13. Поняття осудності та неосудності суб'єкта злочину. Юридичний та медичний критерій неосудності.

Осудність та неосудність – психологічний стан особи .

Осудною, визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Осудність виступає обов'язковою умовою кримінальної відповідальності і є однією із загальних ознак суб'єкта злочину. Тобто осудність - це такий стан психіки, коли людина в момент вчинення суспільно небезпечного діяння може усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. Лише з таким станом психіки і пов'язана здатність особи відповідати за свої дії.

Неосудна особа не підлягає кримінальній відповідальності за вчинене нею суспільно небезпечне діяння, оскільки воно вчинюється без відповідного усвідомлення або волі. До такої особи за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, якщо така особа за характером вчиненого нею діяння і за своїм психічним станом становить небезпеку для суспільства. Тобто неосудність - це неспроможність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хронічного душевного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану психіки.

Не підлягає покаранню особа, яка вчинила злочин у стані осудності, але до постановлення вироку захворіла на психічну хворобу, що позбавляє її можливості усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними. До такої особи за рішенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання така особа може підлягати покаранню.

Підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Формула осудності має 2 критерії: медичний і юридичний.

Медичний (біологічний) – пов’язаний із хворобливою природою психічного стану людини.

Юридичний : 1) інтелектуальна ознака – особа не могла усвідомити свої дії; 2) вольова ознака – не могла керувати своїми діями.

14. Поняття суб'єктивної сторони складу злочину та її ознаки.

Суб'єктивна сторона злочину - це психічне ставлення особи до вчинюваного нею суспільне небезпечного діяння і його наслідків, тобто, так би мовити, внутрішня сторона суспільне небезпечного діяння. Ознаки суб'єктивної сторони злочину:

• вина;

• мотив;

• мета вчинення злочину;

• емоційний стан особи під час вчинення злочину.

У КП враховуються тільки 2 ознаки психологічного стану особи: інтелектуальна ознака та вольова ознака, які використовуються при визначені форми вини – умислу і необережності.

Вина - це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, та її наслідків, виражене у формі умислу (прямого чи непрямого) або необережності (злочинної самовпевненості чи злочинної недбалості).

Інтелектуальна ознака умислу включає:

1) усвідомлення особою суспільно небезпечного діяння (дії чи бездіяльності);

2) передбачення її суспільно небезпечних наслідків.

Вольова ознака умислу – наявність у суб’єкта злочину бажання настання суспільно небезпечного наслідку від вчинення діяння, або свідоме допущення такого настання. В залежності від поєднання у свідомості злочинця інтелектуальної та вольової ознак умисел в теорії КП ділиться на прямий та непрямий.

Прямим умислом є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і бажала їх настання.

Непрямим умислом є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільне небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільне небезпечні наслідки і хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання.

Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.

Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Мотив - це внутрішнє спонукання, рушійна сила вчинку людини, що визначає його зміст і допомагає більш глибоко розкрити психічне ставлення особи до вчиненого.

Мотив злочину — це спонукання до вчинення злочину.

Мотиви: а) благородні (вираженні у формі совісті, жалю, доброзичловості, душевності тощо); б) неблагородні (ненавість і помста, злість і ревнощі, призирство, жорстокість тощо).

Мотив злочину – усвідомлене спонукання особи, яке викликало в неї намір вчинити злочин. Мотив є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, коли він безпосередньо вказується у диспозиції статті КК (службові злочини з корисливих мотивів).

Мета вчинення злочину – бажання особи, яка вчиняє злочине діяння, досягти певних шкідливих наслідків.

Мета - це уявлення про бажаний результат, якого прагне особа, що визначає спрямованість діяння.

Мета злочину - уявлення про його суспільне небезпечний наслідок, про ту шкоду, що усвідомлює винний, настане для охоронюваних кримінальним законом відносин і яка, проте, є для нього бажаною.

Мета злочину характерна для злочинців, які вчиняють злочин умисно.