^{НАДАННЯ САМО -}

I ВЗАЄМОДОПОМОГИ

ПОСТРАЖДАЛИМ

В УМОВАХ

НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ

ТЕМА №7 (3 ГОДИНИ)

Методичний посібник

Київ

2014

Зміст

Вступ	3
Завдання, принципи, табельні та підручні засоби першої допомоги	3
Завдання першої допомоги	4
Проведення реанімаційних заходів	4
Перша допомога при кровотечах	6
Правила накладання джгута	7
Накладання пов’язок	9
Переломи	12
Травматичний шок	15
Синдром тривалого здавлювання (стискання	15
Перенесення і транспортування потерпілого	16
Опіки	19
Хімічні опіки	20
Дія низьких температур	20
Допомога при ураженні електричним струмом	21
Допомога при утопленні	22
Допомога при тепловому та сонячному ударах	22
Допомога при харчових отруєннях	22
Допомога при укусах змій, комах, тварин	23
Допомога при інфекційних захворюваннях	23
Надання допомоги при радіаційних ураженнях	23
Отруєння аміаком	24
Отруєння хлором	25
Отруєння оксидом вуглецю (чадним газом)	25
Дії населення при розливі ртуті у приміщенні.	25
Зміст	2

Вступ

Згідно з законом України "Про цивільну оборону України" кожна людина має право на захист свого життя та здоров'я у випадку вини­кнення надзвичайних ситуацій. Реалізувати це право і покликана система цивільної оборони.

Стихійні лиха, аварії і катастрофи можуть викликати масові ура­ження. Внаслідок цього можливі різні травми: струси, переломи, стискання окремих частин тіла, поранення живота, грудної клітини, голови тощо.

У більшості випадків ураження людей є комбінованими: поєд­нанням поранень, переломів, опіків.

Органи охорони здоров'я і медична служба Цивільної оборони будуть прагнути наблизити до місць надзвичайних ситуацій свої фо­рмування щоб надати потерпілим першу медичну допомогу і евакую­вати уражених у медичні заклади. Але, щоб ця допомога була ефек­тивною, багато залежить не тільки від медичних формувань Цивіль­ної оборони, а також від дій та умінь особового складу формувань Цивільної оборони загального призначення, від уміння кожного громадянина надати само - і взаємодопомогу при ураженнях внаслі­док надзвичайних ситуацій та нещасних випадків.

Запам'ятайте!

Своєчасне та правильне виконання найпростіших при­йомів першої допомоги при травматичних пошкодженнях, опіках, обмороженнях, радіоактивному опроміненні та от­руєнні сильнодіючими отруйними речовинами дозволить збере­гти життя потерпілому.

Від ваших знань, умінь та навичок щодо надання само- і взаємодопомоги у надзвичайних ситуаціях залежить не тільки ваше життя і здоров'я, але і членів сім’ї та оточуючих.

ЗАВДАННЯ, ПРИНЦИПИ,

ТАБЕЛЬНІ ТА ПІДРУЧНІ ЗАСОБИ

ПЕРШОЇ ДОПОМОГИ

Рятування постраждалих, збереження їх життя та здоров'я знач­ною мірою залежить від чіткої взаємодії між аварійно-рятувальними та медичними формуваннями під час виконання робіт у зоні лиха, та чіткої організації 2-х етапної системи екстреної медичної допомоги.

У районах лиха проведення пошуково-рятувальних робіт, ведення розвідки, розшук, вилучення постраждалих, надання першої медичної допомоги, перенесення, вивіз їх на тимчасові пункти збору, як правило, здійснюється не медичним персоналом (рятувальниками).

Надання невідкладної медичної допомоги на збірних пунктах здійснюється, як правило, бригадами швидкої медичної допомоги та іншими медичними формуваннями. Евакуація проводиться на першому етапі будь-яким автотранспортом.

Надання допомоги постраждалим на першому етапі полягає у не­відкладній допомозі за життєво - важливими показниками, і має за мету рятування життя максимальній кількості постраждалих (здійснюють медичні підрозділи, що входять до складу невоєнізованих формувань Цивільної оборони).

Наступні етапи допомоги - це етапи кваліфікованої медичної допомоги підрозділами (бригадами) державної системи медицини катастроф.

Перша медична допомога повинна бути надана постраждалим негайно чи у найближчі 30 хв. після вилучення з-під завалів, води тощо.

Світовий досвід підтверджує, що у разі не отримання необхідної допомоги через 1 год. помирає 40% важкопоранених, через 3 год. - 60%, через 6 год. - 95%.

Основними видами ураження у надзвичайних ситуаціях є:

• травми, переломи, вивихи, кровотечі, термічні опіки;

• радіаційне ураження;

• гострі хімічні отруєння;

• масові інфекційні захворювання;

• переохолодження, перегрівання;

• психоемоційні розлади;

• комбіновані ураження.

Завдання першої допомоги

Перша долікарська допомога надається в такій послідовності:

1. Негайне припинення впливу на потерпілого небезпечних факторів: вивільнити з-під завалів, механізмів, дії електричного струму, газу, кислоти, лугу, витягти з води, вогню, вивести чи винести з небезпечної зони.

2. Проведення масажу серця чи штуч­ного дихання, зупинка кровотечі, накладання пов'язок, шин, промивання шлунку

3. Евакуація постраждалих та створення їм необхідних умов до прибуття медичних формувань.

