Характеристика діяльності медичної сестри

1. Сестра-рутінеров. Цей тип на нам у спадок від минулого, представлений поки відносно найбільшим числом сестер. Найбільш характерною рисою є механічне виконання своїх обов'язків. Доручені завдання такі сестри виконують з незвичайною ретельністю, скрупульозністю, виявляючи часто небачену спритність і вміння. Виконується все, що потрібно для догляду за хворим, але самого-то догляду і немає. Такі сестри працюють автоматично, подібно машин, безособово, не переживаючи з хворими, не співчуваючи їм. Вони роблять все, не зважаючи на одне - самого хворого. Саме такі сестри допускають такі воістину абсурдні вчинки, коли здатні розбудити сплячого хворого тільки заради того, щоб дати йому запропоноване лікарем снодійне.

2. Тип сестри, «грає завчену роль». Цей тип заслуговує особливої ​​уваги. Такі сестри працюють, свідомо граючи певну роль, прагнучи до здійснення певного ідеалу. Якщо ж така поведінка переходить допустимі межі, зникає безпосередність, з'являється нещирість. Дотримуючись ідеалу людяності, така сестра раптом починає грати роль благодійниці, часто виявляючи неабиякі «артистичні» здібності у виконанні цієї ролі. Її поведінка стає штучним, показним. Все це може перешкодити формуванню належного контакту між сестрою і хворим. Саме від таких сестер нерідко можна чути: «... даремно я йому вселяла ...»,« годинами його виховувала ... »та ін

3. Тип «нервової» сестри. Як про особливе типі, про неї можна говорити, якщо нервозність ця проявляється в роботі. Емоційно лабільна особистість сестри, схильної до невротичних реакцій, може з'явитися серйозною перешкодою в успішній роботі з хворими. Результатом цієї напруженості можуть бути грубість, дратівливість, запальність, шкідливо впливають на хворих. Не раз можна бачити похмуру, з образою на обличчі сестру серед ні в чому не винних хворих. Тривога в таких сестер може прийняти і форму іпохондрії. Часто у подібних випадках ми зустрічаємося з острахом інфекції, раку. В інших випадках невроз сестер може виявитися під час занять з хворими або у відмові від виконання різних завдань: «підйом вантажів», «лікарняна суєта» важкі для неї. (Не раз можна чути такі заяви, як «ноги-то в мене не казенні».) Часто такі сестри не виходять на роботу з причини різних соматичних скарг - «жовчної коліки», «засмічення шлунка», «застуди», «безліхорадочний грипу» та ін.

Більш серйозну проблему означає психопатія. Значна імпульсивність, виражена агресивність вже вимагають втручання і допомоги психіатра, психотерапевтичного перевиховання або - в більш серйозних випадках - навіть відсторонення від роботи. Саме цього типу сестер найчастіше загрожує і небезпека наркоманії.

4. Тип сестри з чоловікоподібною, сильною особистістю. Досить добре відомий в медичній практиці. Хворі вже видали по ході дізнаються таких сестер, відзначаючи їх поява словами: «Йде гренадер!» Цей тип сестри знайомий нам і з широко відомої постаті старшої сестри з популярних англійських кінокомедій, що розповідають про лікарняного життя: там цю сестру відрізняє наполегливість, рішучість, обурення з приводу найменшого безладу. У сприятливих випадках сестра з такою рішучою особистістю може стати прекрасним організатором, хорошим педагогом. Про такі сестер їх вихованки нерідко говорять: «Строга, але справедлива ...». При недоліку ж культури, освіченості, більш низькому рівні розвитку сестра занадто негнучка, часто груба і навіть агресивна з хворими.

5. Досить часто зустрічаємося ми і з сестрами материнського типу, що виконують свою роботу з проявом максимальної дбайливості і співчуття до хворих. Часто це милі товстушки, безшумно «перекочується» по палатах. Вони встигають всюди, і незважаючи на свою сивину, часто в жвавості і рухливості не поступаються двадцятирічним. Робота для них - невід'ємна умова життя. Турбота про хворих для них життєве покликання. Сюди можна віднести милу «маму Лорі» та її колег, що відрізняються високим мистецтвом великої турботи про людей, людяності і любові. До них як не можна краще підходить таке звернення, як «мила сестриця». Часто турботою про інших, любов'ю до людями пронизана і їх особисте життя.

