ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………………..3

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЗДІЙСНЕННЯ ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ БАНКУ……………………………………………………...………............6

1. Сутність лізингу. Суб’єкти та об’єкти лізингу……………………………6

2. Види, форми та функції лізингу…………………………………………...12

3. Лізингові операції комерційних банків…………………………………...17

РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ЗДІЙСНЕННЯ ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ В УКРАЇНІ…………………………………………………………………...23

2.1. Характеристика ринку лізингу України…………………………………...23

2.2. Аналіз організації та ефективності здійснення лізингових операцій в Україні………………………………………………………………………28

2.3. Проблеми розвитку лізингових операцій………………………………….36

РОЗДІЛ ІІІ. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ…..43

3.1. Вдосконалення нормативно-правової бази щодо лізингу………………..43

3.2. Вдосконалення інформаційної бази щодо лізингу………………………..47

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………...52

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………...57

ДОДАТКИ……………………………………………………………………………..61

ВСТУП

Ринкові перетворення, що відбуваються в українській економіці, потребують вдосконалення існуючих та пошуку нових форм фінансування капітальних вкладень. Нетрадиційним фінансовим інструментом для вітчизняної практики є лізинг. Він довів свою ефективність у відновлені та розвитку суб‘єктів господарювання провідних країн. Поки-що лізингова діяльність в Україні не набула значного розмаху. Стримує становлення ринку лізингових послуг ряд невирішених проблем. Серед них особливо важливе місце посідають питання теоретичного плану, що стосуються визначення сутності лізингу, його принципів та функцій, класифікації видів і форм.

За останні роки в економіці і банківській системі України відбулися радикальні зміни, обумовлені досягненням Україною політичної та економічної незалежності й переходом до розбудови соціально орієнтованої ринкової економіки. Без реальних інвестицій у новітні технології наші вітчизняні підприємства не зможуть вийти з економічної скрути. Пошук інвестиційних джерел за кордоном поки що не дає бажаних результатів. Навпаки, невпевненість у стабільності політики нашої держави, висока корумпованість усіх рівнів влади, відсутність належних законів, які б захистили права іноземних інвесторів та інші чинники стоять на заваді припливу реальних коштів в Україну.

На нашу думку, проблема джерел інвестицій може бути розв’язана. І в цьому напрямку крім заходів із регулювання зовнішньої торгівлі, відновлення державного контролю над виробництвом та реалізацією лікеро-горілчаних та тютюнових виробів слід звернути увагу на порівняно нову форму економічних відносин – лізинг.

Лізинг вирішує три функції – фінансову, виробничу та збутову і на новому підґрунті об’єднує виробників та споживачів техніки у фінансові структури, зацікавлюючи їх у спільній успішній роботі. Тому лізинг є необхідною складовою ринкової економіки. Це – одна з найперспективніших форм кредитування в Україні, здатна забезпечити нові технологічні передумови для виходу нашої економіки з кризи.

У цьому зв’язку дослідження питань застосування лізингу в Україні та аналізу його ефективності набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Значний  внесок  у дослідження  наукових  та  практичних  аспектів  лізингових  операцій  та організації обліково-аналітичного процесу їх реалізації зробили  вітчизняні вчені та практики: В.Г.Андрійчук, Ф.Ф.Бутинець, С.Ф.Голов, А.П.Грінько, Л.В.Гуцаленко,  М.Я.Дем'яненко,  В.П.Завгородній.  Дослідженню  даних питань присвячені також роботи таких зарубіжних вчених як В.Беренса, М.Ф.Ван  Бреда,  В.А.Горемикіна,  О.В.Кабатової,  П.Хавранека, Е.С.Хендріксена, В.Хойєра, О.Н.Чекмарьової, Є.М.Четиркіна, В.А.Шатравіна  та інших учених.

Метою даної роботи є вивчення теоретичних основ, розкриття діючої практики із застосування лізингу в Україні та аналізу його ефективності, а також пошук напрямків удосконалення лізингових операцій на основі систематизації існуючих пропозицій щодо цього питання.

