6.8 Спрощена система оподатковування. Фіксований сільськогосподарський податок. Єдиний податок.

Спрощена система оподаткування в Україні представлена двома основними податками: єдиним податком та фіксованим сільгоспподатком.

Єдиний податок

Єдиний податок уведений у дію у зв'язку з виходом Указу Президента України «Про спрощену систему оподатковування, обліку й звітності суб'єктів малого підприємництва» №746/99 від 28 червня 1999 р.

Спрощена система оподатковування, обліку й звітності введена для таких суб'єктів малого підприємництва:

– фізичних осіб, що здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи та у трудових відносинах з якими, включаючи членів їхніх родин, протягом року перебуває не більше 10 осіб і розмір виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень;

– юридичних осіб – суб'єктів підприємницької діяльності будь-якої організаційно-правової форми й форми власності, у яких за рік середньооблікова чисельність працюючих не перевищує 50 осіб, і розмір виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 1 млн гривень.

Не можуть перейти на спрощену систему оподатковування підприємства грального бізнесу, виробники й реалізатори підакцизних товарів, підприємства, що здійснюють діяльність у ювелірній сфері, підприємства, які займаються роздрібним продажем пально-мастильних матеріалів, а також фізичні особи-підприємці, які займаються діяльністю в сферах торгівлі лікарськими засобами й виробами медичного призначення, архітектури, надання консультацій і пояснень з юридичних питань, аудиту, діяльності з надання в оренду нерухомого майна й ріелтерської діяльності.

Виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (і) у касу за здійснення операцій із продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

Суб'єкти малого підприємництва – фізичні особи мають право самостійно вибрати спосіб оподатковування доходів за єдиним податком шляхом одержання свідоцтва про сплату єдиного податку.

Ставка єдиного податку для суб'єктів малого підприємництва – фізичних осіб установлюється місцевими радами за місцем їх державної реєстрації залежно від виду діяльності й не може становити менше 20 гривень і більше 200 гривень на місяць.

У випадку якщо фізична особа – суб'єкт малого підприємництва здійснює кілька видів підприємницької діяльності, для яких установлені різні ставки єдиного податку, вона отримує одне свідоцтво й сплачує єдиний податок, що не перевищує встановленої максимальної ставки.

У випадку якщо платник єдиного податку здійснює підприємницьку діяльність із використанням найманих робітників або за участю в підприємницькій діяльності членів його родини, ставка єдиного податку збільшується на 50 відсотків за кожну особу.

Суб'єкт підприємницької діяльності - юридична особа, що перейшов на спрощену систему оподатковування, обліку й звітності, самостійно вибирає одну з такиих ставок єдиного податку:

– 6 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) без урахування акцизного збору у випадку сплати податку на додану вартість;

– 10 відсотків суми виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), за винятком акцизного збору, у випадку включення податку на додану вартість до складу єдиного податку.

Спрощена система оподатковування, обліку й звітності для суб'єктів малого підприємництва може застосовуватися поряд з діючою системою оподатковування, обліку й звітності, передбаченої законодавством, на вибір суб'єкта малого підприємництва.

Перехідними положеннями Податкового кодексу України встановлено, що з 1 січня 2011 року до внесення змін до розділу XIV ПКУ в частині оподаткування суб’єктів малого підприємництва Указ Президента України від 3 липня 1998 року № 727 "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва" (з наступними змінами) та абзаци шостий – двадцять восьмий пункту 1 статті 14 розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 1392 "Про прибутковий податок з громадян" застосовуються з урахуванням таких особливостей.

платники єдиного податку не є платниками таких податків і зборів, визначених Податковим кодексом України:

а) податок на прибуток підприємств;

б) податок на доходи фізичних осіб (для фізичних осіб  підприємців);

в) податок на додану вартість з операцій з постачання товарів та послуг, місце надання яких розташоване на митній території України, за винятком податку на додану вартість, що сплачується юридичними особами, які обрали ставку оподаткування 6 відсотків;

г) земельний податок, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення підприємницької діяльності;

ґ) плата за користування надрами;

д) збір за спеціальне використання води;

е) збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

є) збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

Нарахування, обчислення та сплата єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування здійснюються суб’єктами малого підприємництва, які сплачують єдиний податок у порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" (про це мова піде у наступній лекції – темі 7).

16 червня 2011 р. Верховна Рада ухвалила в першому читанні законопроект "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України (про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва). Зокрема, депутати мають намір внести зміни до Податкового кодексу, що передбачають диференціацію оподаткування суб'єктів малого бізнесу. Законопроект передбачає поділ фізосіб-підприємців на 3 категорії.

До першої категорії буде віднесено осіб, які не мають найманих працівників та обсяг прибутку яких не перевищує 150 мінімальних зарплат (близько 150 тис. гривень) на рік. Для таких підприємців установлюється ставка податку в межах від 1% до 10% мінімальної зарплати (10-100 гривень) на місяць.

До другої категорії буде віднесено осіб, які мають не більше 10 найманих працівників з обсягом прибутку максимум 1 тис. мінімальних зарплат (близько 1 млн гривень) на рік. Для таких підприємців встановлюється ставка податку в межах від 2% до 20% мінімальної зарплати (20-200 гривень) на місяць.

