§Особисте життя: Етен та Гаага[ред. • ред. Код]
У квітні 1881 року ван Гог переїхав до маєтку батьків у Етені. У цей час Вінсент закохався у свою двоюрідну сестру Корнелію Адріану Фос-Стріккер (Кее), запропонував їй одружитися, але Кее рішуче відмовилася. Оскільки на його листи до Корнелії він не отримував відповіді, Вінсент вирішив зустрітися з нею у батьківському домі в Амстердамі. Коли дядько Стріккер став на його шляху, Вінсент підніс руку до полум'я лампи, погрожуючи тримати її над вогнем доти, доки не з'явиться Кее. Дядько лише погасив полум'я лампи, і Вінсент був змушений піти, принижений цією ситуацією. Самі родичі називають його настирливість «огидною», засуджуючи його спроби вмовити Корнелію одружитися з ним.
Батько називає Вінсента, який вважає релігію «жахливою річчю», нездарою і виганяє його з дому. Ван Гог поїхав у Гаагу. У цей час брат Тео та художник Антуан Мове морально підтримували його й заохочували до подальшої художньої творчості. Мове навчив його малювати акварельними фарбами та позичив йому гроші, щоб винайняти невеличку студію біля залізничної станції. Незабаром Вінсент посварився і з ним, оскільки Антуан не схвалював його стосунків з повією Класіною Марією Хоорник (відомою як Сін). Сін переїхала жити до його помешкання, а від ван Гога остаточно відвернулися рідні та знайомі. Вінсент провів із Сін та її дітьми (останній народився вже при ньому) півтора року. Це було життя сповнене відчаю та злиднів, проте сам ван Гог вважав це ідилією: він міг займатися живописом і використовував Сін як модель; тому за цей час він значно виріс як художник. У 1883 році Вінсент розлучився з Сін та поїхав з Гааги. Він все частіше пише олією, багато їздить Північною Голландією, малюючи пейзажі та портрети місцевих мешканців. Згодом ван Гог повертається до батьків, які знову дорікають йому тим, що він живе за братів кошт. Конфлікти з рідними трапляються все частіше.
Незабаром у приватному житті Вінсента трапилась чергова драма. У ван Гога закохалася Марго Бегеман, родина якої жила неподалік від його батьків. Вінсент освідчився їй в коханні, але батьки дівчини не дали дозволу на шлюб. Марго у відчаї намагається отруїтися. Її вдалося врятувати, але стосунки між нею та Вінсентом були безнадійно зруйновані.
26 березня 1885 року від серцевого удару помер батько Вінсента, Теодор ван Гог. Його смерть посилює розрив художника з рештою родини, окрім брата Тео, який з цієї миті став для нього ще ближчим.
§Творчість у 1885 році[ред. • ред. Код]
Їдці картоплі, первісна композиція, квітень 1885 р.
У 1885 році ван Гог закінчує малювати «Їдців картоплі» (нідерландською De Aardappeleters), яку часто називають його першим шедевром. Над цією картиною Вінсент працював весь квітень, роблячи безліч ескізів для остаточної версії, написаної олією на полотні. На картині зображено родину селян, які вечеряють картоплею при світлі лампи. Художнику вдалось реалістично передати сцену побуту селян. Вінсент сказав про неї так: «Я намагався підкреслити, що люди, які їдять картоплю при світлі лампи, риють землю тими ж руками, які кладуть у тарілку; … те, як вони чесно заробили свою їжу. Я хотів передати враження від побуту людей, який відрізняється від нашого. Тому я зовсім не очікую, що всім сподобається або всі будуть захоплюватися». Цю картину було вперше виставлено у серпні 1885 року у Гаазі. Критики нарікали на грубий мазок та викривлення фігур, проте брат Тео був більш завбачливий у своїй оцінці: «Почекайте і побачите чи є у нього талант. Я вважаю, що є. Якщо він досягне успіху у своїй роботі, то стане великою людиною». Під час свого дворічного перебування у Нюенені ван Гог намалював багато акварелей та близько 200 картин олією. Картини цього періоду відзначаються темними, земельними кольорами, які контрастують з яскравими барвами пізніших періодів творчості художника.
