Лекція 6 редакторська підготовка перекладів План

1. Перекладознавчий мінімум для редактора-видавця.

2. Ретроспектива перекладного книговидання в Україні.

3. Пошук іншомовного твору та його власника.

4. Пошук перекладача та редагування перекладу.

5. Оформлення службової частини перекладного видання.

1. Перекладознавчий мінімум для редактора-видавця

Нині важко уявити тематичну про­граму будь-якого видав­ництва, в якій би були відсутніми позиції щодо перекладних видань. В усі часи такі видання вважалися і престижними, й економічно ви­гідними. Надто ж тепер, коли багатомовні інформаційні потоки, легко долаючи кордони, спонукають видавця в будь-якій країні дбати про відтво­рення більшої кількості авторитетних у пев­ному суспільному середовищі іншомовних видань мовою свого читача. Неважливо, про яке видання йдеться, — художнє, наукове, навчальне, дитяче.

Редакційно-видавнича підготовка пере­кладних видань, як свідчить практика, є од­нією з найскладніших. Вона потребує від ре­дактора, окрім загальної фахової підготовки, освоєння цілого масиву додаткових знань, пов'язаних передусім з основами перекладу, зв'язками перекладознавства з іншими філологічними дисциплінами, історією перекладу, особливос­тями перекладу творів різних жанрів.

Перекладне видання — це видання окремого або кіль­кох творів, об'єднаних спільною назвою, у перекладі з однієї мови мовою видання.

Предметом детального освоєн­ня редактором є переклад писемний.

Редактор має справу з такими писемними перекладами, як: авторський, авторизований, адаптований, скорочений, під­рядковий.

Авторським прийнято вважати переклад твору іншою мовою, виконаний автором оригіналу. Натомість, авто­ризований — це переклад твору іншою мовою, виконаний знавцем цієї мови, але схвалений автором. Тісна співпраця перекладача з автором у цьому випадку дає можливість у перекладеному тексті якнайповніше врахувати індивіду­альний авторський стиль, уникнути буквальності в роботі перекладача.

Адаптований (тобто — пристосований) переклад — переклад складного для сприйняття твору, адресований специфічному читачеві. Такими можуть бути діти шкільного віку, яких видавець хоче залучити до сприйняття рід­ною мовою цілком «дорослого» твору, скажімо, «Іліади» або «Одіссеї» Гомера чи «Дон-Кіхота» Сервантеса. Інший прик­лад — адаптація англійською мовою роману Е.-Л. Войнич «Овід» для старшокласників, які вивчають цю мову.

Скорочений переклад передбачає: виокремлення лише певних фрагментів, або рівномірне «виключення» друго­рядних сюжетів, описів, монологів, інших складових тексту, які не впливають на цілісне сприйняття фабули твору. До такого варіанта видання здебільшого вдаються видавці журналів (журнальний варіант значного за обсягом твору), а також укладачі хрестоматій, збірників, антологій.

Підрядковий переклад — це дослівний переклад іншо­мовного твору на мову видання. Часто до такого способу вдаються ті перекладачі, які не володіють достатньою мірою мовою, якою виданий твір, тому працюють винятково із словником. Підрядник, як проміжний текст між оригіналом і перекладом, дає можливість точно відтворити зміст твору, не враховуючи особливостей його художньої форми. Найчастіше з наданого підрядника майстри поетичного слова готують переклади поетичних творів зарубіжних авторів. Переклад з підрядника буде менш повноцінним, якщо далі над ним працюватиме інший перекладач або й редактор.

Приступаючи до редакційно-видавничої підготовки перекладного твору, редакторові варто, бодай у загальних рисах, ознайомитися з найважливішими проблемними пи­таннями, які постають перед професійно підготовленим перекладачем щоразу, коли він приступає до виконання чергового замовлення видавництва. Сутність своєрідних «творчих мук» перекладача у пошуку відповідей на такі запитання, на наш погляд, найбільш ємко і переконливо передав свого часу англійський теоретик перекладу Тео-Дор Сейворі. Звичайно ж, над такими запитаннями має постійно задумуватися не лише перекладач, а й редактор. Ось найтиповіші з них:

1. Що головніше в перекладі: слова чи думки першо­твору?

2. Переклад має читатися як оригінал чи як переклад?

3. Що має відтворювати переклад: стиль оригіналу, чи стиль перекладача?

4. Який твір має представити перекладач: сучасний оригіналові, чи сучасний перекладачеві?

5. Чи припустимі в перекладі додатки й пропуски?

6. Яким має бути переклад поезії: прозовий чи пое­тичний?

Відповіді на такі запитання не скрізь і не завжди мо­жуть бути однаковими. Тут слід враховувати й епоху, в якій жив і творив автор, і досконале знання перекладачем культури тієї епохи; і рівень розвинутості мови, з якої твір перекладається; і жанр твору; і його нинішній читацький адресат. Безумовним є одне: чим досвідченіші перекладач та редактор, тим оптимальніші й точніші будуть ці відповіді. Своєрідним дороговказом до пошуку відповіді на зазначені вище запитання можуть слугувати ось ці слова блискучого перекладача і майстра українського поетичного слова Максима Рильського: «Різні мови — різне вираження думок, але мислення єдине, закони мислення однакові. Це ще раз стверджує перекладність з мови на мову».