1.2 Сутність і необхідність фінансів
Фінанси є однією з найбільш важливих і складних економічних категорій. Без них неможливі функціонування держави й діяльність юридичних і фізичних осіб, оскільки саме вони забезпечують вартісний рух створеного в суспільстві валового внутрішнього продукту (ВВП), відображаючи досить складні відносини, що виникають при цьому. Головним їх призначенням є забезпечення кожної фізичної особи, кожного суб'єкта підприємництва, кожної державної структури, а тому й суспільства в цілому, достатніми для здійснення їх діяльності коштами.
Фінанси мають як видиму, зовнішню, форму прояву, так і внутрішній зміст.
Видима сторона фінансів проявляється в грошових потоках, що рухаються між суб'єктами фінансових відносин. Ці потоки – їх характер і форми, спрямованість і обсяги – є предметом практичної фінансової діяльності. Прихована, змістовна, сторона фінансів пов'язана з тим, що відображає ті або інші грошові потоки, а саме – рух вартості створеного в суспільстві валового внутрішнього продукту, тобто обмінні й розподільні відносини. Від налагодженості цих відносин залежать ефективність економічної системи й розвиток суспільства. Обмінно-розподільні відносини характеризують внутрішню сутність фінансів і є предметом фінансової науки.
Наведемо загальне, найпоширеніше визначення фінансів.
Фінанси (від латинського “financia” – платіж) у широкому розумінні – це економічні відносини, пов'язані з формуванням, розподілом і використанням централізованих і децентралізованих фондів коштів з метою виконання функцій і завдань держави й забезпечення умов розширеного відтворення.
Деякі економісти пов'язують фінансові відносини не тільки з розподільними й перерозподільними, але й з обмінними відносинами. Виходячи із цього, вони дають наведене нижче визначення фінансів.
Фінанси – сукупність грошових відносин, пов'язаних із формуванням, мобілізацією й розміщенням фінансових ресурсів, і з обміном, розподілом і перерозподілом вартості створеного на основі їх використання валового внутрішнього продукту, а за певних умов і національного багатства.
Фінанси у вузькому розумінні – це застосування різноманітних прийомів і методів для досягнення максимального прибутку підприємств, фірм, тобто збільшення загальної вартості капіталу, вкладеного за умови мінімального ризику.
Першою найбільш яскравою формою фінансових відносин були податки.
Ключовими елементами визначення сутності фінансів і основ їх функціонування, що полягає в постійному русі й кругообігу коштів, є характеристика фінансових відносин і фінансової діяльності.
Фінансові відносини, відображаючи рух вартості від одного суб'єкта до іншого, характеризують обмінні, розподільні й перерозподільні процеси й проявляються у грошових потоках.
Наприклад, у складі фінансових відносин підприємств виділяють такі групи відносин:
з контрагентами (тобто з установами, організаціями, які пов'язані з даним підприємством зобов'язаннями за спільним договором) – із приводу формування первинних доходів, створення й використання цільових фондів внутрішньогосподарського призначення (статутного капіталу, резервного фонду й т. п.);
з іншими підприємствами – з приводу розподілу фінансів (сплата й отримання штрафів, внесення пайових внесків, участь у розподілі прибутку від загальної діяльності, придбання цінних паперів інших підприємств і держави й одержання за ними дивідендів тощо);
зі споживачами продукції у процесі реалізації продукції, а з постачальниками – при придбанні товарно-матеріальних цінностей;
зі страховими організаціями – з приводу різних видів обов'язкового й добровільного страхування;
з банківською системою – з приводу розрахунково-касового обслуговування у зв'язку з одержанням і погашенням позик, сплатою відсотків, а також наданням банкам у тимчасове користування вільних коштів підприємств за певну плату;
з державою – з приводу створення й використання бюджетних і позабюджетних фондів через внесення в бюджет податків, зборів, внесків. З іншого боку, здійснюється бюджетне фінансування невиробничої сфери, цільових програм тощо;
з філіями, цехами підприємства – пов'язані з розподілом прибутку, формуванням оборотних коштів, розрахунками з акціонерами.
Фінансова діяльність будь-якого суб'єкта проявляється у формуванні доходів і здійсненні витрат.
Це разом з тим і різні, і тісно взаємозалежні сторони прояву функціонування фінансів: адже, з одного боку, фінансові відносини завершуються формуванням доходів одного суб'єкта при здійсненні витрат іншим, а фінансова діяльність, з іншого боку, не може здійснюватися кожним суб'єктом відокремлено – доходи надходять від когось, а витрати йдуть комусь.
Доходи одного із суб'єктів завжди є витратами іншого.
Під доходами розуміють отримані в результаті певної діяльності надходження коштів. Доходи – це всі надходження, які забезпечують фінансування витрат (витрат). Джерелом доходів є в основному склад доданої вартості – заробітна плата, прибуток, позичковий відсоток, рента, непрямі податки.
Під витратами розуміють використання коштів, наявних у розпорядженні того або іншого суб'єкта на даний момент, з метою забезпечення певних потреб. Витрати можуть здійснюватися за рахунок отриманих доходів або наявних фінансових ресурсів.
У категорії «фінанси» розрізняють централізовані й децентралізовані фінанси.
Централізовані фінанси – це економічні відносини, пов'язані з формуванням і використанням фондів коштів держави, які акумулюються в державному бюджеті й цільових фондах.
Децентралізовані фінанси – це економічні відносини, які охоплюють оборот грошових фондів підприємств.
Фінансові ресурси держави, регіону, підприємства, фірми – сукупність всіх видів коштів, фінансових активів, якими розпоряджається економічний суб'єкт.
