3. Типи вищої нервової системи

  (типи вищої нервової діяльності)

  Типи нервової системи, або типи вищої нервової діяльності, комплекс основних природжених і придбаних індивідуальних властивостей нервової системи людини і тварини, які визначають відмінності в поведінці і відношенні до одних і тих же дій зовніш­нього середовища. Поняття про типи нервової системи введено І. П. Павловим (1927). В основу класифікації типів нервової сис­теми лягли уявлення про силу, врівноваженість і рухливість про­цесів збудження і гальмування. Т. П. Павлов виділив і охаракте­ризував чотири головні типи нервової системи. Сильний неврівноважений тип характеризується швидким виробленням  позити­вних (збудливих) умовних рефлексів (УР), тоді як гальмівні УР формуються насилу; у тварин цього типу вегетативні функції, після їх порушення, відновлюються тривало і нерівно. Для силь­ного урівноваженого інертного типу характерне повільне утво­рення позитивних і гальмівних УР, після закріплення в певний стереотип УР зберігають значну стійкість; реакції пристосовності і відновлення вегетативних процесів протікають поволі. У силь­ного урівноваженого рухливого типу позитивні і гальмівні УР швидко утворюються і легко трансформуються при зміні подраз­ника; тваринам цього типу властива легка пристосовність вегета­тивних функцій до змін в навколишньому середовищі, швидке і повне відновлення їх після усунення чинників, що викликали порушення. Слабкий тип характеризується слабкими збудливими і гальмівними процесами, УР виробляються насилу, а ті що утво­рилися, — легко гальмуються; вегетативні процеси протікають мляво, легко порушуються, важко і неповно відновлюються.

  У людини окрім загальних типів нервової системи І. П. Павлов виділив спеціальні типи, які характеризують взаємодію першої і другої сигнальних систем і співвідношення між ними: тип розу­мовий, з переважанням другої сигнальної системи над першою, тип художній, з переважанням першої сигнальної системи, і тип середній, коли обидві сигнальні системи представлені в рівному співвідношенні. Неврози і психосоматичні захворювання частіше виникають у представників сильного неврівноваженого і слабкого типів нервової системи.

  З уведенням нових методів дослідження уточнюється струк­тура типів нервової системи; описані нові властивості нервової системи, наприклад лабільність і динамічність, характеризуючи швидкість протікання нервових процесів.

Чотири типи вищої нервової діяльності, відкриті І. П. Павловим, відповідають чотирьом типам темпераментів (характерів) лю­дей. З часів Гіппократа сильний неврівноважений тип відносять до холеричного темпераменту. Сильний урівноважений рухливий тип — до сангвінічного характеру. Сильний урівноважений інертний тип властивий флегматичним людям; слабкий тип — людям мела­нхолійного темпераменту. Проте, необхідно підкреслити, що людей з абсолютно «чистим» типом темпераменту не зустрічається, у кон­кретної людини лише переважає який-небудь із цих типів.