Відповідно до визначеної мети, поставлено такі завдання:

• дослідити суть лізингу, суб’єкт та об’єкт, проаналізувати погляди вітчизняних та зарубіжних вчених і практиків на трактування цієї категорії з метою уточнення функцій лізингу в економічних процесах та обґрунтування перспектив його розвитку в Україні;

• класифікувати види, форми та функції лізингу;

• дати оцінку сучасним методам розрахунку лізингових платежів з метою вдосконалення механізмів ціноутворення на лізингові послуги комерційних банків;

• дослідити характерні ознаки ринку лізингу та розробити аналіз організації та ефективності здійснення лізингових операцій в Україні;

• визначити проблему розвитку лізингових операцій;

• вдосконалення нормативно-правової та інформаційної бази щодо лізингу.

Об’єктом дослідження є лізингові відносини в Україні між суб’єктами лізингових операцій.

Предметом є підходи та методи вивчення особливостей та вдосконалення лізингових операцій в Україні.

Курсова робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, додатків і списку використаних джерел. Основний зміст курсової викладено на 65 сторінках друкованого тексту. Робота містить 3 таблиці на 3 сторінках, 6 рисунків на 6 сторінках, 3 додатка на 3 сторінках. Список використаних джерел охоплює 43 найменувань на 4 сторінках.

Розділ і. Теоретичні засади здійснення лізингових операцій банку

1. Сутність лізингу. Суб’єкти та об’єкти лізингу

Як у будь-якого складного економічного поняття у лізингу є безліч визначень. Перш за все, лізинг, – слово англійського походження, похідне від дієслова to lease – брати і здавати майно в тимчасове користування. Найбільш точно відображає сутність терміна «лізинг», є наступне визначення: Лізинг являє собою інвестування тимчасово вільних або залучених фінансових коштів, при якому лізингодавець зобов'язується придбати у власність обумовлене договором майно у певного продавця і надати це майно лізингоодержувачу за плату в тимчасове користування з правом подальшого викупу.

Лізинг — один із найпоширеніших у світовій практиці методів фінансуван-ня технічного оснащення та оновлення виробництва, який має давні традиції. У країнах із розвиненою ринковою економікою лізинг становить майже третину інвестицій в основні засоби, а в решті країн із високими показниками росту – від 10 до 15 % (в Україні – лише 1,5 %). Незважаючи на активний розвиток фінансової системи, ринок лізингових послуг в Україні перебуває на стадії становлення. При цьому активізація лізингових операцій істотно впливає на розширення реального сектору економіки України. За 2012 рік в Україні зареєстровано 217 лізингодавців, але фактично з них працюють на ринку лізингових послуг не більше 20.

Причину існування лізингу коротко можна пояснити так: споживачі (підприємці) готові взяти основні засоби для здійснення своєї виробничої діяльності в оренду, бо не мають коштів на їх придбання і з певних причин не беруть кредиту, але це не влаштовує продавця. Саме тут і виникає потреба у лізингодавці, що купує ці основні засоби та здає їх у лізинг споживачеві.

Спочатку треба відмітити, що сутність лізингу полягає у ряді складних відносин, що обумовлює існування у практиці декількох аспектів лізингу: фінансово-комерційного, правового та технічного. У більшості випадків під лізингом на практиці розуміють довгострокову оренду машин, обладнання, транспортних засобів та споруд виробничого призначення. Більш точно економічний сенс лізингу виражає його визначення як комплексу майнових відносин, що складаються у зв’язку з передачею майна у тимчасове користування. Цей комплекс, крім власне договору лізингу, включає й інші договори: купівлі-продажу, найму, страхування тощо.

Лізингові операції за своїм економічним змістом являються активними операціями, а за своїми організаційними формами можуть бути віднесені до посередницьких. Лізинг – вид підприємницької діяльності, направленої на інвестування тимчасово вільних або залучених фінансових засобів, коли по договору фінансової оренди одна особа зобов'язується придбати у власність обумовлене договором майно у певного продавця і надати це майно іншій особі за плату в тимчасове користування для підприємницьких цілей.