Серед авторитетів ван Гога — французький художник Міллє. Особливо захопила ван Гога композиція «Сіяч» і він зробить свою інтерпретацію композиції Міллє.
Тулуз Лотрек
24 листопада 1864 року в родовому маєтку в Альбі, що на півдні Франції, народився хлопчик, чиє ім’я увібрало в себе всю велич його видатних предків - Анрі-Марі –Раймон де Тулуз –Лотрек –Монфа. Батько майбутнього художника, граф Альфонсо, походив зі старовинного аристократичного роду, що з ХІІ століття жив в околицях Тулузи. Мати Адель, уроджена Тапьє де Селейран, народилася у впливовій родині державних діячів. Батько і мати художника були двоюрідними братом і сестрою, і саме цей споріднений шлюб став причиною спадкової хворобливості Анрі.
Тулуз-Лотрек отримав блискучу всебічну домашню освіту, у 1872 році почав навчання в елітному Ліцеї Фонтан (зараз Ліцей Кондорсе). Непосидющий і темпераментний хлопчик, він вже тоді виглядав меншим від своїх однолітків. Вузькі плечі, тоненькі ніжки, впалі груди – здавалось, все віщувало майбутнє нещастя. Батько був повною протилежністю синові . Могутній чоловік, невтомний мисливець і мандрівник, пристрасний шанувальник жінок і кінних перегонів, він сподівався, що єдиний нащадок (другий син Рішар помер, не доживши до року) піде його шляхом. Однак Анрі чекала зовсім інша доля…
30 травня1878 року Анрі невдало впав з низенького стільчика. Те, що для іншого підлітка стало б дрібною неприємністю, для нього стало трагедією: падіння призвело до перелому шийки лівого стегна.Гіпс. Тижні нерухомості. Пересування в інвалідному візку. Використані всі можливі засоби лікування. Кістки хлопчика занадто ламкі і погано зрощуються. Хоч і вн, і його мати дуже сподівались на одужання, дива не сталось. Наступного літа ситуація повторилася – під час прогулянки Анрі впав у невеликий рівчак. Перелом шийки правого стегна… Він назавжди залишиться калікою, до того ж ноги його частково атрофуються, і зріст зупиниться біля трагічних 150 см. Але Анрі не падає духом, з властивою йому мужністю і гумором намагається змиритися зі своєю долею. Прикутий до ліжка, він постійно малює. Талант хлопчика стає все більш очевидним. В листопаді 1881 року він здає екзамен на ступінь бакалавра, але через нестримне бажання присвятити себе виключно живопису, припиняє подальше навчання.
За порадою Рене Пренсто, художника-анімаліста і друга сім’ї, Тулуз-Лотрек в березні 1882 року починає навчання в майстерні відомого художника Леона Бонна. В листі до дядька Шарля Анрі писав, що Бонна сказав йому: «Ти малюєш непогано, навіть елегантно, але твої малюнки надто відверті та жорстокі». Зимою 1882 року Бонна закриває свою майстерню, і Анрі перходить до Фернана Кормона, де знайомиться з Ван Гогом, Емілем Бернаром, Луїзом Анкветіно та іншими молодими художниками. Поступово друзі відступають від традиційного, консервативного стилю, що викладався Кормоном, спочатку вони захоплювалися імпресіонізмом, потім почали з’являтися власні новаторські тенденції.