6. Тип сестер, яких можна назвати типом фахівців. Сюди слід віднести тих сестер, які завдяки якомусь особливому властивості особистості, особливому інтересу отримують спеціальне призначення. Такі сестри зазвичай бувають прекрасними секретарями, часто присвячують своє життя виконанню складних технічних завдань, наприклад, роботі в спеціальних лабораторіях. Іноді це дуже дивні люди, диваки, фанатики своєї вузької діяльності, нездатні ні на що, крім виконання цієї роботи, нічим окрім неї не цікавляться.

Необхідно зупинитися і на етапах встановлення відносин між сестрою і хворим у період перебування його у лікувальній установі.

Можна розрізняти:

а) початковий,

б) розгорнутий

в) і кінцевий етапи.

На початковому етапі відбувається орієнтація, хворий і сестра знайомляться один з одним. І хоча хворий захоплений своїми проблемами, але в інтересах пристосування до нового середовища він змушений вступати в контакт з оточуючими його особами, брати до уваги місцеві звичаї, особливості. Сестра і лікар у ході роботи отримують уявлення про поведінку хворого. Виникає зв'язок між ними і хворим. Пізнають вони і ставлення хворого до своєї хвороби. Важливі не тільки властивості особистості хворого. Дуже корисно вивчення і тих реакцій, які викликає хворий у лікаря, сестри. Колишні враження, упередження, особисті спогади можуть бути спроектовані на нового хворого, можуть послужити таким чином причиною помилок. Дуже цікаві спогади сестри і лікаря, пов'язані з тією чи іншою лікарняним ліжком (і, звичайно, що побували на ній хворими). «На цій же ліжка лежав». .. - Це почуття викликає враження повторюваності. Сліди спогадів про колишніх хворих проектуються на знову надходження хворого, покладеного на те ж місце в палаті. У початковий період і хворому можуть заважати забобони, упередження, спогади, які він проектує на лікуючий персонал, на лікарів і сестер.

На розгорнутому етапі лікуючий і лікується познайомилися один з одним. Подальша робота вже завіст від сформованого контакту між ними. Змінюється картина хвороби, все, що відбувається з хворим можуть викликати появи страху, невпевненості, пов'язаних з цим хворобливих фантазій, іронію, гірку насмішкуватість, прискіпливість; все це можна зменшити або взагалі усунути, виявляючи увагу до хворого, розмовляючи з ним, вислуховуючи його.

На кінцевому етапі труднощі зазвичай виникають при виписці з лікарні. Хворий стурбований, він боїться залишити стіни, де був надійно захищений від небезпеки. Не раз доводиться чути: «Хворий не хоче виписуватися ...» Хворого в таких випадках мучать сумніви: «Що буде зі мною вдома?» «Як зможу я дотримуватися дієти?» «Що буде, якщо ...?» та ін Хворий повинен бути відповідним чином підготовлений до виписки. Неодноразові заняття, бесіди про все те, що турбує його, що викликає побоювання і страхи у зв'язку з випискою, все це сприяє усуненню тих труднощів, які часто пов'язані з випискою хворих з лікарні.

Особистість сестри, метод її роботи, стиль її, уміння поводитися з хворими, володіння технікою психологічної роботи з хворими - все це, як і у випадку лікаря, - саме по собі може служити ліками, надавати зцілююче дію. Однак доводиться рахуватися і з побічними діями цього «ліки», з його іноді шкідливими впливами, з проблемами відповідної його «дозування».

Сестрі доводиться виконувати й керівну, виховну, освітню діяльність. Прийом хворого в лікувальній установа, його знайомство з розпорядком життя лікарні, повідомлення йому необхідних під час його перебування тут відомостей, виконання призначень лікаря, - все це виконується через сестру, з її допомогою. Лікар не має можливості по кілька разів пояснювати хворому одне і те ж. Його представником, його послом серед хворих є сестра, вона-то і «перекладає» хворим все, що було ними неправильно зрозуміти, взагалі не зрозуміле або не так сприйнято, як це слід було б. Дуже важливим є вміння сестри бачити, що і як зрозумів хворий, у чому полягає непорозуміння, здатність вміло роз'яснити йому недопонятом чи погано зрозуміле.

