1.3. Грошова система

Грошова система — це форма організації грошового обігу в країні, що склалася історично і закріплена національним законодавством. Вона встановлює основні принципи, вимоги, нормативи, що регламен­тують відносини між суб'єктами грошового обігу. Грошова система формується та функціонує на базі банківського законодавства і розг­лядається як її складова. Центральний банк являє собою інституційний центр інфраструктури грошової системи, йому належать головні функції щодо проведення грошової політики, регулювання грошового обігу.

Грошова система країни формується історично, що позначається на структурі та змісті її елементів. Основними з них є:

1) найменування грошової одиниці;

2) масштаб цін;

3) валютний курс;

4) види готівкових грошових знаків, які мають законну платіжну силу;

5) регламентація безготівкового обороту;

6) державний апарат, який здійснює регулювання грошового обігу.

Найменування грошової одиниці (національної валюти), як правило, виникає історично. До введення власної грошової одиниці в Україні функціонувала грошова одиниця колишнього СРСР — карбованець (рубль), сотою долею якого є копійка. Становлення державної незалежності України обумовлює перехід до найменування стародавньої грошової одиниці, що використовувалася в Київській Русі — гривні.

Масштаб цін — історично обумовлений елемент грошової системи, що визначає ваговий вмісту грошовій одиниці металу, який у відповідний період виконував роль грошей. Установлений державою золо­тий (чи срібний) вміст грошей виступав важливим елементом системи ціноутворення в країні. В умовах обігу паперових грошей масштаб цін втратив своє значення елемента грошової системи. Величина виражен­ня вартості товарів у грошовій одиниці в сучасних умовах визначається відповідно до основ формування вартості грошей.

Валютний курс — це співвідношення між грошовими одиницями (валютами) різних країн. Він являє собою своєрідну "ціну" валюти однієї країни виражену в валютах інших країн. Залежно від типу грошової системи валютний курс може визначатися ринком або встановлюватися державою в особі уповноважених нею на те органів.

Держава визначає види готівкових грошових знаків, які мають статус законного платіжного засобу на її території До них відносяться: банківські білети, казначейські білети та розмінна монета. Суттєва відмінність грошових білетів полягає у механізмі їх емісії — порядку випуску в обіг та вилучення з нього.

Основним компонентом грошової маси в сучасних умовах є не готівкові знаки, а залишки на рахунках у банках та небанківських кредитних установах. Вони використовуються для платежів шляхом перерахувань коштів з рахунку платника на рахунок їх одержувача.

1.4. Податкова система

Податки — основний атрибут держави. Як метод і джерело державних доходів вони є закономірним результатом історичного та економічного розвитку суспільства, їхнє функціонування бере початок з глибокої давнини і пов'язане з появою владних структур. На своєму тривалому еволюційному шляху податки були натуральними, подушними, сімейними, вартісними тощо.

Податки є вихідною категорією фінансів, економічною базою функціонування держави.

Податки відображають економічні відносини між державою і юридичними та фізичними особами з приводу примусового стягнення нею частини новоствореної вартості для формування центральних і регіональних (місцевих) фондів грошових ресурсів.

Найважливіші суттєві ознаки, властивості, специфічне суспільне значення податків знаходять вираження в їхніх функціях, а саме — фіскальній, регулюючій, контрольній. Ці функції діють в умовах розподільчої функції.

Фіскальна функція забезпечує створення фінансових засад держави, оскільки податки є головним джерелом формування доходної частини централізованого бюджету.

Регулююча функція податків полягає в тому, що як активний елемент перерозподільчих процесів вони суттєво впливають на економічні відносини у визначеному напрямі. Так, держава, оперуючи податковими ставками, способами оподаткування, пільгами, санкціями, має змогу стимулювати (прискорювати) темпи відтворення або обмежувати (стримувати) розміри нагромадження капіталу, науково-технічний рівень виробництва, виробництво і споживання окремих товарів, зайнятість, розвиток певних галузей, типів господарств, регіонів тощо.

Контрольна функція пов'язана з можливостями кількісного визначен­ня податкових надходжень до бюджету та зіставлення їх з потребами дер­жави у фінансових ресурсах.

Суб'єкти податку виступають або як платник податку (фізична чи юридична особа), на якого покладено юридичну відповідальність за сплату податку, або як носій податку (кінцевий платник податку) без такої відповідальності, хоч і є фактичним платником згідно з установленою системою перекладання податків.

