5. Нюховий аналізатор:

Представники тваринного світу за значенняи сприйняття запахів в їх житті поділяються на макросоматів - тварини, в орієнтації яких сприйняття запахів має вирішальне значення, мікросоматів, орієнтація яких в просторі відбувається переважно за допомогою зору і слуху (до них відноситься і людина) і аносматів, позбавлених нюху (морські ссавці-кити, дельфіни).

Хоча людина і мікросомат, нюх допомагає більш яскравому і всебічному сприйняттю оточуючого середовища, є чутливим і постійно діючим індикатором шкідливих домішок у середовищі.

Рецептори нюхового аналізатора розташовані в слизовій носа в ділянці верхньої третини носової раковини. Кількість їх у людей становить приблизно 60 млн., тоді як у собак - 120 млн. Рецепторні клітини - це чутливі волоскові клітини, розташовані серед опорних клітин. Нюхова клітина має форму веретена, або бокала з двома периферійними відростками і одним центральним. Периферійні доходять до поверхні і закінчуються булавоподібними потовщеннями, на яких розташовано декілька війок. Булавоподібні потовщення розташовані або на мембрані, або під нею, і можуть підніматись і вступати в контакт з пахучою речовиною. Центральні відростки нюхової клітини проходять поодинокими нитками через решітчасту пластинку. На зовнішній поверхні лобної частки вони сходяться і утворюють нюхові цибулини, які створюють нюховий нерв. Закінчується нюховий аналізатор в кірковій ділянці гачка звивини гіпокампа. Така близкість розташування до емоційних центрів пояснює, чому всі запахи емоційно забарвлені.

Відчуття запаху в людини виникає лише в той момент, коли вона вдихає, тому що під час видиху повітря не проходить через нюхову зону. Ступінь чутливості залежить від концентрації пахучої речовини і регулюється симпатичною нервовою системою. До сьогоднішнього дня немає цілком вірної теорії сприйняття запахів. Є два питання: 1. Чи повинна речовина взаємодіяти безпосередньо з нюховою клітиною? 2. Чи може пахуча речовина випромінювати хвилі? На основі цих питань сформувалось декілька теорій, кожна з яких пропонувала докази на свою користь.

Теорія 1) Бека і Майсла: нюхові клітини, що випромінюють інфрачервоні хвилі, охолоджуються певними пахучими речовинами. 2) Дайсона і Райта - пахучі речовини випромінюють хвилі певної частоти. На користь своєї теорії вони наводили докази, що комахи можуть за 1000 км відчувати запах квітів, і що розповсюдження пахучої речовини на таку відстань аж ніяк неможливо. 3) Стереохімічна теорія Еймура, яка на даний час найбільш прийнятна. Згідно цієї теорії різні пахучі речовини мають молекули визначених форм і вони можуть вбудовуватись у мембрану нюхової клітини, якщо їх форми співпадають, що викликає збудження і генерацію потенціалу дії. Так були відкриті патенери запахів: камфорний, мускусний, м’ятний , ефірний і т.д.

6. Шкірний аналізатор

Шкірний аналізатор забезпечує відчуття доторкання (слабкого тиску), болю, тепла і вібрації. Для кожного з цих відчуттів (крім вібрації) в шкірі людини є специфічні рецептори, або їх роль виконують вільні нервові закінчення. Кожна мікроділянка шкіри має найбільшу чутливість до цих подразників (сигнали), для яких на цій ділянці є найбільша концентрація відповідних рецепторів — больових, температурних і тактильних. Так, щільність розміщення становить: на тильній частині кисті — 188 больових, 14 — чуттєвих, 7 — холодових і 0,5 теплових на квадратний сантиметр поверхні; на грудній клітці відповідно — 196; 29; 9 і 0,3. Вплив у цих точках навіть не специфічним, але достатньо сильним подразником незалежно від його характеру викликає специфічне відчуття, яке обумовлене типом рецептора. Наприклад, інтенсивний тепловий промінь, який потрапляє в точку болю, викликає це больове відчуття.

Відчуття доторкання. Це — відчуття, яке виникає під час дії на поверхню шкіри будь-яких механічних стимулів (дотик, тиск), що викликають деформацію шкіри. Відчуття виникає тільки на момент деформації. Абсолютний поріг тактильного відчуття визначається за тим мінімальним тиском предмета на поверхню шкіри, яке робить ледве помітне відчуття доторкання. Найбільш високо розвинена чутливість на окремих частинах тіла. Приблизні пороги відчуття: для кінчика пальця руки — 3 г/мм2; на тильному боці пальця — 5 г/мм2; на тильному боці кисті — 12 г/мм2; на животі — 26 г/мм2; на п'ятці — 250 г/мм2. Поріг розрізнення в середньому дорівнює приблизно 0,07 вихідної величини тиску.

Вібраційне відчуття. Вібраційне відчуття обумовлене тими ж рецепторами, що і тактильне, тому топографія розподілу вібраційного відчуття на поверхні тіла аналогічна до тактильної.

Діапазон відчуття вібрації високий: 5—20 000 Гц, найвище відчуття до частот 200—250 Гц. їх підвищення чи зменшення приводять до зниження вібраційного відчуття. В цьому випадку амплітуда вібрації мінімальна і дорівнює 1 мкм. Пороги вібраційного відчуття різні для різних ділянок тіла. Найбільшу чутливість мають дистальні ділянки тіла людини, як найбільш віддалені від його медіальної площини (наприклад — кисті рук).

Чутливість шкіри до болю. Цей вид чутливості обумовлений впливом на поверхню шкіри механічних, теплових, хімічних, електричних та інших подразників. В епітеліальному прошарку шкіри містяться вільні нервові закінчення, які є спеціалізованими нервовими рецепторами. Проявляються вони в тому, що найменша щільність больових рецепторів припадає на ті ділянки шкіри, які найбільш багаті тактильними рецепторами, і навпаки.

Біологічний смисл болю полягає в тому, що він є сигналом небезпеки, мобілізує організм на боротьбу за самозахист. Під впливом больового сигналу перебудовується робота всіх систем організму і підвищується його реактивність.

Больовий поріг під час механічного тиску на шкіру вимірюється в одиницях тиску і залежить від місця вимірювань. Наприклад, поріг больової чутливості шкіри живота становить 15—20 г/мм2, кінчиків пальців — 300 г/мм2.

Температурна чутливість властива організмам, які володіють постійною температурою тіла, що забезпечується терморегуляцією. Температура шкіри дещо нижча за температуру тіла і різна для окремих ділянок: на лобі — 34—35 °С, на обличчі — 20—25 °С, на животі — 34 °С, ногах — 25—27 °С. Середня температура вільних від одягу ділянок шкіри 30...32 °С. Шкіра має два види рецепторів. Одні реагують тільки на холод, а інші — тільки на тепло.