3. Пошук іншомовного твору та його власника

Оволодівши певною базою знань з основ перекладознавства, редактор може приступати до створен­ня програми перекладних видань.

Ось тут і виникають запитання, на які непідготовленому видавцеві важко відразу віднайти відповіді: що й на яких засадах видавати, з ким вести перемовини щодо отри­мання дозволу на переклад, чи витребуваний буде цей твір на ринку?

Найперше, потрібно знати ринок перекладної літера­тури. Він в Україні поки що лише формується, отож незаповнених ніш надзвичайно багато.

Виходимо з того, що активне наближення України до Європи відбувається в умовах, коли створювана європейця­ми тисячолітня мудрість з різних галузей знань, зафіксована в сотнях тисяч назв друкованих видань, тривалий час була недоступна для українців. Тому нині Україна гостро потребує освоєння корпусу першоджерел світової думки в перекладі й виданні українською мовою. Передусім це стосується таких тематичних напрямів: кла­сична зарубіжна література; сучасна зарубіжна література; кращі зразки античної та класичної філософії; сучасна філо­софія; історія; економіка; менеджмент; психологія. Коротко прокоментуємо деякі з них.

Зважаючи на широкий читацький загал, який вивчає зарубіжну класичну літературу (старшокласники, студенти філологічних факультетів університетів), будь-яке видання цього напрямку обіцяє бути безпрограшним з фінансового боку. Більше того, до цієї справи долучилася держава. На початку тисячоліття провідними фахівцями Інституту лі­тератури ім. Т. Шевченка НАНУ був розроблений проспект 250-томної «Бібліотеки зарубіжної літератури», яка мала видаватися на засадах держзамовлення. Держкомінформ України навіть оголосив тендер серед видавництв за право взяти участь у реалізації цього масштабного проекту. Пе­редбачалося, що кожен із томів виходитиме накладом до 10 тисяч примірників, значна частина якого призначалася для поповнення бібліотечних фондів. Щоправда, з результатами тендеру вийшла скандальна історія: право на видання такого масиву літератури було визначено чомусь лише за харківським видавництвом «Фоліо». Це викликало активне заперечення з боку як видавців, так і перекладачів.

Вдала спроба «А-БА-БИ-ГА-ЛА-МА-ГИ» українізувати англійського «Гаррі Гіотера» раніше, ніж це встигли росій­ські видавці (український переклад п'ятого тому цього се­ріалу — «Орден Фенікса» — обсягом 815 сторінок виявився першим у світі зарубіжним перекладом), спонукала й інші видавництва активніше й оперативніше видавати подіб­ні світові бестселери. Прикладом тому слугує київська «Софія», яка перебрала на себе права з першовидання в Україні нових творів бразильського «алхіміка» Пауло Коельо.

Перевидання в українських перекладах тих досліджень з філософії, економіки, права, які є авторитетними в про­відних зарубіжних університетах, принесли визнання і дивіденди таким українським видавництвам, як «Основи», «Юніверс», «Літопис». Варто лише згадати, якою сенсацією стало видання в Україні «Історії Європи» Нормана Дейвіса (понад 2000 сторінок тексту).

Серед надійних каналів пошуку потрібної для перек­ладу літератури, як і з'ясування майбутніх засад видан­ня, можна виділити такі: міжнародні книжкові ярмарки; міжнародні фонди; посольства зарубіжних країн; фахова періодика; Інтернет; перекладачі; українська діаспора; ви­давництва, що видали такі книги.

З міжнародними ярмарками зрозуміло. Туди треба їхати не на прогулянку, як раніше робили наші видавці, а працю­вати, добре знаючи іноземні мови і так само добре орієнту­ючись у тенденціях зарубіжного книжкового ринку.

Результативнішою може бути співпраця з міжнарод­ними фондами і посольствами, які працюють в Україні. Більшість із них мають спеціальні видавничі програми, спрямовані на пропаганду кращих видань своєї держави ін­шими мовами і виділяють для цього спеціальні гранди. Так, наприкінці 2003 року міжнародний фонд «Відродження» та Гете-інститут у Києві започаткували програму підтримки українських перекладів німецькомовної літератури. Мета програми — ознайомити українського читача з кращими виданнями суспільно-гуманітарного профілю та творами сучасних німецьких письменників. Щороку в реалізації цієї програми, яку фінансово підтримує уряд ФРН, бере участь все більше українських видавництв. Серед тих, хто постійно виграє гранти, — «Кальварія», KM «Академія», «Класика».

Останніми роками активно працює в цьому напрямку і посольство Великобританії. Воно періодично влаштовує для українських видавців семінари з питань придбання прав на переклад книг. На цих семінарах постійно експонуються кни­ги, які пропонуються для перекладів. Тематика різноманіт­на: економіка, менеджмент, маркетинг, загальні та спеціальні довідники і словники. Британці дедалі активніше пропо­нують навчальні видання із західною методикою засвоєння англійської мови — книжки для дітей, добірки британських підручників, широкий вибір методичних матеріалів: від до­шкільного віку до рівня вивчення дорослими.

Ще один можливий канал пошуку може підказати ось такий приклад: польське посольство щороку до Львівського форуму видавців сприяє фінансуванню кількох книжок тамтешніх авторів в українському перекладі. Останнього разу це був «Ілюстрований путівник польською літерату­рою для початківців і досвідчених», а також українська версія вірша Юліана Тувіма «Локомотив». Цей вірш уже перекладено й видано окремими книгами вісьмома мовами народів Європи. Українці стали дев'ятими.

Зазвичай маститі західні автори не займаються пи­таннями надання дозволу на переклад, перевидання своїх творів у інших країнах. Для цього у них є літературні агенти або видавництва, яким вони продали права розпоряджатися творами на певний період часу. Туди й слід звертатися. Орієнтиром у цій ситуації може стати текст, уміщений біля знака охорони авторського права (копірайт) на звороті титульної сторінки видання. Він і вказує, чиї права охороняє цей знак. Міжнародна практика виробила середню ціну за надання копірайту — 5-7 відсотків від відпускної ціни всього накладу. Українська видавнича практика по-своєму відреагувала на це: у договорі і вихідних даних, аби менше платити за ліцензію, зазначаються мінімальні наклади видання. Знаючи вже про цю «винахідливість» східноєвропейських видавців щодо пристосування до вимог законів про авторське право, виховані віддавна на повазі до статті й букви будь-якого за­кону західноєвропейські видавці охочіше почали видавати дозволи за невеликі суми на пробні, як правило, в межах однієї тисячні, наклади перекладних видань.

У перші роки української незалежності деякі зарубіжні видавці, стимулюючи потуги своїх українських колег здій­снювати видання зарубіжних авторів, надавали такі ліцензії за чисто символічну ціну — щонайменше за 50-100 амери­канських доларів. І жодного разу — безкоштовно...