Хворий дуже багато чого може дізнатися про неправильність свого способу життя, сама хвороба вимагає від нього по-новому вести себе, пристосуватися до нових умов. Сестра, сприяючи здійсненню на практиці цього нового, здорового способу життя, фізичної і психічної гігієни, допомагає хворому розвиватися. Ця її робота може бути ефективно тільки в тому випадку, якщо вона добре знає своїх хворих. Адже необхідно знати, кому, що і як слід пояснювати. Її погляди і думки повинні відповідати тому загальному духу, який панує у відділенні. Помилки її, недоліки особистості, зіткнення з колегами і хворими дуже заважають роботі.

Всі окреслені вище завдання можуть бути виконані сестрою в наш час лише при постійному вдосконаленні нею своїх знань і навичок. Крім вивчення тієї області, в якій вона працює, сестрі постійно необхідно займатися і підвищенням свого культурного рівня, вдосконаленням своєї особистості.

Стосунки: медсестра - пацієнт

У 1997 р. Асоціацією медсестер Росії був розроблений і прийнятий Етичний кодекс медичної сестри. Створення цього документа стало важливим етапом реформи сестринської справи в нашій країні, основною метою якої стало твердження автономії і самодостатності цієї професії. Етичний кодекс складений з урахуванням нових ідей, що визначають зміст медичної етики взагалі та професійної етики медсестри, зокрема. Кодекс в розгорнутому вигляді відобразив сучасні уявлення про права пацієнта, які як би диктують зміст конкретних обов'язків медсестри, визначають формулу її морального боргу. Він складений на основі Статуту ВООЗ (1946), Етичного кодексу медичних сестер Міжнародної ради медичних сестер (1973) і ряду інших міжнародних документів, у тому числі Кодексу професійної етики психіатра (прийнятий Російські суспільством психіатрів у 1993 р.).

У відповідності з цими документами, медсестри є не просто помічниками лікаря, виконавцями його доручень, а представниками самостійної професії, які володіють навичками комплексного, всебічного догляду за пацієнтами, полегшення їхніх страждань, реабілітації, мають у своєму розпорядженні знаннями в галузі психології та психотерапії в межах своєї компетенції. Згадаємо ще раз слова медичної сестри Флоренс Найтінгейл, сказані нею майже 100 років тому; «Сестра повинна мати потрійну кваліфікацію: серцеву - для розуміння хворих, наукову - для розуміння хвороб, технічну - для догляду за хворими».

Кожен з нас хоча б раз перебував у лікарні чи звертався в поліклініку, і враження про лікувальному закладі залежало не тільки від того, яке лікування було проведено, але і від того, як нас зустріли лікар і медсестра. В умовах лікувального закладу перший з контакт пацієнта з медичним персоналом і, зокрема, з медсестрою має особливо принципове значення; саме він надалі визначає взаємовідносини з обох сторін, почуття довіри чи недовіри, приязні чи неприязні, наявність або відсутність партнерських відносин.

Все в медсестрі повинно розташовувати до себе пацієнта, починаючи з її зовнішнього вигляду (підтягнутість, акуратність, зачіска, вираз обличчя). Абсолютно неприйнятно звернення «хворий», як ніби пацієнт втратив право на ім'я та по батькові. Щоб між медсестрою і пацієнтом склалися партнерські відносини, пацієнт з повинен відчувати, що ви хочете йому допомогти. Тільки тоді виникає той довірчий діалог, під час якого медсестра дізнається необхідні їй відомості про пацієнта, особливості його особистості, його думка про захворювання, стаціонірованія, надії на одужання, плани на майбутнє. Під час таких бесід виявляються відношення пацієнта до родичів, роботі, інші проблеми, а всі ці відомості дають медсестрі можливість поставити свій сестринський діагноз.

При всьому цьому медсестра постійно повинна пам'ятати, що партнерські відносини з хворими не повинні переходити в панібратські: провідна роль завжди залишається за нею. Вона співчуває хворому, між ними встановлюється струм звана емпатія, тобто медсестра здатна пізнати суть і глибину переживань і страждань пацієнта, але вона не ідентифікує себе з його переживаннями. Пацієнт завжди повинен бути впевнений, що їх розмови носять конфіденційний характер.

Знаючи особливості переживань хворого, його особистості, медсестра тактовно пояснює пацієнту не тільки його права, але й обов'язки, розповідає в доступній для хворого формі про необхідні обстеженнях, підготовці до них, про майбутній лікуванні.

Відмова пацієнта від того чи іншого виду обстеження або лікування не повинен викликати до нього негативного ставлення з боку медичного персоналу.