4.Поняття про I і II сигнальні системи

 І.П. Павлов, вивчаючи ВНД людини довів, що в основі ВНД вищих тварин і людини лежать спільні механізми. Проте ВНД людини характеризується більшим ступенем розвитку аналітико-синтетичних процесів. Виникнення нових особливостей ВНД людини було пов’язано з тим, що під впливом трудової діяльності людини з’явилась нова система подразників у вигляді слів, які позначали різні явища і предмети навколишнього світу.     І.П.Павлов створив вчення про першу і другу сигнальні системи.    Перша сигнальна система - це аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку, яка проявляється в умовних рефлексах, що формуються на будь-які подразники навколишнього середовища, окрім слова. Перша сигнальна система - основа безпосереднього відображення об’єктивної реальності у формі відчуттів і сприймання. Забезпечує предметне конкретне мислення.     Друга сигнальна система - це аналітико-синтетична діяльність кори головного мозку, яка проявляється в мовних умовних рефлексах, що формуються на своєрідні подразники - слова. І.П. Павлов вважав слово - “сигналом сигналів”. Друга сигнальна система - це відображення навколишньої дійсності шляхом узагальнення абстрактних понять з допомогою слів.    Перша та друга сигнальні системи взаємопов’язані. Друга функціонує завдяки інформації, яка надходить від першої сигнальної системи, трансформуючи її у специфічні поняття. Сигнальне значення слова визначається не простим звукопоєднанням, а смисловим. За І.М. Сєченовим, мова має велике значення у процесах мислення. Слово виражає наші поняття. Ми узагальнюємо словами не тільки предмети, їх властивості, а й свої відчуття, переживання - абстрактні поняття. Ми мислимо словами. Таким чином, друга сигнальна система забезпечує абстрактне мислення людини. Вона є соціально зумовлена. Поза суспільством, без спілкуванням з іншими людьми вона у людини не розвивається.     З появою другої сигнальної системи з’являється новий принцип нервової діяльності - абстрагування і узагальнення великої кількості сигналів, які поступають в головний мозок. Цей принцип обумовлює безмежну орієнтацію людини в навколишньому світі. Друга сигнальна система є вищим регулятором різних форм поведінки людини в навколишньому середовищі. Проте вона правильно відображає об’єктивний світ лише в тому випадку, якщо постійно зберігається її узгоджена взаємодія з першою сигнальною системою.    На протязі перших місяців життя у дитини проявляються умовні рефлекси, не пов’язані із смисловим значенням слів. І тільки в кінці першого року життя дитини слово набуває для нього смислового значення. Розвиток і вдосконалення другої сигнальної системи відбувається безперервно в процесі навчання і виховання. Для нормального функціонування її необхідна взаємодія різних зон кори головного мозку. 

Розрізняють 3 форми мови: слухова, зорова, кінестатична (письмова, жестів). Реалізація кожної форми забезпечується ф ункціонуванням відповідного аналізатора. У процесі мовлення беруть участь багато структур кори півкуль великого мозку, але найістотнішу роль відіграють центри мови.     В задніх відділах нижньої лобової закрутки знаходиться центр артикуляції і мови. Його пошкодження призводить до втрати мови. У задній частині верхньої вискової закрутки розташований слуховий центр Верніке. Його ураження призводить до втрати здатності розуміти зміст слів. На присередній поверхні потиличної ділянки знаходиться зоровий центр, пошкодження якого викликає втрату здатності розпізнавати написане. Мовна (аналізаторна) функція виконується, як правило, лівою півкулею, а зони кори, які контролюють артикуляцію, локалізуються в обох півкулях головного мозку.



Використана література:

1. Клінічна анатомія і фізіологія / За ред. Л.І.Старушенко. – М., 2000.

2. Логинов А. В. Физиология с основами анатомии человека.- М., 1998.

3. Медична енциклопедія. В 4-х томах. – М., 1992.

4. Нормальна фізіологія / За ред. В. І. Філімонова.- К. : Здоров'я, 1994.- С. 80-92.

5. Основы физиологии человека/ Под ред. Б. И. Ткаченко.– Т.1.– 552 с.; Т. 2. – 394 с.

6. Физиология человека / Под ред. Г. Й. Косицкого.— М.: Медицина, 1985.- С. 430—440; 408—475.

7. Физиология человека: Пер. С англ./ Под ред. Р. Шмидт, Г. Тевз. – М.:, 1985 –1986.– Т.1.–270с.%

8. Філімонов В.І. Фізіологія людини: підручник/ В.І Філімонов.– К.: ВСВ «Медицина», 2010. – 776 с.

9. Філімонов В.І. Фізіологія людини: підручник/ В.І. Філімонов.–К.: ВСВ «Медицина», 2011. – 488 с.

10. Фомин Н.А. Физиология человека. -М. ; Просвещение, 1982. -320 с.

11. Чайченко Г.М. Фізіологія людини і тварини: Підручник/ Г.М. Чайченко, В. О. Цибенко, В. Д. Сокур; За ред. В. О. Цибенка.– К.: Вища шк.., 2003.– 463 с.: іл.

28