Проведення реанімаційних заходів

Головним показником початку реанімаційних заходів є поява ознак клінічної смерті: зупинка серця, зупинка дихання, відсутність пульсу на периферійних артеріях, розширені зіниці, зіниця не реагує на світло. При клінічній смерті, якщо не надати потрібну допомогу протягом 6-10 хв. наступає біологічна смерть. Ознаки такі ж як при клінічній смерті, але додається:

• помутніння та висихання рогівки ока;

• поява симптому "кошачого ока" (при здавлюванні очного яблу­ка з боків, зіниці звужується у вигляді вертикальної щілини);

• пізніше з'являється трупне окостеніння та трупні плями сині плями в найнижче розташованих ділянках тіла, що виникають внаслідок пасивного відтоку крові).

Основні правила реанімаційних заходів:

1. Врятувати можна тільки життєздатний організм.

2. Врятувати від загибелі можна тільки при раптовому вмиранні: рефлекторній зупинці серця, гострій коронарній недостатності, дії елект­ричного струму, гострому отруєнні, загальному замерзанні і т.ін.

3. Реанімація може бути успішною тільки у тому випадку, якщо вона була зроблена до настання в організмі незворотних змін (появи ознак біологічної смерті).

Штучна вентиляція легень виконується сумісно з непрямим масажем серця при всіх випадках: ураженнях електрострумом, тяж­ких травмах, утопленні та інше, коли настала клінічна смерть. При непритомності людина не може здійснити вдих внаслідок обстру­кції верхніх дихальних шляхів коренем язика, внаслідок падіння тонусу язиково-ковтальних м'язів. Якщо серцево-легенева реанімація розпочата протягом 2 хв. після зупинки дихання, успіх може бути досягнутий у 92% випадків. При наявній серцевій діяльності штучне дихання продовжувати довго (до 2-4 год.).

Найбільш ефективними способами штучного дихання вважаються способи "з рота в рот" і "з рота в ніс" ( рис..1).

Рис.1 Штучне дихання способом „з рота в рот”: а) вдих; б) видих

Потерпілого кладуть на спину на твер­ду рівну поверхню, відкинувши голову різко назад, для чого під плечі необхідно покласти валик або будь-який згорток. Для запобі­гання переохолодженню організму потерпілого під його спину до­цільно також покласти підстилку (ковдру, пальто). Особа, що надає допомогу, пальцями затискає потерпілому ніс, робить глибокий вдих, притискає свої губи до губ потерпілого, швидко робить різкий ви­дих йому в рот і відкидається назад. Під час вдування повітря в легені потерпілого спостерігається розширення його грудної кліт­ки. Коли рятувальник відкидається назад, грудна клітка потерпіло­го спадає, відбувається видих. Вдування повторюють з частотою 8— 12 раз на хвилину. З гігієнічною метою рекомендується рот потер­пілого прикрити шматком чистої тонкої тканини (носовик, поділ сорочки, бинт, косинка тощо).

Можна вдувати повітря в ніс потерпілого, затискаючи йому при цьому рот. Якщо пошкоджено обличчя і проводити штучне дихання «із легень у легені» неможливо, треба застосувати метод стиснення і розширення грудної клітки шляхом складання і притискання рук потерпілого до грудної клітки з їх наступним розведенням у боки( рис.№2).

Рис. 2. Штучне дихання за Сильвестром: а – вдих; б-видих

Штучне дихання необхідно проводити наполегливо і тривало (інколи кілька годин) до появи у потерпілого самостійного стійкого дихання.

Припиняють штучну вентиляцію легень коли потерпілий починає дихати самостійно, ритмічно, безперервно.

Якщо у потерпілого крім дихання відсутня ще і серцева діяль­ність – це є показником для непрямого масажу серця та штучної ве­нтиляції легень (одночасно).

Масаж серця роблять так: ритмічно, різкими поштовхами надав­люють м'якими частинами обох рук на нижню третину грудей, вдав­люючи груди на 3-4 см, руки швидко знімають, щоб груди швидко випрямилися. Ритм таких дій 60-80 надавлювань за хвилину. Штуч­не дихання необхідно застосовувати через кожні 5-8 здавлювань грудної клітини. Обидві процедури зручніше виконувати вдвох. Як­що працюють два рятувальника: 1 вдих - 5 надавлювань (18 вдихань і 60 надавлювань за 1 хвилину). Якщо працює один рятувальник: 2-3 вдихи - 10-15 надавлювань. Через кожні 2 хвилини серцево-легеневу реанімацію припиняють на кілька секунд, щоб перевірити, чи не з'явився пульс на магістральних судинах. Продовжується про­цедура до відновлення серцевої діяльності і природного дихання у потерпілого (Рис.№3).

а б

Рис.№ 3. Зовнішній масаж серця: а) положення серця під час піднімання рук; б) положення серця під час натискання

Дітям у віці до 10-12 років масаж серця роблять однією рукою (70-80 надавлювань за 1хв.). Новонародженим - кінчиками двох пальців (100-120 надавлювань за 1хв.).

Надання заходів першої допомоги потерпілому здійснюється не тільки там, де сталося ураження, а і в автомобілі (поїзді) при достав­ці потерпілого у лікувальний заклад.

Тільки при появі явних ознак біологічної смерті - трупних плям, дубіння м'язів (спочатку дубіють м'язи нижньої щелепи, потім все трудніше розгинаються суглоби) - надання допомоги слід вважати недоцільним.