунту. Чим більше гумусу в ґрунті, тим кращий його поживний режим, тому що гумус - це вмістилище елементів живлення. Він також як ґрунтовий клей сприяє утворенню структури ґрунту та її водотривкості, підвищен­ню вологомісткості, повітро- та вологопроникності ґрунту. Отже, вміст гумусу впливає на водний, повітряний і тепловий режими ґрунту.

Гумус витрачається при вирощуванні врожаю. При врожаї озимої пшениці 40 - 50 ц/га з ґрунту використовується близько 1,5 т гумусу. Для вирощування зерна кукурудзи 80 - 90 ц/га по­трібно 1,5 - 2 т гумусу, а пласт багаторічних трав залишає (ство­рює) близько 3 т гумусу. Тонна гною, що внесена в грунт, зали­шає в ньому близько 56 кг гумусу. Гумус створюється у ґрунті також під час перегнивання у ньому різних пожнивних решток, що мають коефіцієнти гуміфікації від 0,1 до 0,25. На цьому прин­ципі основані балансові розрахунки вмісту гумусу у ґрунті.

Не обов'язково за кожним полем вести інструментально-ана­літичні спостереження. За величиною врожаю (винос) і нормами внесення органічних добрив можна визначити, скільки гумусу знову утворилось у ґрунті внаслідок внесення органічних добрив і залишення на полі пожнивних решток (коренів, стебел тощо). Ґрунтознавець і агроном повинні досконало володіти балансови­ми розрахунками вмісту гумусу у ґрунті, щоб не допустити дегуміфікації та зниження родючості.