Обов'язок медсестри - бути чесною і правдивою по відношенню до пацієнта, але розмови про діагноз, особливості захворювання не можуть виходити за рамки, позначені лікуючим лікарем. Це відноситься і до бесід медсестри з родичами пацієнтів.

Погляди лікаря і медсестри на якісь особливості догляду за хворим можуть не збігтися. Тоді потрібно дуже тактовно обговорити спірні питання з лікарем, і, якщо згода буде досягнуто, це полегшить роботу. Обговорювати ж такі ситуації з іншими особами або відразу звертатися зі скаргами до керівництва не варто - це може призвести до взаємних образ, небажаної обстановці в колективі. Право відстоювати свою точку зору повинно поєднуватися з високою вимогливістю до себе. здатністю визнавати і виправляти свої помилки, виявлені самостійно або колегами.

Гуманізм професії створює основу для захисту особистої гідності медсестри, її фізичної недоторканності, права на допомогу при виконанні професійних обов'язків. До речі, і її життєвий рівень повинен відповідати статусу її професії. Медичних працівників і медсестер, зокрема, не можна примушувати до роботи на неприйнятних для них умовах.

Психотерапевтична роль медсестри

Психотерапевтична роль медсестри дуже велика, де б вона не працювала. Не випадково спочатку, коли інститут медсестер лише створювався, вони називалися сестрами милосердя, так як дбали не тільки про тіло, а й про душу хворих.

Мистецтво сестринської справи полягає в гармонійному поєднанні творчого підходу та наукової обгрунтованості процедур, посібників, словесних впливів і бесід в процесі догляду за хворим; в умінні часом захистити пацієнта від хвилюють його негативних думок і почуттів, як відомо, суттєво затягують одужання, Такий захист важлива для людей будь-якого віку, але особливо для дітей та літніх людей.

Щоб здійснити її, медсестра повинна бути готова до співпереживання, повинна проявляти доброту, чуйність, участь. Але в ряді випадків просто хороших людських якостей недостатньо. Щоб застосовувати їх професійно, а значить, з високим ступенем надійності, треба засвоїти певні елементи медичної психології та психотерапії.

Психотерапевтична діяльність медсестри територіальної поліклініки перш за все повинна бути спрямована на такий складний патопсихологічних комплекс, яким є внутрішня картина хвороби, тобто розуміння пацієнтом характеру свого захворювання. Ставлення хворого до своєї хвороби може носити гіпернозогнозіческій або анозогнозіческій характер; крім того, можливо безліч перехідних станів.

Гіпернозогнозія - це суб'єктивна переоцінка тяжкості хвороби, її можливих ускладнень, ймовірності несприятливого результату. Вона, як правило, виникає при різко розвиваються, гострих соматичних хворобах (напади стенокардії, гострі шлунково-кишкові болі і т.д.). В особистостей з тривожно-недовірливим, демонстративними (істеричними), рідше - з авторитарно-напруженими (епілептоідним) рисами характеру. Людям з тривожно-недовірливими рисами характеру властиві постійна готовність до тривоги за будь-яких приводів, постійні побоювання за своє здоров'я і здоров'я своїх близьких. Природно, що соматичне захворювання для них - майже катастрофа: а раптом хвороба не пройде, перейде в хронічну форму? може, лікар помилився чи приховує від мене справжній стан справ, і все набагато серйозніше? про раптом це закінчиться смертю? і т.д. Ці пацієнти іноді, «про всяк випадок» або спеціально можуть перебільшувати свої скарги, щоб з ними «уважніше розібралися». Вони також схильні тривожно прислухатися до себе, до своїх самим незначним відчуттям. Такі хворі потребують заспокоєнні, від них не можна «відмахуватися» - це тільки посилить їхні страхи і ускладнить перебіг захворювання.

У них, як правило, лабільна вегетосудинна система, яка легко відповідає на нервові перевантаження коливаннями артеріального тиску, частоти серцевих скорочень, появою екстрасистол. Вимірювати артеріальний тиск у них треба не відразу після прибуття в кабінет, а після хоча б короткої заспокійливої ​​бесіди і по можливості не фіксуючи їх увагу на цій процедурі. Інакше тиск може підвищитися, що буде відображати тільки тривожний стан пацієнта, а не бути симптомом соматичної хвороби.