До третьої категорії буде віднесено осіб, які мають не більше 10 найманих працівників з обсягом прибутку максимум 2 тис. мінімальних зарплат (близько 2 млн гривень) на рік. Для таких підприємців установлюється ставка податку в розмірі 3% від отриманої виручки за умови сплати ПДВ і 5% від отриманої виручки без сплати ПДВ.

У разі отримання підприємцем прибутків з порушенням вимог спрощеної системи оподаткування передбачається сплата таким порушником податку за ставкою 15 % (для першої та другої категорій підприємців) та за подвійною ставкою – для третьої категорії підприємців.

Порушеннями, які можуть спричинити такі санкції, є: перевищення максимально допустимого обсягу прибутку, здійснення діяльності, не зазначеної у свідоцтві, застосування платником податку невстановленого способу розрахунків.

Законопроект також визначає випадки анулювання податковими органами свідоцтва платника єдиного податку (виникнення заборгованості зі сплати податку, ведення госпдіяльності, на яку не поширюється спрощена система, перевищення допустимого обсягу прибутку).

За оцінками Державної податкової служби, цей законопроект дасть змогу знизити податкове навантаження на бізнес, спростить адміністрування податків, сприятиме розширенню економічних можливостей для ведення підприємницької діяльності.

За інформацією Міністерства фінансів, законопроект ураховує пропозиції представників малого бізнесу в частині реформування спрощеної системи оподаткування.

Мінфін вважає, що ухвалення законопроекту № 8521 сприятиме розвитку малого підприємництва та створенню рівних конкурентних умов у цьому сегменті бізнесу.

Нагадаємо, в парламент 17 травня було подано остаточний варіант законопроекту про спрощене оподаткування. Згідно з проектом, з 1 липня бізнесу, який сплачує єдиний податок, буде дозволено реєструватися платником ПДВ, а великим підприємствам – відносити на валові витрати витрати, спрямовані на придбання у "єдинників" товарів, робіт і послуг.

Фіксований сільськогосподарський податок

Платниками податку можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Не може бути зареєстрований як платник податку:

1) суб’єкт господарювання, у якого понад 50 відсотків доходу, отриманого від продажу сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки, становить дохід від реалізації декоративних рослин, диких тварин і птахів, хутряних виробів і хутра;

2) суб’єкт господарювання, що провадить діяльність з виробництва та/або реалізації підакцизних товарів, крім виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТ ЗЕД 2204 29  2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції.

Об’єктом оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Базою оподаткування податком для сільськогосподарських товаровиробників є нормативна грошова оцінка одного гектара сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень), проведена за станом на 1 липня 1995 року, для земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ)  нормативна грошова оцінка одного гектара ріллі в Автономній Республіці Крим або в області, проведена станом на 1 липня 1995 року.

Розмір ставок податку з одного гектара сільськогосподарських угідь та/або земель водного фонду для сільськогосподарських товаровиробників залежить від категорії (типу) земель, їх розташування та становить (у % бази оподаткування):

а) для ріллі, сіножатей і пасовищ (крім ріллі, сіножатей і пасовищ, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях, а також ріллі, сіножатей і пасовищ, що перебувають у власності сільськогосподарських товаровиробників, які спеціалізуються на виробництві (вирощуванні) та переробці продукції рослинництва на закритому ґрунті, або надані їм у користування, у тому числі на умовах оренди)  0,15;

б) для ріллі, сіножатей і пасовищ, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях,  0,09;

в) для багаторічних насаджень (крім багаторічних насаджень, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях)  0,09;

г) для багаторічних насаджень, розташованих у гірських зонах та на поліських територіях,  0,03;

ґ) для земель водного фонду  0,45;

д) для ріллі, сіножатей і пасовищ, що перебувають у власності сільськогосподарських товаровиробників, які спеціалізуються на виробництві (вирощуванні) та переробці продукції рослинництва на закритому ґрунті, або надані їм у користування, у тому числі на умовах оренди,  1,0.

Під спеціалізацією на виробництві (вирощуванні) та переробці продукції рослинництва на закритому ґрунті слід розуміти перевищення частки доходу, отриманого від реалізації такої продукції та продукції її переробки двох третин доходу (66 відсотків) від реалізації усієї власновиробленої сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки.

Перелік гірських зон та поліських територій визначається Кабінетом Міністрів України.

Базовим податковим (звітним) періодом для податку є календарний рік.

Сплата податку проводиться щомісяця протягом 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця, у розмірі третини суми податку, визначеної на кожний квартал від річної суми податку, у таких розмірах:

а) у I кварталі  10 відсотків;

б) у II кварталі  10 відсотків;

в) у III кварталі  50 відсотків;

г) у IV кварталі  30 відсотків.

Якщо платник податку (орендар) орендує сільськогосподарські угіддя та/або землі водного фонду в особи (орендодавця), яка не є платником податку, орендована площа земельних ділянок включається до декларації з податку орендаря.

Платники податку не є платниками таких податків і зборів:

а) податку на прибуток підприємств;

б) земельного податку (крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються для ведення сільськогосподарського товаровиробництва);

в) збору за спеціальне використання води;

г) збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності (у частині провадження торговельної діяльності).

Податки і збори, не зазначені вище, сплачуються платником податку в порядку і розмірах, установлених ПКУ, а єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування  в порядку, визначеному Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування" (про сплату єдиного соціального внеску мова піде у наступній темі 7).