В цей час відбуваються зміни і в стилі життя Тулуз-Лотрека – молодий художник відкриває для себе Монмартр, тоді ще бідний район Парижа, що став притулком для артистичної богеми. Влітку 1884 року він залишає паризький дім батьків і оселяється на Монмартрі, в будинку на вулиці Фонтен, де на першому поверсі розташовувалась майстерня Едгара Дега. Життя Лотрека починає змінюватись, в листах до матері з’являються натяки на «пристрасть до пляшки». Численні кабаре та музичні бари заперечували усталені норми порядку, до того ж Монмартр того часу був центром торгівлі «любов’ю». Цей особливий світ Лотрек починає відображати у своїх роботах. Відійшовши від академічних тем, він обирає реалістичний напрямок, що буде надалі домінувати в його роботах: міські гуляння, вуличні вистави, танцювальні розваги, цирк, кабаре, театр… Монмартр стає для художника джерелом невичерпного натхнення.В середині 80-х років життя Лотрека стає переважно нічним. Він – постійний відвідувач кабаре «Мірлітон», власник якого – його друг, співак і композитор Арістід Брюйа. Протягом тривалого часу поруч з ним його перше і, очевидно, останнє кохання Сюзанна Валадон, яка позувала Дега і Ренуару, а пізніше сама стала відомою художницею. В «Мулен де ла Галетт», а потім в «Мулен Руж» (з 1889 року) Лотрек захоплено спостерігає за відвертими па модного тоді канкану. Тоді ж він знайомиться з танцівницями, що стають його музами – Ла Гулю, Джейн Авріль, Ша-Ю-Као. Художник не оминає будинків розпусти Монмартра, іноді він проводить там по кілька тижнів підряд, безперервно малюючи.
Перша виставка робіт Тулуз-Лотрека відбулася у 1886 році в кабаре «Мірлітон». В травні наступного року Лотрек виставляв свої роботи в Тулузі в рамках Міжнародної виставки, організованої Академією мистецтв, під псевдонімом Трекло. Але тільки участь в брюссельській «Виставці ХХ-ти», де було виставлено 11 його робіт, приносить йому справжнє визнання. З того часу Лотрек починає активно займатись своєю кар’єрою художника. Він не бере участі в офіційних паризьких Салонах, але виставляється від «Салону незалежних» разом із Сьора, Сіньяком, Піссарро. У 1891 році за порадою П’єра Боннара Лотрек знайомиться з технікою літографії та створює свій перший плакат «Ла Гулю в Мулен Руж».
До 1891 року остаточно формується неповторний стиль Лотрека. Він нарешті став художником, роботами якого цікавляться і шанувальники живопису, і організатори виставок, і видавництва. Художник виставляється разом з набідами і представниками інших авангардних течій. На початку 1896 року галерея Манжи-Жуайа організовує велику виставку Тулуз-Лотрека.
В останній період історія життя Лотрека з фарсу перетворюється на трагедію. Спосіб життя, який провадив художник протягом десяти років, підірвав його і без того слабке здоров’я. Лотрек все частіше скаржиться на слабкість, навіть від найменшого зусилля. Він стає все більш агресивним та неспокійним. Властивий йому гумор і життєлюбність залишають художника. Але він продовжує творити, творити пристрасно, навіть по ночах, які нерідко проводить за пляшкою вина. Протягом усієї зими 1899 року Лотрек страждає від алкоголізму, безсоння, галюцинацій та манії переслідування.. В березні 1899 року родичі відправляють художника в психіатричну клініку в Нейі поблизу Парижа. Перебування в клініці дуже пригнічує його. В травні він залишає заклад і навіть знаходить в собі сили для створення прекрасного альбому «Цирк».
В наступні два роки картини Лотрека стають все більш похмурими та меланхолійними. Весною 1901 року, ніби передчуваючи близьку смерть, художник наводить порядок у своїй майстерні, закінчує ескізи, підписує роботи… Влітку стан здоров’я Тулуз-Лотрека різко погіршується, у нього віднімаються ноги,він просить матір забрати його в родинний маєток Мальроме. 9 вересня 1901 року він помирає у неї на руках.
Важко дати всеохоплюючу характеристику мистецтва Тулуз-Лотрека. Витончене і гостре, сатиричне і трагічне, воно приховує в собі безмір людської сутності, а тому кожне нове покоління по-своєму відкриває його для себе.