Тавтологія. Плеоназм. Зайві слова у документах

Тавтологія (грец. те саме слово) – поєднання однокореневих слів для посилення експресивних відтінків позначуваних ними понять. У багатьох випадках тавтологія свідчить про бідність словникового запасу того, хто говорить і пише. Помилки такого типу можна легко виправити: одне з повторюваних слів замінюється синонімом або зовсім викидається з тексту (...якості роботи з книгами та каталогами). Однак тавтологія не завжди вважається негативним явищем у мові. Тавтологічні сполуки – характерна риса народнопоетичних творів: з діда-прадіда, з давніх-давен, тьма-тьмуща, рано-пораненьку.

У науковому, публіцистичному, офіційно-діловому стилях тавтологія – це мовленнєва помилка. Наприклад, поширені в цих стилях вислови типу за свідченням свідків (бажано за свідченням очевидців), зобразити образ злочинця (намалювати, відтворити образ злочинця), зробити роботу (виконати роботу), прорахунки враховано (недоліки враховано).

Про явище тавтології треба пам’ятати при перекладі з російської мови на українську і навпаки.

Не кожне повторення спільнокореневих слів може вважатися мовною помилкою. Існує багато словосполучень, у яких тавтологія неминуча, наприклад: словник іншомовних слів, чорні чорнила, загадати загадку, розмовна мова, зупинитися на зупинці, закрити кришкою.

З тавтологією дуже тісно пов’язане й інше мовне явище, що називається плеоназмом. Воно полягає в тому, що у тексті опиняються поряд однозначні слова і вирази. Наприклад: переважна більшість (слово більшість уже включає поняття переваги), пам’ятний сувенір (сувенір і є «подарунок на пам’ять»), вільна вакансія (вакансія – вільна, незаймана посада), сміливий ризик (ризик завжди пов’язаний зі сміливістю), адреса проживання (адреса – місце, де людина проживає); прейскурант цін (Preis з німецької «ціна»); промислова індустрія (промисловість й індустрія – синоніми); старий ветеран (лат. veteranus – «старий, досвідчений, переносно – той, хто довго працював на якійсь ниві діяльності); окремі епізодичні явища (грец. епізодичний – окремий, випадковий); перспектива на майбутнє (франц. перспектива – види, плани на майбутнє); своя автобіографія (в слові автобіографія вже включено поняття «своя»). Деякі плеонастичні словосполучення закріпилися у мові і не вважаються сьогодні порушенням лексичних норм. Це такі вирази, як: монументальний пам’ятник (лат. monumentum – знак пам’яті), реальна дійсність (лат. realism – дійсний), букіністична книга (фр. bouquin – стара книга).

Негативно впливає на мову перевантаження речень зайвими словами. Наприклад: У травні місяці було не виплачено заробітну плату (слово місяць є зайвим); О двадцять другій годині вечора відбудеться концерт (слово вечір – зайве). Дуже багато зайвих слів зустрічається у діловому листуванні (власноручний підпис громадянина – підпис громадянина; вважаємо за можливе просити – просимо; поспішаємо повідомити – повідомляємо).

Складні випадки використання великої літери в документах

Під час складання документів дотримуються усталених правил вживання великої літери. З великої літери пишуться:

1. Індивідуальні імена людей, по батькові, прізвища, псевдоніми, наприклад: Іван Франко, Панас Мирний, Леся Українка, Каменяр. Іншомовні прізвища пишуться як з великої літери, так і з малої, наприклад: Хо Ші Мін, Кім Ір Сен, Людвіг ван Бетховен, да Вінчі, Осман-паша.

Власні імена, прізвища, псевдоніми можуть писатись з малої літери, якщо вони вживаються в переносному значенні або стали термінами: герострати, наполеони; браунінг (пістолет), рентген (апарат), але Мічуріни, Ціолковські, Гоголі (не втратили індивідуального значення).

2. Назви історичних подій, епох, дат, свят, вищих релігійних понять: епоха Відродження, Дев’яте травня (9 Травня), Велика Вітчизняна війна, Різдво.

3. Назви держав (всі слова) і адміністративно-територіальних одиниць: Автономна Республіка Крим, Угорська Республіка, Запорізька область.

Неофіційні назви держав та територіальних одиниць теж пишуться з великої літери: Слобожанщина, Голландія.

4. Назви найвищих державних установ (усі слова з великої літери): Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Верховний Суд України, Конституційний Суд України.

У назвах республіканських державних комітетів, міністерств та інших центральних установ з великої літери пишеться перше слово, і звичайно ж, власні імена, наприклад: Міністерство України у справах захисту населення.

Назви самостійних головних управлінь і відділів у складі міністерства або відомства також пишуться з великої літери, наприклад: Головне виробниче управління, Технологічне управління зі збагачення вугілля.

Назви відділів, що входять до складу головних управлінь, пишуться з малої літери, наприклад: відділ експлуатації Головного виробничого управління, юридичний факультет Запорізького національного університету.

