IX. Забезпечення обвинуваченому права на захист

Забезпечення обвинуваченому права на захист – ст. 129 Конституції України, ст. 21 КПК.

Цей принцип включає три складові:

1. особистий захист;

2. професійний захист;

3. офіційний захист.

Особистий - заключається в тому, що закон наділяє обвинуваченого сукупністю прав, які дозволяють йому особисто захищати і відстоювати свої інтереси, спростовувати обвинувачення.

Професійний - заключається у наданні обвинуваченому права скористатися послугами професійного захисника. Особи, яким захисник передбачений безкоштовно, -малолітні, особи, які мають психічні вади, особи, які мають фізичні вади, особи, які не володіють мовою судочинства, неосудні, коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин, передбачає довічне ув'язнення. У суді апеляційної інстанції участь захисника у згаданих випадках є обов'язковою, якщо в апеляції ставиться питання про погіршення становища засудженого чи виправданого.

Офіційний - заключається в тому, що правоохоронні органи, зобов'язані роз'яснити ці права обвинуваченому і забезпечити їх здійснення.

Порушення цього принципу означає істотне порушення вимог закону (ст. 370 КПК).

X. Гласність судового процесу

Гласність судового процесу - ст. 129 Конституції України, ст. 20 КПК.

Розгляд справ у всіх судах відкритий за деяким винятком. Кожна особа, якій виповнилось 16 років, може прийти на судове засідання, хід засідання може висвітлюватися у ЗМІ.

Навіть якщо засідання закрите, то цей принцип не виключається, тому що існує внутрішня гласність, крім того, вирок у справі завжди оголошується публічно.

Закрите засідання проводиться:

1. з метою збереження таємниці (державної, комерційної, банківської);

2. у справах неповнолітніх;

3. з метою нерозголошення відомостей про інтимне життя;

4. з метою гарантування безпеки учасників процесу;

5. з метою охорони таємниці усиновлення.

Крім того, хід розгляду справи має супроводжуватися його повним фіксуванням технічними засобами на вимогу хоча б одного учасника судового розгляду (ст. 87-1 КПК).

XI. Забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішень суду

Забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішень суду - ст. 129 Конституції України, ст. 347-400 КПК.

Судочинство забезпечується апеляційним і касаційним оскарженням. Учасники процесу мають право на подання апеляції на рішення суду протягом 15 днів з моменту винесення вироку, а якщо підсудний перебуває під вартою, то з моменту вручення йому копії вироку. Суд, який постановив вирок, передає справу разом із поданою апеляцією і запереченнями на неї до апеляційного суду і визначає дату розгляду справи. Справа призначається до розгляду не пізніше трьох місяців із дня направлення її до апеляційного суду.

У випадках, коли при попередньому або апеляційному розгляді справи апеляційний суд визнав необхідним провести судове слідство, він може перенести розгляд справи не більше, як на 30 діб.

Термін подачі касації становить один місяць після винесення рішення, а якщо вирок уже перевірявся, то шість місяців (ст. 386 КПК). Розглядатися справа має протягом двох місяців з дня її надходження до касаційного суду (ст. 392 КПК).

XII. Презумпція невинуватості - ст. 62 Конституції України, ст. 15 КПК

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Діє правило – In dubio pro reo - сумніви тлумачаться на користь обвинуваченого.

Практичне значення цього принципу полягає у наступному:

1. поки ведеться розслідування справи не дозволяється виступати у ЗМІ і називати підозрюваного злочинцем;

2. обов'язок доказування лежить на правоохоронних органах;

3. забороняється домагатись показань обвинуваченого шляхом погроз, насильства та інших незаконних методів;

4. недоказана винуватість в юридичному відношенні прирівнюється до доказаної невинуватості.

У разі скасування вироку суду як неправосудного, держава відшкодовує матеріальні та моральні збитки, завдані безпідставним засудженням.