Подібні особи схильні до позерства, театральне рисовке, прагненню «не бути, а здаватися»; вони тpeбy ^ до себе особливого ставлення, схильні до навмисним перебільшенням, егоцентризму яскравим, бурхливим у зовнішніх проявах, але непостійним і неглибоким емоціям. Гіпернозогнозія у них звичайно формується за механізмами «вдруге вигоди», «втечі у хворобу» - хворий з допомогою хвороби вирішує свої внутрішні чи міжособистісні проблеми (наприклад, відкладається рішення важкого сімейного конфлікту, він як би говорить оточуючим: «Не чіпайте мене, я хворий ! "). Які б почуття ні викликали подібні прояви у медичного працівника, вести себе він все-таки повинен коректно. Не можна піддаватися істеричним npоявленіям і оточувати такого хворого особливою турботою (це призводить зазвичай лише до посилення демонстративності), в той же час ні в якому разі не варто ігнорувати скарги, оскільки мотиви такої поведінки несвідомі і «вторинної вигоди» пацієнт не усвідомлює; крім того , наявність істеричних рис характеру і істеричних перебільшень саме по собі зовсім не виключає існування дійсно серйозною соматичної патології.

В особистостей з грунтовною, тугорухоме, в'язким, авторитарним мисленням гіпернозогнозія може формуватися і за механізмами так званих «надцінних oобразованій». Для цих людей характерні підвищена вимогливість до оточуючих, небажання рахуватися з їх думкою, егоїзм, образливість, підозріливість. Переконати їх нелегко, тут треба користуватися жорсткими «наукоподібними» аргументами; звичайно, це справа лікаря, а й медсестра повинна йому всіляко у цьому допомагати.

Якщо хворий погано піддається разубежденію, не змінює своєї поведінки, незважаючи на відсутність об'єктивних ознак хвороби (дані клінічного та параклінічних досліджень), може знадобитися консультація психотерапевта. При направленні хворого на таку консультацію і лікар, і сестра повинні бути вкрай уважними. У пацієнта ні в якому разі не повинно скластися враження, що його приймають за удавальника-симулянта, не оцінюють тяжкості його стану або вважають «божевільним Потрібно пояснити йому, що від різних нервових розладів часто страждають не менше, а навіть більше, ніж від фізичних болей , і що звернення до психотерапевта говорить не про божевілля, а про наявність серйозних емоційних невротичних проблем, з якими можна впоратися в результаті грамотного лікування, яке повинен проводити кваліфікований спеціаліст.

Анозогнозія - навпаки, активне заперечення хвороби, недооцінка очевидного, приписування наявних симптомів випадковим обставинам чи іншим, не серйозним, захворювань. Анозогнозія спостерігається при поступовому, повільному розвитку хвороби, без яскравих, які лякають проявів (наприклад, при хронічному туберкульозі легенів).

Анозогнозіческая внутрішня картина хвороби формується в особистостей вольових (надупевнену в собі), гіпертімних (схильних до піднесеному, ейфоричного настроєм), а також у легковажних людей. При роботі з такими пацієнтами необхідно наполягати на обов'язковому, регулярному відвідуванні лікувальних процедур, підкреслюючи їх важливість, пояснювати можливість різних ускладнень при несумлінному ставленні до лікування, роблячи акцент на тому, що несприятливий перебіг захворювання або поява ускладнень суттєво знизить здатність пацієнтів до соціального функціонування. Хворих цієї категорії іноді не гріх навіть трохи налякати, збір фарби, проте дуже обережно, щоб не викликати зворотної, гіпернозогнозіческой реакції.

Пацієнти старечого віку потребують особливої ​​уваги. Такі вікові психічні зміни, як зниження пам'яті, уваги, зниження рухливості психіки в цілому, погіршення процесів пристосування психіки до нових вимог, емоційна лабільність, загострення характерологічних рис, психологічні проблеми (наприклад, пов'язані з перенесеними втратами, обмеженнями, почуттям самотності, покинутості, з «конфліктом поколінь») роблять їх особливо уразливими для негативних психологічних впливів.

Пацієнт, що потребує в сестринській догляді і отримує його, - це насамперед людина, особистість, що характеризується певними особливостями. Психологічно комфортний клімат має найпотужнішим лікувальним впливом - про це треба пам'ятати і медсестрам, і молодшому медичному персоналу, і медрегістраторам, тому що, як і театр, поліклініка починається з вішалки.