5. Перше слово у назвах партійних, громадських установ, організацій, навчальних закладів: Запорізький національний університет, Демократична партія України, Федерація незалежних профспілок України.

У назвах заводів, об’єднань, підприємств тощо з великої літери пишеться перше слово, а символічна назва береться в лапки: Київський завод «Арсенал», готель «Театральний», санаторій «Молдова». Найменування пишеться без лапок, якщо попереднім є слово «імені» або «пам’яті», наприклад: завод імені В.С.Степаненка.

Назви об’єднань, комбінатів, шахт, трестів та інститутів, якщо їм передують родові слова на зразок «виробниче об’єднання», «комбінат», «трест», «інститут», «шахта» пишуться в лапках і не відмінюються, наприклад: виробниче об’єднання «Азот».

При відсутності родових слів назви слід писати без лапок, і вони відмінюються, наприклад: Мінвуглепром – Мінвуглепромом.

Назви організацій, підприємств, з’їздів, конференцій, що починаються словами Державний, Всеукраїнський, Надзвичайний та ін., або порядковими числівниками, вираженими словесно, пишуться з великої літери, наприклад: Державна бібліотека ім. І.Я.Франка, ІІ Всеукраїнський фестиваль.

Слово «рада» у однині і множині завжди пишеться з малої літери, якщо входить до повної назви органу влади: Вільнянська районна рада народних депутатів.

У скорочених назвах слово «рада» пишеться разом і з малої літери, наприклад: міськрада, сільрада.

У назвах документів, затверджених Кабінетом Міністрів України, слово «Постанова», «Положення», «Статут», «Інструкція» пишуться з великої літери. Слова «розпорядження», «рішення», «акт», «додаток», «перелік» – з малої, наприклад: Згідно з Інструкцією провинагороду за відкриття, винаходи та раціоналізаторські пропозиції; На факультет

надійшло розпорядження ректора про проведення Дня відкритих дверей.

6. Назви найвищих державних і урядових посад пишуться з великої літери, наприклад: Президент України, Прем’єр-міністр України, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України.

Назви всіх інших посад, військових звань, почесних та вчених ступенів пишуться з малої літери: міністр, декан, доктор технічних наук, генерал-полковник юстиції, лауреат Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка.

7. Назви найважливіших документів, договорів, правових актів: Конституція України, Декларація прав людини, Версальський мир, Закон України «Про вибори».

У ділових паперах з великої літери пишеться назва документа: Біографія, Характеристика, Наказ, Заява тощо. Назви сторін у документах: Замовник, Наймодавець, Покупець, Клієнт.

8. Слова, вжиті в шанобливому, піднесено-урочистому чи переносному значенні: звертаюся до Вас, наш Високий Гість (у дипломатичних протоколах), пане Посол.

9. Назви сторін світу пишуться з малої літери (північ, схід, захід), але якщо вони є назвами територій – то з великої: Західна Україна, народи Півночі, Далекий Схід, Південна Україна.

10. Назви художніх, музичних творів, часописів, літаків, автомобілів, заводів, виробів, продуктів беруться в лапки і пишуться з великої літери: поема «Сон», роман «Волинь», журнал «Слово і час», автобус «Турист».

11. Прикметники, утворені від власних особових назв за допомогою суфіксів -ів (-ова, -еве, -єве), -їв (-єва, -єве), -ин (-ина, -ине), -їн (-їна, -їне), якщо вони означають приналежність чогось даній особі, пишуться з великої літери: Грінченків словник, Андрієві книжки, Маріїн лист, Шевченкові поезії.

З малої літери пишуться присвійні прикметники, утворені від власних назв за допомогою суфіксів –івськ (-ївськ), -инськ (-їнськ): пушкінські рукописи, франківські сонети, шевченківський стиль, бальзаківські традиції.

Мала літера використовується при написанні фразеологічних сполук або наукових термінів: ахіллесова п’ята, гордіїв вузол, бертолетова сіль.

11. Скорочені назви (абревіатури) пишуться двояко:

а) з великої літери, якщо ці слова вживаються на позначення одиничних установ: Укрінформ, Укрнафта, Мін’юст, Інтерпол, Мінфін;

б) з малої, якщо такі слова є родовими назвами: педінститут, облвиконком, райрада;

в) складноскорочені назви, утворені з початкових літер, пишуться великими літерами: АТС, КНР, СНД, УТН, СБУ;

г) відмінювані слова загс, рагс, неп пишуться малими літерами.

Основні правила відтворення російських прізвищ українською мовою

Російські прізвища передаються українською мовою переважно за їх звучанням.

І. Російська літера е передається:

1. Літерою е:

а) після приголосних: Бестужев, Лермонтов, Озеров, Петров, Сенкевич;

б) у префіксах без-, пре-, пере-, через-, меж-, не- та ін.: Безухов, Межрядов, Перевалов, Престаров.

