Тема 4. Сутність та значення державного бюджету Лекція 2

1. Бюджетний дефіцит: причини виникнення та джерела покриття.

2. Профіцит бюджету.

3. Порядок надання державних гарантій.

4. Граничне значення державного боргу.

 1. Бюджетний дефіцит: причини виникнення та джерела покриття.

Одним із принципів побудови бюджетної системи є принцип збалансованості, який передбачає відповідність повноважень на здійснення витрат бюджету обсягу надходжень до бюджету на відповідний бюджетний період. Від надійності збалансування доходів та видатків бюджету на стадії його планування залежить фактичний стан виконання бюджету. Дисбаланс доходної та видаткової частин бюджету призводить до позитивного чи від'ємного сальдо бюджету, яке потребує обов'язкового врегулювання.

Незбалансованість бюджету може набувати двох форм:

• Дефіцит бюджету – це перевищення видатків бюджету над його доходами (з урахуванням різниці між наданням кредитів з бюджету та їх поверненням до бюджету).

• Профіцит бюджету – це перевищення доходів бюджету над його видатками (з урахуванням різниці між наданням кредитів з бюджету та їх поверненням до бюджету).

Бюджетний дефіцити є питанням, яке обов’язково проходить процедуру голосування в парламенті. Його існування фіксується в правовому полі – в законі про бюджет. Сучасне фінансове законодавство може встановлювати граничні норми бюджетного дефіциту відносно валового внутрішнього продукту.

Затвердження бюджету держави з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування бюджету.

Показник дефіциту бюджету це оцінка:

• фінансової позиції держави;

• впливу бюджетно-податкової політики на обсяги внутрішнього попиту;

• стану грошово-кредитної системи і платіжного балансу.

Дефіцит бюджету в Україні має свої особливості та породжується одночасною дією кількох чинників (політичних, економічних, фінансових), що зумовлені трансформацією економічної системи держави.

Основними причинами виникнення дефіциту бюджету є:

- зниження ефективності функціонування окремих галузей;

- зменшення приросту національного доходу;

- збільшення бюджетних витрат, їх нераціональна структура;

- зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів порівняно з видатками;

- наявність тіньового сектора економіки;

- інфляція;

- низька купівельна спроможність населення;

- зростання зовнішнього і внутрішнього боргу.

Бюджетний дефіцит може набувати різної якості, виникати за різних обставин, викликати різні наслідки. У зв’язку з цим доцільно говорити про різні види бюджетного дефіциту.

1. Залежно від виду бюджету розрізняють:

• дефіцит державного бюджету

• дефіцит місцевого бюджету

2. Відповідно до фондів які формуються у складі бюджету, розрізняють:

• дефіцит загального фонду

• дефіцит спеціального фонду

3. За формою прояву бюджетний дефіцит поділяється на відкритий і прихований.

Відкритий дефіцит бюджету – офіційно оголошений у законі про Державний бюджет України чи у рішеннях про відповідний місцевий бюджет на плановий рік.

Прихований дефіцит бюджету – не визнаний офіційно, виникає в результаті зави­щення обсягів планових доходів та включення у склад доходів джерел покриття бюджетного дефіциту.

4. За причинами виникнення бюджетний дефіцит буває вимушеним і свідомим.

Вимушений дефіцит бюджету – пов'язаний із необхідністю витрачати коштів більше, ніж їх можна мобілізувати. Є наслідком скорочення обсягів ВВП і, відповідно, обмеженості фінансових ресурсів країни.

Свідомий дефіцит бюджету виникає за умов, коли для стимулювання сукупного попиту в період економічного спаду уряд цілеспрямовано знижує ставки оподаткування і збільшує державні витрати.

5. За напрямом дефіцитного фінансування розрізняють активний і пасивний бюджетні дефіцити.

Активний дефіцит бюджету характеризується спрямуванням коштів на інвестування економіки, що сприяє зростанню ВВП.

Пасивний дефіцит бюджету характеризується спрямуванням коштів на фінансування поточних видатків (соціальний захист населення, со­ціально-культурну сферу тощо).

6. Залежно від зв’язку з економічним циклом виділяють такі види бюджетного дефіциту:

Циклічний дефіцит бюджету – дефіцит, який виникає під час циклічного економічного спаду і скорочення внаслідок цього бюджетних доходів. Різниця між фактичним і структурним дефіцитом.

