4. Пошук перекладача та редагування перекладу

Як знаходять видавці потрібного перекладача? Видавнича практика пропонує кілька варіантів пошуку:

- різноманітні бюро та агентства з перекладів;

- провідні університети з авторитетними кафедрами іноземних мов;

- рекомендації досвідчених перекладачів.

Перший варіант видається найлегшим, проте не зовсім надійним. Перекладач, нехай навіть з ідеальним знанням іноземної мови, має найперше досконало знати українську мову, якою готуватиметься до друку дане видання. З цим якраз у перекладачів із подібних агентств далеко не все гаразд. Вони здебільшого готові до «синхрону» на російську або до українськомовного підрядника. Аби уникнути непорозумінь у майбутній співпраці, досвідчений видавець напередодні підписання угоди про переклад не вважатиме за другорядне дати для проби такому незнайомцеві опра­цювати кілька сторінок оригіналу.

Не є безпроблемним другий варіант пошуку. Останнім часом, із збільшенням потреби в оперативних перекладах, маститі університетські знавці іноземних мов, підписавши угоду з видавництвом на переклад значного за обсягом твору, залучають до цієї роботи своїх аспірантів, а то й студентів-старшокурсників. Виходить такий собі, пошире­ний у радянські роки, бригадний метод виконання одного завдання. Нерідко до такої організації роботи перекладу спонукають самі видавці, особливо з молодшої генерації. Це трапляється у випадках, коли вони одержують грант на переклад і підписують з грантодавцем жорсткі часові рамки на редакційно-видавничу підготовку. У цьому разі видавця цікавить не якісний видавничий продукт, не його подальша доля на книжковому ринку, а можливість швидкого заро­бітку грошей. У цілому ж, «бригадна» практика перекладу малодосвідченими фахівцями є обурливою.

Виходить, що останній варіант пошуку перекладача — через рекомендації (поширений, до речі, на Заході), — є справді найрезультативнішим.

Готуючи до друку перекладне видання, редактор засто­совує ту ж загальну методику редагування, якою він уже оволодів, працюючи з іншими видами видань, однак увесь час пам'ятаючи ті специфічні особливості перекладів, про які йшлося вище. Варто лише наголосити, що він тактов­но, зі знанням справи зобов'язаний вирішувати у процесі роботи в однаковій мірі триєдине завдання:

- не віддалити від оригіналу стиль і манеру викладу іноземного автора та його епоху;

- подбати про належне сприйняття тексту читачем-співвітчизником;

- не знівелювати особливості творчої манери самого перекладача.

Початкуючому видавцеві в нагоді будуть ось такі ре­комендації щодо редакторської роботи над перекладами:

- редактор має працювати з тим перекладачем, хто дос­конало знає мову, з якої перекладає текст;

- редактор має знати епоху, в якій твір було написано;

- редактор повинен дбати про розвиток і вдосконалення мови, якою твір перекладається;

- редактор має уникати буквальності в порядку слів текстів, написаних у давніші епохи.

Це — загальні підходи до редагування перекладів. Є й специфічні, пов'язані з різними видами видань за цільовим або соціально-функціональним призначенням. На деяких з них зосередимо увагу.

Наукові видання. Особливістю наукових текстів є, як відомо, строга логічна послідовність викладу авторської думки, нанизування й обґрунтування доводів від простого до складного, від відомого до невідомого, або навпаки, а та­кож наявність значної кількості наукової термінології. Саме на ці особливості й має звертати увагу редактор переклад­ного тексту. Тоді як питання синтаксису, структури речень відступають на задній план. У перекладах наукових текстів редактор вільніший в урізноманітненні синтаксичних кон­струкцій, граматичних побудов, дробінні речень. Натомість найбільше уваги він має зосередити на точності відтворення термінів, послідовності їх уведення до тексту.

В офіційних виданнях для редактора важливо дотриму­ватися сухості ділового стилю, певної безбарвності мови. Складні конструкції речень тут виправдані, оскільки в них вкладається більше змісту або аргументації. Значна кіль­кість лексичних одиниць, яка може повторюватися надто часто, не потребує в таких текстах пошуку синонімічних замін. Більше того, допускається наявність в одному реченні однокореневих слів. Небажаними є образні вставки, авторське «Я».

Художні та художньо-публіцистичні видання. У цьому блоці літератури редакторові важливо з'ясувати для себе типологію художніх творів та специфіку жанроутворювальних елементів. Варто лише перелічити різноманіття прозових творів — романтичних, іронічних, фантастичних, пригодницьких, психологічних, історичних, гумористич­них, сатиричних, — аби переконатися, яке широке поле для творчості щодо передачі сюжетних ліній, подій, характерів, діалогів, описів і переживань є в арсеналі перекладача й редактора. Своїх стильових і граматичних нюансів потребу­ють переклади переспівів, епічних творів, народних казок, оповідей тощо.