Одним з найкращих досягнень Франції XV століття є мініатюрний живопис. У цей час тісно взаємодіють нідерландська та французька школи мініатюристів, інколи їх не можна розрізнити між собою^[8].

Одним із шедеврів цього періоду в живопису є ілюстрації до рукописної книги «Великих французьких хронік». Ця книга була виготовлена для бургундського герцога Філіппа Доброго. Головний художник цього твору, Сімон Марміон, виконав п'ятнадцять мініатюр, інші сімдесят п'ять — його помічники. У творі зображена історія країни, починаючи з легендарного походження франків на троянців, і закінчуючи подіями Столітньої війни з Англією^[8].

Один з головних суперників Марміона в мистецтві мініатюри, Жан Фуке, майже одночасно з «Великими хроніками» ілюструє аналогічний за тематикою кодекс. Ці ілюстрації розкішніші, розкуті, більш цілісні. Фуке також писав портрети — короля Карла VII, диптиха Ет'єна Шевальє^[8].

Живопис у XVII столітті у Франції представлений ​​класиками Ніколою Пуссеном і Клодом Лорреном. У XVIII столітті на основі бароко виник стиль рококо. Його настанов дотримувались — Антуан Ватто,Франсуа Буше, Шарден, Перроно та Жан-Оноре Фрагонар, низка другорядних майстрів. Наприкінці століття сформувався неокласицизм, який відновив у французькому мистецтві Жак-Луї Давід.Теодор Жеріко та Ежен Делакруа — найвидатніші діячі напрямку романтизм. Реалізм представлений творчістю живописців Гюстава Курбе і Оноре Дом'є.

Франція — батьківщина імпресіонізму. На засадах цього напрямку стояли видатні діячі мистецтва XIX–XX століть — Клод Моне, Едгар Дега, Едуар Мане, Каміль Піссарро, П'єр Огюст Ренуар. Творчістю Жоржа Брака та Пабло Пікассо, який переїхав до Франції, було покладено початок кубізму, однієї з течій авангарду. Найбільшим художником фовізму став Анрі Матісс. Марсель Дюшанстояв біля витоків дадаїзму та сюрреалізму.

Огюст Ренуар

Огюст Ренуар народився 25 лютого 1841 р. в місті Лімож, розташованому на півдні Центральної Франції. Ренуар був шостою дитиною небагатого кравця по імені Леонар та його дружини, Маргарити Мерле.

В 1844 року Ренуари перебрались на житло в Париж, де підліток Огюст влаштувався у церковний хор при великому соборі Сен-Есташ. У нього виявився такий добрий голос, що регент хору Шарль Гуно, намагався переконати батьків хлопчика віддати його учитися музиці і співу. Однак крім цього у Огюста проявилися художні здібності. Бідність родини спонукала хлопця в 13 років допомагати родині, влаштувавшись до майстра, у якого навчився розписувати порцелянові тарілки квітами. До 19 років Огюст піднявся до підмайстра, який розмальовував ширми, завіси, шафи. Вечорами Огюст відвідував школу живопису. Життя в Парижі подарувало йому знайомство з музеєм Лувр. Відсутність доброї освіти юнак мимоволі компенсував копіюванням картин Лувра, які теж продавав.

Ренуарова «теорія поплавка»[ред. • ред. код]

Згодом він, скалічений бідністю, вигадав для себе «теорію поплавка»^[1]. Відсутність доброї освіти, що спотворила його свідомість, викинула геть із його теорії поплавка усе героїчне і прагнення копіювати поведінку шляхетних персонажів книжок. Ренуар порівнював себе з поплавком, котрого несе потік. Ніякого спротиву чи руху попри потік^[2]. Міщанська свідомість Ренуара обмежила і його поведінку, і його смаки, котрі не йшли далі прагнень заробити і витратитися на задоволення. Саме через це Ренуар так залюбки писатиме натюрморти та сценки з їжею, обідом в кафе чи в родині, в сільській корчмі. Серед цих композицій — «В корчмі», (1866), Національний музей Стокгольм, «Обід», (1879), Фонд Барнса, Університет Лінкольн, Меріон, США, «Після обіду», (1879), Штеделівський художній інститут, «Сніданок в солом'яних брилях», (1881), колекція Філіпс, США, нарешті пізній твір " Обідня пора у Берневалі ", (1898), можливо краща картина побутового жанру в творчості митця.

Він відмовився від сюжетів в картинах, а всі пізні твори — спрощена художня продукція, невеликі картини на невибагливі смаки з безкінечними жінками і неприхованою еротикою. Ця безсюжетна продукція — експлуатація власної популярності і аби сподобатись споживачу.