Фінансові ресурси підприємств – це сума коштів, спрямованих в основні й оборотні кошти підприємств, на основі яких формуються продуктивні доходи.
Основу фінансових ресурсів становить капітал. Однак, з одного боку, не весь капітал має форму фінансових ресурсів (наприклад, резервний і непрацюючий капітал), а з іншого – фінансові ресурси можуть формуватися й шляхом залучення й запозичення коштів.
Формування фінансових ресурсів здійснюється з різних джерел:
держави – з держбюджету, цільових фондів;
регіону – з місцевих бюджетів, регіональних фондів;
підприємств – це власні й позикові (залучені) кошти.
Напрямки використання фінансових ресурсів держави:
розвиток народного господарства, структурна перебудова галузей;
фінансування установ невиробничої сфери;
соціальний захист населення;
зовнішньоекономічна діяльність;
охорона навколишнього середовища;
створення резервів;
управління, оборона й т.п.
Напрямки використання фінансових ресурсів підприємств і організацій:
розширене виробництво й розвиток підприємств;
вирішення соціальних проблем колективу;
матеріальне стимулювання працівників;
створення фінансових резервів і т.п.
Необхідна збалансованість між фінансовими ресурсами держави й підприємств. У сучасних умовах дефіциту фінансових ресурсів необхідний пошук нових джерел фінансових ресурсів.
Головним джерелом фінансових ресурсів є ВВП (валовий внутрішній продукт), тобто знову створена в суспільстві вартість. Накопичена вартість існує у формі національного багатства.
Із цього погляду розрізняють два види фінансових ситуацій: нормальну й кризову. При нормальній фінансовій ситуації основним об'єктом фінансових відносин є ВВП, а національне багатство використовується тільки в частині нестачі ресурсів.
При кризовій фінансовій ситуації ВВП не вистачає для формування доходів і фінансових ресурсів, тому розпродається національне багатство.
Одним з елементів фінансових ресурсів є фінансові резерви – це особлива група фондів коштів, де накопичуються кошти, які на певний час вилучаються з обороту, а використовуються у випадках збоїв у процесі суспільного виробництва.
Методи формування фінансових резервів:
бюджетний – створення в складі кожного бюджету бюджетних резервів, основними з яких є оборотна касова готівка й резервний фонд кабінету міністрів;
госпрозрахунковий – формування фінансових резервів підприємств;
страховий – створення фондів страхових організацій.
Таким чином, можна визначити такі характерні ознаки фінансів:
- обмінно-розподільчий характер;
- рух вартості від одного суб'єкта до іншого;
- грошова форма відносин;
- формування доходів і здійснення витрат;
- еквівалентний (за призначенням) характер обміну й розподілу та нееквівалентний перерозподіл.
Зміст категорії «фінанси» проявляється в їх функціях:
розподільчій;
контрольній.
Механізм дії розподільчої функції фінансів пов'язаний зі схемою розподілу ВВП. Він містить у собі кілька стадій:
1) первинний розподіл;
2) перерозподіл;
3) вторинний розподіл (див. рис. 1.1).
Рисунок 1.1 – Механізм дії розподільчої функції фінансів
Первинний розподіл — це розподіл доданої вартості й формування первинних доходів суб'єктів, зайнятих у створенні ВВП.
Первинними доходами на цій стадії є: у фізичних осіб – заробітна плата, у юридичних осіб – прибуток, у держави – прибуток державного сектора, що централізується в бюджеті, і надходження від державних послуг, ресурсів, угідь, а також непрямі податки.
Перерозподіл полягає в створенні й використанні централізованих фондів. За рівнем централізації вони поділяються на загальнодержавні, відомчі й корпоративні.
Загальнодержавні охоплюють бюджет і фонди цільового призначення.
Відомчі – це фонди, які створюють міністерства й відомства.
Корпоративні фонди передбачають централізацію частини доходів структурних підрозділів у корпоративних об'єднаннях.
Перерозподіл містить два етапи:
- вилучення частини доходів у одних суб'єктів і формування централізованих фондів. На даному етапі формуються вторинні доходи суб'єктів, що створюють ці фонди;
- використання централізованих фондів і формування доходів окремих суб'єктів. На цьому етапі можуть формуватися як первинні доходи – заробітна плата фізичних осіб, зайнятих у бюджетній сфері, які знову ж підлягають перерозподілу, так і вторинні доходи у вигляді різних виплат і надання безоплатних послуг із централізованих фондів фізичним особам і асигнувань коштів юридичним особам.
Вторинний розподіл – це другий етап перерозподілу.
Необхідність перерозподілу пов'язана з таким:
утриманням невиробничої сфери суспільства;
забезпеченням держави коштами для виконання її функцій (втручання в економіку, соціальний захист населення, управління, оборона й т. п.).
Сутність контрольної функції полягає в тому, що фінанси – це інструмент контролю за діяльністю суб'єктів обмінно-розподільчих відносин. Рух грошових потоків відображає обмін, розподіл і перерозподіл вартості й тому об'єктивно вимагає контролю. У процесі фінансових взаємовідносин різні суб'єкти контролюють один одного. Саме така підконтрольність забезпечує збереження фінансових ресурсів і формування доходів на законній основі. Установлення й здійснення фінансових взаємовідносин автоматично передбачає й взаємний контроль сторін.
У практичній діяльності контрольна функція проявляється у фінансовому контролі. Необхідність контролю випливає з того, що фінансові відносини мають яскраво виражений суперечливий характер, оскільки кожний суб'єкт прагне одержати якнайбільше. Саме для того, щоб у процесі розподілу й перерозподілу ВВП окремі суб'єкти не привласнювали неприналежну їм частку, необхідний постійний всеохоплюючий фінансовий контроль.