2. Літерою є:

а) на початку слова: Єгорова, Єжов, Єсенін, Єфремов;

б) у середині слова після голосного й при роздільній вимові: Воєводін, Грибоєдов, Зинов’єв, Аляб’єв, Григор’єв;

в) якщо російському е в корені відповідає в аналогічних українських словах і: Бєлінський (бо білий), Звєрєв (звір), Пєшковський (пішки), Рєпін (ріпа);

г) після приголосних (крім шиплячих, р, ц) у суфіксах: Матвєєв, Лаптєв, Голубєв, Горєв, Князєв (але Лужев, Писарева, Малишев, Якушев, Рязанцев).

ІІ. Російська літера ё передається:

1. Звукосполученням йо:

а) на початку слова: Йолкін, Йонін, Йофін;

б) у середині слова після голосного: Бугайов, Майоров;

в) після б, п, в, м, ф: Соловйов, Воробйов, Муравйов.

2. Буквосполученням ьо після приголосних, коли ё позначає сполучення м’якого приголосного з о: Корольов, Пльонкін, Верьовкін, Дьомін, Журавльов.

Російські прізвища Артёмов, Семёнов передаються як Артемов, Семенов, бо утворені від імен, спільних для української і російської мов.

3. Літерою о під наголосом після шиплячих ч, ш, щ: Горбачов, Грачов, Лобачов, Щербачов, Пугачов, Хрущов, Єршов.

ІІІ. Російська літера э передається через е: Еткін, Епов, Естрін.

IV. Російська літера и передається:

1. Літерою і:

а) на початку слова: Ісаєв, Ігнатов, Ізмайлов;

б) після приголосних (крім шиплячих та ц): Мічурін, Гагарін, Філатов, Шаляпін, Пушкін (але Жижка);

в) у кінці невідмінюваних слів: Росіні, Борутті.

2. Літерою ї після голосного та при роздільній вимові після приголосних (після ь або апострофа): Воїнов, Гур’їн, Ільїн, Захар’їн, Таїров.

3. Літерою и:

а) після дж, ч, ж, ш, щ, та ц перед приголосними: Гаршин, Жилін, Чичиков;

б) у прізвищах, утворених від власних імен, спільних для української та російської мов: Архипов, Борисов, Кирилов, Миронов, Михайлов (але Нікітін, Ніколаєв, Філіппов тощо, вихідними для яких є імена, відмінні від українських);

в) у прізвищах, утворених від коренів, спільних для української та російської мов: Виноградов (виноград), Кисельов (кисіль), Лихачов (лихо);

г) у суфіксах –ик, -ич, -иц, -ищ, -ник, -ович, -євич та закінченні -их: Рудич, Голик, Радищев, Антонович, Бєлих, Куликовських, Шацьких, Черних;

д) у префіксі при-: Привалов, Прилуков, Пришвін.

V. Російська літера ы передається через и: Крилов, Малишев, Чернишов.

VI. Російські прізвища, що закінчуються на –жский, передаються через –зький: рос. Всеволожский, Черторижский – укр. Всеволозький, Черторизький.

Російські прізвища із закінченням –ой передаються через –ой: Полевой, Сєдой, Толстой.

Прикметникові закінчення російських прізвищ передаються: ый – ий, ий – ій, ий – ий, ая – я, яя – я: Крайня, Крайній, Горова, Горький.

Російські суфікси –ск(ий), -цк(ий), -ск(ой), -цк(ой), передаються відповідно через –ськ(ий), -цьк(ий), -ськ(ой), -цьк(ой): Антоновський, П’ятницький, Трубецькой, Луговськой, Тверськой, Толстой.

VII. Апостроф у російських (та іншомовних) прізвищах, що передаються українською мовою, пишеться після губних б, п, в, м, ф, г, к, х, ж, ч, ш, щ, р перед я, ю, є, ї: Аляб’єв, Водоп’янов, Артем’єв, Ареф’єв, Зав’ялов, Лук’янов.

Коли я, ю, є позначають голосні а, у, е після м’яких приголосних, апостроф перед ними не ставиться: Бяльський, Рюмін, Пєтухов, Пясецький.

Перед йо апостроф не пишеться: Воробйов, Муравйов, Соловйов.

VIII. М’який знак у російських прізвищах пишеться після м’яких приголосних д, т, з, с, ц, л, н:

а) перед я, ю, є, ї: Ананьїн, Дьяков, Савельєв, Третьяков, Шереметьєв;

б) перед приголосними: Вольнов, Гуськов, Кольцов, Кузьмін;

в) у суфіксах –ськ, -зьк, -цьк: Збанацький, Сторонський, Одоєвський.

Якщо я, ю, є означають сполучення м’якого приголосного з а, у, е, то перед ними м’який знак не ставиться: Дягілєв, Зюганов, Тяпкін, Тюрін.