Структура системи права:

1) норма права, про яку йшлося вище;

2) галузь права - це сукупність юридичних норм, які регулюють певну сферу однорідних відносин. Наприклад, галузь цивільного права регулює певні майнові та особисті немайнові відносини, галузь адміністративного права - відносини, які виникають у сфері державного управління тощо;

3) інститут права - це система юридичних норм, що регулюють певне коло однорідних відносин.

Види інститутів права: галузеві – ті, що стосуються однієї галузі права (інститут спадкоємства) та міжгалузеві – ті, що стосуються кількох галузей права (інститут власності).

Система права пов'язана зі системою законодавства. Система законодавства – це всі упорядковані нормативно-правові акти держави; це сукупність законів і підзаконних нормативних актів, які виражають зміст правових норм, принципів, декларацій і спрямовані на регулювання суспільних відносин.

Якщо система права складається у суспільстві історично, то система законодавства створюється раціонально в процесі упорядкування нормативних актів, створення кодексів, збірників законів.

1.11. Правотворчість.

Правові норми виробляються у процесі цілеспрямованої діяльності державних органів влади. Процес вироблення правових норм називається правотворчістю. Правотворчість – це діяльність уповноважених державою органів, громадських об'єднань, трудових колективів, усього народу щодо встановлення, зміни, скасування юридичних норм.

Зміст і значення правотворчості полягає в обранні такого варіанта регулювання, юридичної регламентації, який би сповна відповідав інтересам народу та законодавця, сприяв прогресу суспільства. При цьому слід враховувати закономірності розвитку суспільства, вибір оптимальної правової форми державного рішення (закон, указ тощо). Держава здійснює свою законотворчу функцію на основі вивчення потреб суспільства, і мистецтво законодавця полягає у тому, щоб вчасно й адекватно правовими засобами відреагувати на запити часу, зняти суспільну напругу. Принципами правотворчості є: законність, демократизм, гуманізм, планування, науковість, професіоналізм, оперативність, зв'язок з практикою та ін.

Види правотворчості:

1) правотворчість компетентних органів держави;

2) безпосередня правотворчість народу (референдум);

3) санкціонування норм, коли процес їх створення проходить поза межами державних органів.

Головним і найрозповсюдженішим видом правотворчості є створення законів парламентом. Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України.

Можна виділити й інші види правотворчості, наприклад:

– за способом формування норм права:

а) створення нових правових норм;

б) санкціонування (надання юридичних властивостей уже існуючим соціальним нормам);

– за юридичною силою актів:

а) законодавча діяльність;

б) діяльність щодо створення підзаконних актів.

1.12. Правові відносини.

Правовідносини — це врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких виступають як носії взаємних суб'єктивних прав і юридичних обов'язків, що забезпечуються державою.

Ознаки правовідносин:

1) їх учасники завжди наділені суб'єктивними юридичними правами і обов'язками;

2) здійснення суб'єктивних прав і виконання обов'язків учасниками правовідносин забезпечується можливістю застосування державного примусу;

3) правові відносини виступають у вигляді конкретного суспільного зв'язку.

Групувати правовідносини можна за такими підставами:

• залежно від кількості суб'єктів (прості та складні);

• за предметом правового регулювання (адміністративні, цивільні, земельні, кримінальні, фінансові, трудові та ін.);

• за дією в часі (довго- й короткотривалі);

• за методом правового регулюван­ня (договірні та керівні);

• за змістом поведінки зобов'язаної сторони (пасивні та активні);

• залежно від функціонального призначення (регулятивні та охоронні).

Учасниками (суб'єктами) правовідносин є:

• фізичні особи (громадяни держави, іноземці, особи без громадянства),

• різноманітні об'єднання (державні організації, громадські організації, комерційні організації та ін.),

• соціальні спільноти (народ, нація, територіальні спільності, трудові колективи).

Суб'єктивне право – це гарантована правом і законом міра можливої або дозволеної поведінки особи, яка належить суб'єкту незалежно від того, перебуває він у правових відносинах з іншими суб'єктами чи ні.

Юридичний обов'язок – це міра необхідної поведінки особи, яку вона зобов'язана здійснити під загрозою застосування засобів державного примусу.

Форми юридичного обов'язку:

- утримання від заборонених дій (пасивна поведінка);

- здійснення конкретних дій (активна поведінка);

- обмеження в правах особистого, майнового чи організаційного характеру.

Об'єктом правовідносин виступають матеріальні, духовні та інші соціальні блага, з приводу яких суб'єкти вступають у правовідносини.

Матеріальні об'єкти: речі, гроші, цінні папери, фізичний стан і поведінка суб'єктів;

Нематеріальні об'єкти: честь, гідність людини, духовні цінності

Правовідносини - явище динамічне. Вони виникають, змінюються, припиняються. Динаміка правовідносин пов'язана з реальними життєвими обставинами, тобто з так званими юридичними фактами.

Юридичні факти - це конкретні обставини, із настанням яких правові норми пов'язують настання певних юридичних наслідків, тобто виникнення, зміну або припинення правовідносин.

Ці факти стають юридичними внаслідок визнання їх такими державою, законом. Юридичні факти багаточисельні й їх можна класифікувати за певними критеріями, наприклад за вольовою ознакою:

*Дії - це обставини, настання яких залежить від волі особи (напр., одруження, укладення угоди тощо).

*Подїї - це обставини (явища), виникнення яких не залежить від волі особи, але з настанням яких правові норми пов'язують настання певних правових наслідків (напр., смерть, хвороба тощо).

*Правомірні дії - це ті дії, що здійснюються на основі правових норм.

* Юридичні акти - це дії, що безпосередньо свідомо спрямовані на досягнення певного правового результату, тобто виникнення, зміну або припинення правовідносин (напр., укладення шлюбного контракту).

*Юридичні вчинки - це дії, які безпосередньо не спрямовані на досягнення правового результату, але викликають його незалежно від усвідомлення чи неусвідомлення суб'єктом, який їх вчинив, їх можливого правового наслідку (напр., знахідка).

* Неправомірні дії - це дії, які чиняться всупереч правовим нормам; залежно від їх суспільної небезпеки вони поділяються на злочини та проступки.