Структурний дефіцит бюджету – різниця між фактичними бюджетними видатками і сумою доходів, яка була отримана бюджетом в умовах повної зайнятості за існуючої системи оподаткування.

Фактичний дефіцит бюджету – різниця між поточними видатками і поточними доходами держави.

7. За терміном виникнення бюджетний дефіцит поділяється на плановий і звітний.

Плановий дефіцит бюджету – затверджений у законі про Державний бюджет України обсяг перевищення видатків над доходами.

Звітний дефіцит бюджету – фактичний обсяг дефіциту відповідно до річного звіту про виконання Державного бюджету України.

8. За терміном дії бюджетний дефіцит буває стійким і тимчасовим. Стійкий дефіцит бюджету існує в довгостроковому періоді.

Тимчасовий дефіцит бюджету викликаний касовими розривами у виконанні бюджету.

9. За зв’язком із державним боргом бюджетний дефіцит може бути первинним і операційним.

Первинний дефіцит бюджету – різниця між величиною дефіциту бюджету і виплатою відсотків за борг. Він показує, яким би був бюджетний дефіцит за відсутності за відсутності витрат на обслуговування боргу.

Операційний дефіцит бюджету – первинний дефіцит, у розрахунку якого процентні платежі за державним боргом скориговані на темпи інфляції.

Існування дефіциту бюджету нерозривно пов'язано із джерелами його фінансуван­ня. Затвердження бюджету з дефіцитом дозволяється у разі наявності обґрунтованих джерел фінансування.

Джерелами фінансування бюджету держави є:

• Кошти від державних внутрішніх та зовнішніх запозичень.

Державне запозичення - це операції, пов'язані з отриманням державою кредитів (позик) на умовах повернення, платності та строковості з метою фінансування державного бюджету.

За видом валюти погашення запозичення поділяються на внутрішні та зовнішні.

Державні зовнішні запозичення - кредити (позики), що залучаються державою для реалізації інвестиційних програм (проектів), від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій. Зовнішні запозичення повинні бути спрямовані виключно на реалізацію інвестиційних програм чи проектів, тобто повинні мати чітке (чітко визначене) цільове спрямування.

Право на здійснення державних внутрішніх та зовнішніх запозичень належить державі в особі члена Кабінету Міністрів України, відповідального за формування та реалізацію державної фінансової і бюджетної політики, або особи, яка виконує його обов'язки (далі - Міністр фінансів України), за дорученням Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України також визначає умови здійснення державних запозичень, зокрема: вид запозичень; обсяг запозичень; валюту запозичень; строк запозичень; відсоткову ставку; інші умови.

Державні внутрішні та зовнішні запозичення здійснюються в межах граничного обсягу державного боргу визначеного в законі про Державний бюджет України.

Внутрішні джерела запозичень:

• надходження від сектору держав­ного управління, тобто обсяг запозичень за рахунок емісії цінних паперів, що здійснює Міністерство фінансів України;

• надходження від органів грошово-кредитного регулювання (кредити центрального банку) і банківських установ та інші внутрішні джерела.

Зовнішні джерела запозичень включають:

- кредити іноземних держав і міжнародних фінансово – кредитних організацій;

- надходження від органів управління іноземних держав;

- позики, отримані від іноземних комерційних банків, та ін.

- доходи від розміщення цінних паперів на зовнішньому ринку;

- кредити (позики) від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій для реалізації інвестиційних програм (проектів) залучаються державою на підставі міжнародних договорів України і відносяться до державних зовнішніх запозичень.

За термінами надання державні позики поділяються на коротко, середньо та довгострокові. Короткострокові позики у вигляді казначейських векселів терміном до 1 року. Середньострокові (1-5 років) і довгострокові (5-20 років) позики базуються на випуску в обіг облігацій.

• Кошти від приватизації державного майна (включаючи інші надходження, безпосередньо пов'язані з процесом приватизації) – це кошти від відчуження майна, що перебуває у державній власності, на користь фізичних та юридичних осіб.

До коштів від приватизації включаються також інші надходження, безпосередньо пов'язані з процесом приватизації: надходження від покупців за подання заяви на приватизацію; кошти від збору за реєстрацію покупців для участі в аукціоні, конкурсі; суми штрафних санкцій за несвоєчасні розрахунки за придбані об'єкти приватизації; надходження від продажу патентів на право оренди приміщень; відсотки, нараховані на суму відстрочених платежів тощо. Кошти від приватизації є джерелом фінансування лише державного бюджету.