5.6 Бюджетний дефіцит: сутність, причини, наслідки

Стан бюджету як фінансового плану характеризується трьома показниками:

1) рівновага доходів і видатків;

2) бюджетний надлишок (профіцит) – перевищення доходів над видатками;

3) бюджетний дефіцит – перевищення видатків бюджету над його доходами (з урахуванням різниці між наданням кредитів з бюджету та поверненням кредитів до бюджету). За наявності бюджетного дефіциту встановлюються джерело його покриття (державні позики, емісія грошей).

Існують два основних показники рівня дефіциту бюджету:

1. відношення частини видатків, не забезпечених доходами, до всіх видатків у відсотках;

2. відношення частини видатків, не забезпечених доходами, до рівня ВВП.

Причиною бюджетного дефіциту є потреба держави витрачати коштів більше, ніж це дозволяють фінансові можливості. Уникнути дефіциту теоретично досить просто – скоротити видатки або збільшити податки. Однак на практиці, як правило, це зробити досить важко, а іноді й неможливо.

Бюджетний дефіцит є складним явищем, що не може мати однозначної оцінки. Виділяють різні види бюджетного дефіциту.

За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий і прихований:

• відкритий – офіційно визнаний у законі про бюджет;

• прихований – офіційно не визнається. Його формами є завищення планових обсягів доходів; внесення до складу доходів бюджету джерел покриття бюджетного дефіциту. Прихований дефіцит набагато гірше, ніж відкритий.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушеним і свідомим.

Вимушений є наслідком низького рівня виробництва ВВП. Він обумовлений недостатністю фінансових ресурсів у країні.

Свідомий визначається характером фінансової політики держави: вона намагається знизити рівень оподатковування для стимулювання економіки. Відсутні ресурси держава мобілізує за допомогою позик. Крім того, використання державних позик необхідне для регулювання фінансового ринку, індикатором якого є державні цінні папери. Для них встановлюється мінімальний рівень процентних ставок при максимальній надійності, за їх допомогою держава стимулює або стримує фінансовий ринок.

За напрямками дефіцитного фінансування розрізняють активний й пасивний бюджетні дефіцити.

Активний – це спрямування коштів на інвестиції в економіку, що буде сприяти зростанню ВВП.

Пасивний – покриття поточних видатків.

Джерелами покриття дефіциту (або фінансування бюджету) теоретично можуть бути:

1) державні позики (внутрішні й зовнішні);

2) грошова емісія (в Україні на сьогодні заборонене її використання).

Використання державних позик вимагає:

• наявності тимчасово вільних коштів у кредиторів держави;

• довіри з боку кредиторів до держави;

• зацікавленості кредиторів (досягається за рахунок високих гарантій повернення боргу й процентної політики);

• наявності реальних доходів від використання позикових коштів, які дають можливість повернути борги й сплатити відсотки.

Державні позики вимагають чіткої системи погашення державного боргу. Джерелами цього погашення можуть бути:

1) додаткові податкові надходження, отримані державою завдяки зростанню ВВП на основі інвестування позикових коштів;

2) підвищення рівня оподатковування;

3) зменшення витрат;

4) випуск нових позик.

Заборонено використання позик для забезпечення фінансовими ресурсами поточних витрат держави, за винятком випадків, коли це необхідно для збереження загальної економічної рівноваги.

Право на здійснення внутрішніх і зовнішніх запозичень на умовах, передбачених Законом України про державний бюджет, належить державі в особі міністра фінансів України за доручення Кабінету Міністрів України.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим та міські ради мають право здійснювати місцеві внутрішні запозичення (за винятком випадків, передбачених статтею 73 Бюджетного кодексу).

Місцеві зовнішні запозичення можуть здійснювати лише міські ради міст з чисельністю населення понад п'ятсот тисяч жителів, за офіційними даними органів державної статистики на час ухвалення рішення про здійснення місцевих запозичень.

При цьому місцеві зовнішні запозичення шляхом отримання кредитів (позик) від міжнародних фінансових організацій можуть здійснювати всі міські ради.

Граничний обсяг державного (місцевого) боргу, граничний обсяг надання державних (місцевих) гарантій визначаються на кожний бюджетний період законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет). Загальний обсяг державного боргу та гарантованого державою боргу на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 60 відсотків річного номінального обсягу ВВП України.

Загальний обсяг місцевого боргу та гарантованого Автономною Республікою Крим чи територіальною громадою міста боргу станом на кінець бюджетного періоду не може перевищувати 100 відсотків (для міста Києва – 400 відсотків) середньорічного індикативного прогнозного обсягу надходжень бюджету розвитку (без урахування обсягу місцевих внутрішніх та зовнішніх запозичень), визначеного прогнозом відповідного місцевого бюджету на наступні за плановим два бюджетні періоди.