Рішення суду
Суд визнав, що змін істотних умов праці не відбулося, а відбулося скорочення посади завідувача кафедри і правовою підставою для звільнення Г. був пункт 1 статті 40 КЗпП (скорочення штату працівників), а відповідно до частини третьої статті 184 КЗпП звільнення вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (до шести років — частина шоста ст. 179), одиноких матерів, якщо є дитина віком до 14 років або дитина-інвалід, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу не допускається, крім випадків повної ліквідації підприємства, коли допускається звільнення з обов’язковим працевлаштуванням.
ПРИКЛАД 4
Справа за позовом К. до КП «Нива» про поновлення на роботі.
Суть справи
15 липня 2010 року стосовно працівника підприємства К. за вчинення злочину було порушено кримінальну справу та застосовано міру запобіжного заходу — взяття під варту. Понад два роки тривало слідство, і лише 17 січня 2013 року районний суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальну справу по обвинуваченню у вчиненні злочину К., засудив: визнати К. винним у вчиненні злочину, призначити К. покарання — два роки позбавлення волі. У строк відбування покарання К. зарахувати строк попереднього ув’язнення та звільнити його із зали суду по відбуттю покарання. Запобіжний захід засудженому К. змінити до набуття вироком суду законної сили з тримання під вартою на підписку про невиїзд.
18 січня 2013 року працівник К. прибув на роботу, але до роботи його не допустили, а з набуттям вироком суду законної сили звільнили за пунктом 7 статті 36 КЗпП.
Рішення суду
Суд, куди звернувся К., поновив його на роботі, пославшись на пункт 11 Постанови № 9, у якому роз’яснюється, що трудовий договір припиняється за пунктом 7 статті 36 КЗпП при набутті законної сили вироком, яким працівника засуджено (крім випадків умовного засудження і відстрочки виконання вироку) до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи або до іншого покарання, яке унеможливлює продовження цієї роботи, та що днем звільнення вважається останній день фактичного виконання ним трудових обов’язків. Працівника не можна звільнити з цих підстав, якщо його визнано таким, що відбув покарання у зв’язку із перебуванням під вартою до набуття вироком законної сили.
ПРИКЛАД 5
Справа за позовом П. до ПАТ «П № 1» про поновлення на роботі, виплату середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.
Суть справи
П., працюючи у відповідача прибиральником території, вкрав у цеху три пляшки пива та намагався винести їх через контрольно-пропускний пункт підприємства, де його затримали працівники охорони.
На підставі доповідних записок працівників охорони та пояснення П. директор підприємства видав наказ про його звільнення за пунктом 8 статті 40 КЗпП (вчинення за місцем роботи дрібного розкрадання майна роботодавця).
Рішення суду
Суд задовольнив позовні вимоги, зазначивши, що факт вчинення П. дрібного розкрадання не був встановлений у передбаченому законом порядку.
Пленум Верховного Суду України в пункті 26 Постанови № 9 роз’яснює, що відповідно до пункту 8 статті 40 КЗпП роботодавець вправі розірвати трудовий договір з підстав вчинення працівником за місцем роботи розкрадання (зокрема, дрібного) майна власника, встановленого вироком суду, що набув законної сили, чи постановою органу, до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення або застосування заходів громадського впливу (ст. 21 Кодексу України про адміністративні правопорушення), незалежно від того, чи застосовувались до працівника раніше заходи дисциплінарного або громадського стягнення, в робочий чи неробочий час вчинене розкрадання. За змістом пункту 8 статті 40 КЗпП до зазначених у цій нормі випадків вчинення розкрадання майна належить розкрадання його як в організації, з якою працівник перебуває у трудових відносинах, так і в організації, в якій він виконує роботу внаслідок цих трудових відносин. Відповідно до статті 148 КЗпП трудовий договір може бути розірвано із зазначених підстав не пізніше одного місяця з дня набуття законної сили вироком суду чи дня ухвалення постанови про накладення адміністративного стягнення або заходів громадського впливу за вчинення крадіжки, не враховуючи часу звільнення працівника від роботи у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю або перебування його у відпустці.
Відповідач не вжив заходів щодо складення стосовно П. протоколу про вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дрібне викрадення чужого майна) та спрямування матеріалів про адміністративне правопорушення для встановлення факту дрібного розкрадання до районного суду (до компетенції якого входить накладення адміністративного стягнення) чи до громадської організації, до компетенції якої входить застосування заходів громадського впливу.
ПРИКЛАД 6
Справа за позовом центру зайнятості до ДП «Н» та громадянина Н. про зміну формулювання підстав звільнення із «за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП)» на «за власним бажанням (ст. 38 КЗпП)».
Nota bene !
Цей спір не є трудовим, хоча й випливає із трудових правовідносин, оскільки однією із його сторін є державний орган — не сторона трудових правовідносин за участю роботодавця і працівника. Роботодавець і працівник у цьому спорі є другою його стороною. Причиною виникнення цього спору є помилка роботодавця в застосуванні підстав звільнення працівника.
Суть справи
Працівника звільнено за пунктом 1 статті 36 КЗпП (угода сторін), після чого він звернувся до державної служби зайнятості в пошуках роботи, набуття статусу безробітного та отримання допомоги по безробіттю. Працівники районного центру зайнятості провели перевірку правової підстави застосування саме такого формулювання підстав звільнення.
Перевіркою було встановлено, що працівника було звільнено в день подання ним про це заяви такого змісту: «Прошу звільнити такого числа за власним бажанням» з резолюцією керівника: «ВК до наказу». У наказі про звільнення є формулювання: «Звільнити з роботи за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України». На підставі наказу вчинено запис у трудову книжку.