В той же час за формою лізинг зовні є схожим на комерційний кредит, але є й суттєві різниці: при комерційному кредитуванні одночасно з передачею товарів у тимчасове користування, передається і право власності на них; при лізингу ж право користування майном відокремлено від права володіння ним. Лізингоодержувач набуває лише права користування об’єктом лізингу, за що здійснює лізингові платежі лізингодавцю. По закінченню строку лізингу об’єкт залишається у власності лізингодавця. У ряді випадків у лізинговому договорі може бути передбаченим право лізингоодержувача на придбання об’єкту після закінчення дії строку договору, (з відповідним переходом права власності). Комерційний кредит надається у товарній, а погашається у грошовій формах. При лізингу кредит також надається у товарній формі, але лізингові платежі можуть мати не тільки грошовий, але й компенсаційний характер, коли платіж буде здійснюватись у формі поставок продукції чи зустрічному наданні послуг. Комерційний кредит має короткостроковий характер. Класичний лізинг (у світовій практиці) як правило, має довгострокову основу.

Відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Згідно до закону України “Про лізинг”, предметом договору лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, яке може бути віднесене до основних фондів відповідно до законодавства, в тому числі продукція, вироблена державними підприємствами (машини, устаткування, транспортні засоби, обчислювальна та інша техніка, засоби телекомунікацій тощо), не заборонене до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг (оренду).

Об’єктом лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, що відноситься по класифікації, що діє, до основних засобів, окрім майна, забороненого до вільного звернення на ринку. Залежно від об’єкту лізингу розрізняють лізинг устаткування і лізинг нерухомого майна.

Через високу вартість, складність здійснення, великого терміну підготовки лізинг нерухомого майна навряд чи знайде широке застосування в нашій країні. В першу чергу цікавий лізинг устаткування. Це підтверджується і зарубіжною практикою, де лізингу устаткування припадає на частку основна частина всіх лізингових платежів.

Суб'єктами лізингу можуть бути:

- лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

- лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;

- продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;

- інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами багатостороннього договору лізингу.

Договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є:

- предмет лізингу;

- строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу);

- розмір лізингових платежів;

- інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Лізингодавець має право:

1) інвестувати на придбання предмета лізингу як власні, так і залучені та позичкові кошти;

2) здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов користування предметом лізингу та його утримання;

3) відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом;

4) вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках;

5) стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса;

6) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків відповідно до закону та договору;

7) вимагати повернення предмета лізингу та виконання грошових зобов'язань за договором сублізингу безпосередньо йому в разі невиконання чи прострочення виконання грошових зобов'язань лізингоодержувачем за договором лізингу.

Лізингоодержувач має право:

1) обирати предмет лізингу та продавця або встановити специфікацію предмета лізингу і доручити вибір лізингодавцю;

2) відмовитися від прийняття предмета лізингу, який не відповідає його призначенню та/або умовам договору, специфікаціям;

3) вимагати розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках;

4) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням умов договору лізингу.

В залежності від конкретних умов кількість учасників угоди може збільшуватися чи скорочуватися. Крім основних трьох сторін у ряді випадків в угоді можуть приймати участь брокерські (посередницькі) фірми, трастові корпорації, фінансуючі установи та ін.

Склад учасників може скорочуватися, якщо постачальником та лізингодавцем виступає одна й та ж сама особа. У цьому випадку питаннями лізингу займаються філіальні лізингові компанії, що створюються виробниками для просування товарів на ринку, а також спеціальні підрозділи у складі підприємств-виробників.

Лізингові операції - це суто ринкові відносини між трьома сторонами:

1) підприємством, яке виготовляє обладнання;

2) орендодавцем (лізинговою компанією);

3) орендарем (підприємством, організацією), який отримує матеріальні цінності на певний час.