Об'єктом оподаткування є різні види доходів, товари і послуги, форми нагромадження багатства, майна. Вибір об'єкта оподаткування невіддільний від джерела податку — національного доходу, оскільки всі об'єкти оподаткування є певною формою національного доходу. Одночасно деякі його форми (заробітна плата, прибуток, рента, дивіденди тощо) мають самостійне значення, тому об'єкт і джерело оподаткування не завжди збігаються.

Одиниця оподаткування залежить від оподатковуваного об'єкта і є одиницею його виміру. Вона може виступати як у грошовій, так і в натуральній формі. Це, наприклад, грошова одиниця, коли йдеться про прибутковий податок, або гектар, якщо маємо справу із земельним податком. Податок на одиницю оподаткування є податковою ставкою, яка залежно від структури податків може бути твердо фіксованою або відсотковою.

Податкові пільги — це повне або часткове звільнення платника від податку відповідно до чинного законодавства. Найзначнішою податковою пільгою є неоподаткований мінімум — найменша частина вартості об'єкта, що повністю звільняється від податків.

За формою обкладання податки поділяють на дві групи; прямі та непрямі.

В узагальненому вигляді прямі податки — це податки на доход та майно. Розмір їх залежить від величини об'єкту оподаткування. Встановлюються вони безпосередньо щодо платника, тобто щодо того, хто отримує доход і володіє майном. Для прикладу тут можуть бути названі податок на прибуток підприємств і організацій, прибутковий податок з громадян, податок на нерухоме майно, земельний податок, податки на дивіденди тощо.

Непрямі податки — це податки, об'єктом яких є оборот і споживання певних товарів та послуг. Вони не настільки очевидні для платника, тому що включаються до продажної ціни товарів чи тарифів на послуги, їх сплачують усі споживачі (працюючі, школярі, пенсіонери, інваліди) незалежно від свого фінансового становища. Ці податки прямо не пов'язані із сукупним доходом платника, а лише з тією його частиною, що використовується як споживчі витрати. Не випадково їх ще називають податками на споживання. До них належать передусім податок на додану вартість, акцизний збір, мито.

Акцизи як непрямий податок поширені в усіх країнах. Вони можуть бути індивідуальними й універсальними. Індивідуальні акцизи встановлюють на окремі високорентабельні, монопольні та специфічні товари із малоеластичним за ціною попитом. Сплачують їх підприємства, що виробляють і реалізують підакцизні товари. Останні визначаються законодавчим органом. До переліку їх традиційно включаються винно-горілчані, тютюнові, ювелірні вироби, вироби з кришталю та хутра, відеотехніка, легкові автомобілі, бензин, чай, сіль, цукор тощо. Збирається цей податок здебільшого за твердою ставкою з одиниці виміру товару.

Податок на додану вартість (ПДВ), запроваджений у 60-х роках, і сьогодні використовується більш ніж у 50 країнах світу. В Україні він введений у 1992 р. замість податку з обороту.

За економічним змістом податок на додану вартість є частиною новоствореної вартості, яка з'являється на кожній стадії виробництва та обігу. Його базою є не прибуток як результат господарської діяльності, а оподатковується різниця між грошовою виручкою певного підприємства від реалізації вироблених ним товарів і сумою його витрат на матеріали і послуги, що придбані у продавців. По суті цей податок акумулюється в ціні упродовж усього процесу руху продукції (послуг) і стягується в міру їх реалізації. Формально його платниками є всі суб'єкти, які займаються господарською і комерційною діяльністю. Проте фактично ПДВ сплачує покупець у момент оплати товарів (робіт, послуг), які споживаються на території країни, незалежно від їхнього походження. Інакше кажучи, це податок на споживання. Його величина залежить від суми обороту.

Мито є непрямим податком на імпортні, експортні й транзитні товари. Метою його застосування є збереження додаткового джерела бюджетних надходжень, захист власного внутрішнього ринку, стимулювання імпорту-експорту, запобігання вивезенню вітчизняних товарів за демпінговими цінами. Платником мита є як продавець, так і покупець. Величина цього податку визначається у відсотках до митної вартості товарів (адвалерне мито), у вигляді твердої грошової суми на одиницю товарів (специфічне мито), а також поєднанням перших двох видів оподаткування (комбіноване мито).