Жак-Луї́ Даві́д (фр. Jacques-Louis David, * 30 серпня 1748, Париж — † 29 грудня 1825, Брюссель, Бельгія) — французький живописець, маляр. Відомий представник Просвітництва і неокласицизму. Учасникфранцузької революції 1789-99; придворний художник Наполеона I; античні теми (Клятва Гораціїв), сюжети, пов'язані з епохою революції та імперії (Смерть Марата), портрети. Палкий прихильник Наполеона, після його поразки переїхав до Бельгії.

Народився в Парижі в родині комерсанта. В дев'ять років батько помер (був убитий на дуелі) і вихованням племінника опіуквалась родина його матері — Бюрон, де були архітектори. Хлопця рано залучили до малювання, яке і без примусу захоплювало підлітка. Юнаком його намагалися пристроїти в учні до відомого художника доби рококо — Франсуа Буше.

§Дотримання стилістики рококо[ред. • ред. Код]

Кращі зразки живопису рококо дали Франція і Італія. У Франції засновниками рококо стають француз Антуан Ватто і італійка з Венеції Розальба Кар'єра. Пізніше справу продовжили

• Франсуа Буше,

• Жан-Оноре Фраґонар і декілька майстрів незрівняно меншого обдарування. Буше зробив вдалу кар'єру при королівському дворі, а його покровителькою стала сама маркіза де Помпадур, некороновала володарка Франції і офіційна фавориткакороля. Звернення до Буше було логічним, бо той мав славу, звання першого живописця короля, великі гроші, власний будинок на вул. Рішельє. Не дивно, що представники родини Бюрон зажадали, щоби все це з часом мав і їх племінник, якщо пощастить. Але старий Буше відхилив пропозиції і порадив навчати здібного юнака у свого учня — художника В'єна. Жозеф Марі В'єн (1716–1809) і стане першим академічним вихователем Жака-Луї, прищеплюючи тому стилістику рококо.

Поль Сезан

Французький художник, яскравий представник постімпресіонізму біографія

Поль Сезанн народився у Франції 19 січня 1839 року в місті Екс-ан-Прованс у заможній родині. У коледжі Бурбон, в якому він навчався, Поль подружився з майбутнім відомим письменником Емілем Золя. Поль вивчав право в університеті Екса, але не закінчив курсу, вирішивши цілком присвятити себе живопису. Батько Сезанна не був задоволений вибором свого сина, проте, змирився з ним і залишив Полю значну ренту, яка дозволила вести цілком безбідне життя.

Після нетривалого навчання в Школі Образотворчих Мистецтв Екс-ан-Провансу Сезанн відправився в Париж, де познайомився з Камілем Піссарро, П'єра-Огюста Ренуара, Клодом Моне і Сіслея Альфредом. Разом з ними він брав участь у першій виставці імпресіоністів у 1874 році у фотографічному ательє Надара в Парижі. Однак, холодна реакція публіки по відношенню до робіт Сезанна на як і на попередній виставці імпресіоністів 1877 році порвати з цією групою художників. Не виправдалися надії Сезанна виставити свої роботи і в знаменитому Паризькому салоні, всі його спроби були відкинуті. Покинувши Париж, Сезанн переїхав до Провансу.

Великий вплив на творчість Сезанна надав Каміль Пісарро. Вони працювали разом у 1872-1873 роках. Великийпедагогічний дар Піссарро допоміг Сезанну в пошуках його власної неповторної манери живопису.

У 1886 році після смерті батька Сезанн переселився в Екс-ан-Прованс, який більше майже не залишав.

Визнання прийшло до Сезанна вже близько 1900 року. Його картини були представлені на Всесвітній виставці в Парижі. Вінкористувався особливо великою популярністю у молодого покоління художників.

Поль Сезанн помер 22 жовтня 1906 року в Екс-ан-Провансі, після тривалої хвороби, пов'язаної із застудою при роботі над черговою картиною.

ТВОРИ

Художня спадщина Сезанна складає більше 800 робіт олією, не вважаючи акварелей та інших творів. Ніхто не може підрахувати кількості робіт, знищених, як недосконалі, самим художником за роки свого довгого творчого шляху. У паризькому осінньому Салоні 1904 цілий зал був відведений для демонстрації картин Сезанна. Ця виставка стала першим дійсним успіхом, більш того - тріумфом художника.

Едуард Мане Народився в Парижі 23 січня 1832 року. Його мати була похресницею шведського принца Карла XIV Юхана, батько, Огюст Мане, був французьким суддею. Але батькам Мане не була притаманна фанаберія чи агресивна буржуазність, яку демонстрували паризькі багатії. У 1860 році син напише їх портрет, що став шедевром раннього періоду творчості. Майже все життя прожив в Парижі, де в 1850-56 вчився в школі мистецтв пана Т. Кутюра (T. Couture).^[1]