1. Проблематика конфлікту Питання

1. Філософський аналіз конфлікту.

2. Соціально-історичні умови виникнення конфліктології як науки.

3. Об’єкт і предмет конфліктології.

4. Методи конфліктології.

5. Загальні задачі и мета конфліктології.

1. Основні теоретичні положення

Психології конфлікту – відносно молода наука, яка вивчає теорію і практику прогнозування, профілактики, попередження і завершення різного роду конфліктів. В сучасному вигляді вона з’явилася лише в 50-х роках XX в. та розвивалась на теренах соціології конфлікту, психології особистості, соціальної психології, психології спілкування.

Соціологія конфлікту орієнтована на аналіз соціальних конфліктів в контексті теоретичного аналізу суспільних стосунків.

Представники соціології конфлікту:

• Г.Спенсер, М.Вебер, Л.Гумплович (розглядали конфлікт як один із стимулів соціального розвитку);

• Г.Зіммель (вивчав соціальний конфлікт);

• Г.Парк (розробив «теорію соціальної взаємодії», в якій конфлікт виступав як один з основних чотирьох видів);

• Р.Дарендорф (вивчав конфлікт як центральну категорію соціології, створив соціологічну концепцію, названу “теорію конфлікту”);

• Л.Козер (автор наукової праці “Функції соціальних конфліктів”).

Психологія конфлікту концентрує увагу на аналізі міжособистісних і внутрішньоособистісних протиріч і на питаннях прикладного характеру, пов’язаних із знаходженням психологічних засобів вирішення конфліктів.

Представники психології конфлікту:

• М.Шеріф (автор класичних психолого-експериментальних досліджень групової поведінки);

• Д.Раппопорт, Р.Доз, Л.Томпсон (досліджували моделі поведінки в конфліктах);

• К.Томас (досліджував п’ять основних типів поведінки в конфліктних ситуаціях);

• М.Дойч, Д.Скотт, Д.Пруітт, Дж.Сімпсон (вивчали особливості комунікації між учасниками конфлікту).

Конфлікти існували завжди, і перші спроби їх осмислення робились ще з часів глибокої давнини. Стародавні філософи вважали, що конфлікт існує всюди і незалежно від думок людей про нього. Весь світ переповнений суперечностями, з якими неминуче пов’язано життя природи, людей і навіть Богів. Протиріччя в природі, суспільстві, мисленні, зіткнення протилежних бажань і мотивів в душі людини, боротьба між людьми, суспільними класами, державами – все це було предметом роздумів філософів на протязі багатьох століть. Багато цікавих думок щодо цього можна знайти в роботах Ф. Бекона і Декарта, Локка і Канта, Гегеля і Маркса а також багатьох інших мислителів.

Однак, сам термін «конфлікт» філософи не вживали, а розглядали його як прояв суперечності. Суперечність – це центральна категорія діалектики, сучасного філософського вчення про загальні категорії і закони розвитку природи, суспільства і людського мислення. Суперечність пов’язана з різноманіттям елементів єдиного цілого. Суперечність є особливим відношенням між цими елементами цілого. Між ними може виникати певна неузгодженість, невідповідність, оскільки абсолютно стійкої відповідності в жодному реальному предметі немає. Отже, суперечність носить універсальний характер, як і конфлікт, який в зв’язку з цим може бути представлений як момент загострення в розвитку суперечності. Таким чином, категорія суперечності пов’язана з вивченням джерела всякого руху, зміни і розвитку. З універсальністю суперечності пов’язаний і загальний характер конфлікту, який є одним із станів або властивостей суперечності.

Про суперечності вчені розмірковували особливо багато в Нову добу, коли соціальні конфлікти сталі найгострішими. В наслідок цього утворилось два підходи до розуміння природи соціального конфлікту, які можна визначити як песимістичний і оптимістичний.

1. Песимістичний підхід найчіткіше описав англійський філософ Томас Гоббс (1588–1679) в книзі “Левіафан” (1651), в якій він негативно оцінював людську природу. Людина, вважав він, за своєю сутністю є істотою егоїстичною, заздрісливою і ледачою. Тому первинний стан людського суспільства він оцінював як “війну всіх проти всіх”. Негативно оцінюючи людську природу, Т. Гоббс бачив єдиний спосіб подолання людей – застосування державного насильства.

2. Оптимістичний підхід представлений французьким філософом Жан-Жаком Руссо (1712–1778), який, на відміну від Гоббса, вважав, що людина по своєю природою добра, миролюбна, створена для щастя. Джерелом конфліктів в сучасному суспільстві, на його думку, є недоліки в його організації, помилки і забобони людей і, насамперед, їх схильність до приватної власності. Найважливішим інструментом у відновленні природних для людей стосунків миру і згоди Ж.-Ж.Руссо вважає демократичну державу, яка ґрунтується здебільшого на взаємній згоді і ненасильницьких методах.

Оскільки конфлікти завжди пов’язані із зіткненням інтересів, поглядів і поведінки людей, то в процесі їх виникнення, розвитку і вирішення велику роль відіграє психологічний фактор. Тому, починаючи з 1960-х рр. почала швидко збільшуватися кількість психологічних робіт з цієї тематики.

Психологія зосереджується переважно на дослідженні внутрішньоособистісних і міжособистісних суперечностей, хоча водночас вона вивчає психологічні аспекти міжгрупових зіткнень, наприклад, міжнаціональних конфліктів.

Психологія вважає, що причиною зіткнень і конфліктної взаємодії є протилежно спрямовані мотиви, погляди, інтереси, які не можуть бути задоволені одночасно.

Об’єктом психології конфлікту є саме соціальне життя, вся нескінчена різноманітність реальних, “живих” конфліктів: від дитячих сварок до світових воєн, якими наповнене суспільне життя минулого і теперішнього часу.

Предметом вивчення психології конфлікту є загальні закономірності виникнення, розвитку і вирішення конфліктів, а також загальні принципи, методи та прийоми діяльності щодо управління конфліктом.

Методи психології конфлікту можна описати за допомогою наступної таблиці (таб.1).

№№	Група методів	Конкретні методи
1.	Методи вивчення і оцінки особистості	Спостереження Опитування Тестування
2.	Методи вивчення і оцінки соціально-психологічних явищ в групі	Спостереження Опитування Соціометричний метод
3.	Методи діагностики і аналізу конфлікту	Спостереження Опитування Аналіз результатів діяльності Метод експертного інтерв’ю
4.	Методи управління конфліктами	Структурні методи Методи картографії

Таб.1. Методи дослідження психології конфлікту.

Загальні цілі та задачі сучасної психології конфлікту: дослідження конфліктів, які є об’єктом вивчення науки, створення на цій основі конфліктологічної теорії, пропаганда конфліктологічних знань у суспільстві, створення системи конфліктологічної освіти та системи практичної роботи конфліктологів з прогнозування, попередження і вирішення конфліктів.