1.7. Поняття права, його ознаки, функції, принципи та джерела.

Юридичне право - це система загальнообов'язкових правил поведінки, встановлених або санкціонованих державою, які відображають волю домінуючої частини або усього соціально неоднорідного суспільства, є спрямованими на врегулювання суспільних відносин і забезпечуються державою.

Основні ознаки права:

1. право — це система правових норм;

2. це правила поведінки загального характеру;

3. ці правила мають загальнообов'язковий характер;

4. вони тісно пов'язані між собою, діють у єдності, склада­ються в правові інститути, галузі;

5. формально визначені й закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права;

6. встановлюються, санкціонуються, забезпечуються державою та її органами;

7. у своїй сукупності регулюють соціальні відносини між людьми.

Функції права — це основні напрямки його впливу на суспільні відносини. Функції права поділяють на загальносоціальні та спеціальні юридичні.

До загальносоціальних відносять такі функції: гуманістичну, організаторсько-управлінську, інформаційну, оцінно-орієнтувальну, ідеологічно-виховну, гносеологічну (пізнавальну).

До спеціальних юридичних функцій права відносять регулятивну та охоронну.

Принципи права - це керівні ідеї, які характеризують зміст права, його сутність і призначення у суспільстві.

Основними принципами права соціально-демократичної орієнтації є: принцип поваги до прав людини; принцип свободи; принцип гуманізму; принцип справедливості; принцип рівності; принцип законності в процесі створення та реалізації її правових норм; принцип демократизму; принцип єдності юридичних прав і обов'язків; відповідність права загальнолюдським цінностям; відкритість законів; логічність і несуперечливість норм права; принцип взаємної відповідальності держави й особи та інші принципи.

1.8. Норми права, їх види та структура.

Право складається з численних правових норм. Первинним ланцюжком системи права є нормативно-правовий припис (норма права). Норма права — це загальнообов'язкове, формально визначене правило поведінки суб'єкта права, що містить у собі державно-владне веління нормативного характе­ру, встановлюється, санкціонується і забезпечується держа­вою для регулювання суспільних відносин.

Класифікація норм права:

1) за предметом та методом правового регулювання - конституційні, цивільні, трудові, адміністративні та ін.;

2) за часом дії – постійні, тимчасові;

3) за територією дії – загальнодержавні, місцеві (локальні);

4) за дією на коло осіб – загальні (поширюються на всіх суб'єктів), спеціальні (поширюються на частину суб'єктів).

Норма права має внутрішню структуру, що виражається в її внутрішньому поділі на окремі елементи, зв'язані між собою: гіпотезу, диспозицію, санкцію.

Гіпотеза — це частина норми права, яка містить умови, обставини, з настанням яких можна чи необхідно здійснювати правило, що міститься в диспозиції.

Диспозиція — це частина норми, що містить суб'єктивні права та юридичні обов'язки, тобто само правило поведінки.

Санкція — це така частина норми права, в якій подано юридичні наслідки виконання чи невиконання правила поведінки, зафіксованого в диспозиції.

Окрім внутрішньої, розрізняють також зовнішню форму права, або джерела права. Це способи юридичного виразу права, його організація в належну юридичну оболонку. До зовнішньої форми (джерел) права відносять: правовий звичай, судовий чи адміністративний прецедент, нормативний договір, нормативно-правовий акт.

Правовий звичай — це санкціоноване державою звичаєве правило поведінки загального характеру.

Правовий (судовий чи адміністративний) прецедент — це рішення компетентного органу держави, якому надається формальна обов'язковість під час вирішення всіх наступних аналогічних судових чи адміністративних справ.

Нормативний договір — це об'єктивно формально-обов'язкові правила поведінки загального характеру, що встановлені за домовленістю і згодою двох чи більше суб'єк­тів і забезпечуються державою (наприклад, договір про утво­рення федерації, колективний договір).

Нормативно-правовий акт — це рішення компетентних суб'єктів, що виноситься в установленому законом порядку, має загальний характер, зовнішній вигляд офіційного доку­мента в письмовій формі, забезпечується державою та поро­джує юридичні наслідки. Нормативно-правові акти поділяють на закони й підзаконні нормативно-правові акти.

Закони — це нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами, мають вищу юридичну силу і регу­люють найважливіші суспільні відносини в країні. Крім конституції країни є ще такі види законів: конституційні, органічні, звичайні.

Підзаконні нормативно-правові акти — це результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави, уповноважених на те державою громадських об'єднань з установлення, впровадження в дію, зміни і скасування нормативних письмових документів, що розвивають чи деталізують окремі положення законів.

Розглядають такі види підзаконних нормативно-правових актів залежно від суб'єктів, що їх видали: нормативні акти Президента України; акти Конституційного Суду України, Верховного Суду України, Вищих судів України, Генерального прокурора України, Верховного суду Автономної республіки Крим; акти Кабінету Міністрів України, Верховної Ради та Ради міністрів Автономної Республіки Крим; акти міністерств, державних комітетів, інших органів центральної виконавчої влади зі спеціальним статусом; нормативні акти державних адміністрацій у регіонах, містах Києві та Севастополі, районах у цих містах; нормативні акти органів регіонального та місцевого самоврядування; нормативні акти відділів та управлінь відповідних цен­тральних органів на місцях; нормативні акти керівників державних підприємств, установ, організацій на місцях; інші підзаконні нормативні акти.