1.9. Реалізація норм права.

Реалізація норм права – це втілення встановлених правових норм у діяльність суб'єктів права через виконання юридичних обов'язків, використання суб'єктивних прав, дотримання заборон, застосування норм права.

Використання – це форма реалізації повноважних правових норм, яка полягає в активній чи пасивній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними за їхнім власним бажанням (напр., реалізація законодавства про право на вищу освіту).

Виконання – це форма реалізації зобов'язальних юридичних норм, яка полягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними незалежно від їхнього власного бажання (напр., реалізація законодавства про державні податки).

Дотримання – це форма реалізації заборонних юридичних норм, яка полягає в пасивній поведінці суб'єктів, утриманні від заборонених діянь (напр., непорушення водіями транспортних засобів обмежень щодо швидкості руху на автомагістралях).

Застосування норм права – це державно-владна й організаційна діяльність компетентних органів держави та посадових осіб з реалізації правових норм стосовно конкретних життєвих випадків через винесення індивідуально-конкретних правових наказів (приписів).

Правозастосовчий акт – це індивідуально-конкретний, державно-владний припис, винесений відповідним органом унаслідок вирішення юридичної справи.

Важливим елементом правозастосування на стадії кваліфікації (коли вибирається і з'ясовується легітимність правової норми) є тлумачення правової норми. Тлумачення норм права – це інтелектуально-вольова діяльність суб'єктів права щодо з'ясування і роз'яснення змісту норм права з метою їх правильної реалізації, яка може виражатися в особливому акті.

1.10. Система права і система законодавства.

Право - це не механічна, хаотична сукупність правових норм, а внутрішньо узгоджена їх система. Система права - це внутрішня організація чинних правових норм конкретної держави, яка передбачає наявність та певне взаєморозташування складових частин права, тобто поділ його на галузі, інститути та норми. Сьогодні у світі існують різні системи права.

Типами систем права є: англо-американська, соціалістична, континентальна, релігійна, мусульманська (суннісальна та шиїтська).

Так звана “соціалістична” система права існує в Китаї, на Кубі, у В'єтнамі.

Континентальна система права, під якою розуміється система цивільного права, що склалася на підставі Римського права. Так її називають тому, що вона виникла у континентальній Європі, а звідти внаслідок колонізації поширилася на інші країни, інколи її ще називають Романо-германською системою, але це менш точно і до того ж не зовсім вдало щодо скандинавських країн і системи австрійського права.

Система мусульманського права. У нинішньому вигляді мусульманське право є так званим доктринальним правом. Його дія не збігається з географічними кордонами країн, де проживає мусульманське населення. Є нації і народи, що прийняли мусульманство як релігію, але не сприйняли мусульманське право (бербери у Північній Африці, індонезійці). Оскільки це право містить положення Корану, то воно не поширюється на осіб – громадян цієї країни, які сповідують інші релігії або не є віруючими взагалі. Воно продовжує діяти у сфері сімейного, спадкового права, дарування та інших інститутів.

Що ж до майнового, зобов'язального і торгового права, то тут домінує право англійського або континентального походження.

Мусульманське право поділяється на: 1) суннісальне (ортодоксальне); 2) шиїтське (гетеродоксальне). Останнє застосовується лише у двох країнах світу – Ірані та Іраці.

Релігійне (крім мусульманського) і традиційне право є звичаєвим правом племен або ж релігійним правом у країнах Африки. Існує воно там паралельно з системами права колишніх їх метрополій.