Механізм угоди полягає в тому, що орендар найчастіше сам знаходить підприємство, яке виготовляє необхідне йому обладнання, обговорює з ним фінансовий бік справи, укладає попередню угоду. Орендар і виробник вдвох звертаються до лізингової компанії з проханням підписати тристоронній контракт і профінансувати його. Під фінансуванням тут слід розуміти таке: лізингова компанія купує обладнання у виробника і передає його у користування споживачеві в межах середньо- чи довгострокового договору, причому право власності на обладнання залишається за лізинговою фірмою. 

Виходячи з цього орендар:

• має право користуватися гарантією, виданою виробником машин і обладнання;

• повинен застрахувати за свій рахунок, але на користь орендодавця отримані в оренду засоби від втрати або псування:

• зобов'язаний забезпечити належне зберігання орендованих засобів протягом усього періоду оренди;

• не має права робити будь-які зміни у конструкції орендованих засобів без письмової згоди орендодавця, після отримання якої зміни здійснюються за рахунок орендаря, а орендовані засоби (в частині конструктивних змін) після закінчення строку дії лізингової угоди стають власністю орендодавця:

• зобов'язаний не переміщувати отримані в оренду технічні засоби без згоди орендодавця; сплачувати всі податки і нести інші витрати, пов'язані з використанням цих засобів;

• не може без письмового дозволу орендодавця знайомити третіх осіб із конструкцією і технічними характеристиками орендованих засобів чи передавати цим особам права, набуті за договором оренди.

У свою чергу, орендодавець зобов'язується поставити орендареві цілком придатні для експлуатації технічні засоби. Місце поставки технічних засобів визначає, як правило, орендар, який зобов'язаний відшкодувати орендодавцеві всі витрати, пов'язані з транспортуванням, монтажем, запуском в експлуатацію і виконанням інших зобов'язань, що виникають у зв'язку з постачанням і подальшим переміщенням цих засобів.

Така форма взаємовідносин передбачає також обумовлення пріоритетного права орендаря на придбання орендованих ним технічних засобів, тоді як за класичної оренди після закінчення терміну оренди ці засоби мають бути передані орендодавцеві. Це право (застережене в договорі) змушує орендаря зі свого боку раціонально та ефективно експлуатувати надані йому технічні засоби.

Однак слід зазначити, що права та обов'язки сторін, які випливають з умов контракту на оренду, не є чимось суворо зафіксованим і можуть змінюватися залежно від законодавства тієї чи іншої країни й певних особливостей конкретного ринку. Навіть в одній країні умови контрактів різних лізингових фірм на оренду аналогічного обладнання можуть різнитися, оскільки кожний контракт є індивідуальним і його опрацьовано з урахуванням конкретних обставин і вимог зацікавлених сторін.

Лізингова угода, у свою чергу, являє собою сукупність договорів, необхідних для реалізації договору лізингу між лізингодавцем, лізингоодержувачем і продавцем (постачальником) предмета лізингу.

Предметом лізингу можуть бути будь-які, не споживаються речі, у тому числі підприємства й інші майнові комплекси, будівлі, споруди, обладнання, транспортні засоби та інше рухоме і нерухоме майно, яке може використовуватися для підприємницької діяльності. Предметом лізингу не можуть бути земельні ділянки та інші природні об'єкти, а також майно, що федеральними законами заборонено для вільного обігу або для якого встановлено особливий порядок звернення.

Типова лізингова угода виглядає наступним чином:

а) Користувач (після вступу в лізингові відносини лізингоодержувач) повідомляє лізингової компанії, яке обладнання йому необхідно;

б) Лізингова компанія, переконавшись в ліквідності проекту, купує це обладнання у фірми-виробника, або іншої юридичної, або фізичної особи, що продає майно, що є об'єктом лізингу;

в) Лізингова компанія (лізингодавець), ставши власником обладнання, передає його в тимчасове користування з правом подальшого викупу (визначається договором) лізингоодержувачу, отримуючи натомість лізингові платежі.