3.6. Судинна теорія виразу емоцій и. Уейнбаума і її модифікація

На початку XX століття И. Уейнбаум відзначив тісну взаємодію між лицьовими м'язами і мозковим кровотоком, звідки виказав припущення, що м'язи особи регулюють кровотік. Впливаючи протилежно на вени і артерії, вони усилюють притоку або відтік крові в мозок. Останнє ж супроводжується зміною суб'єктивних переживань.

У наш час Р. Зайонц відродив цю теорію, але в модифікованому вигляді. На відміну від Уейнбаума він вважає, що м'язи особи регулюють не артеріальний кровотік, а відтік венозної крові. В одному з експериментів (Аdelman, Zajonc, 1989) з вдуванням в ніздрі теплого і холодного повітря було показано, що перший оцінюється як приємний, а другий — як неприємний. Це було розцінено авторами як результат зміни температури мозку, у тому числі і гіпоталамуса, обумовлене зміною температури що притікає в мозок крові.

Цю теорію підтверджує зв'язок знака емоцій з температурою лоба, а також кореляція між змінами температури крові і емоційного тону відчуттів залежно від вимовних фонем. Аделмен і Зайонц пояснюють це тим, що при вимовленні різних фонем активуються різні лицьові м'язи, що приводить до різного охолоджування венозної крові.

На думку Зайонца, у ряді випадків еферентні сигнали від лицьових м'язів можуть ініціювати емоційні переживання. Таким чином, автор частково відроджує теорію емоцій Джемса—Ланге.

3.7. Біологічна теорія емоцій п.К. Анохіна

В рамках цієї теорії емоції розглядаються як біологічний продукт еволюції, пристосовний чинник в житті тварин.

Виникнення потреб приводить, за П.К. Анохіним (1949,1968), до виникнення негативних емоцій, які грають мобілізуючу роль, сприяючи найшвидшому задоволенню потреб оптимальним способом. Коли зворотний зв'язок підтвердить, що був досягнутий запрограмований результат, тобто що потреба задоволена, виникає позитивна емоція. Вона виступає як кінцевий підкріплюючий чинник. Закріплюючись в пам'яті, вона в майбутньому бере участь в мотиваційному процесі, впливаючи на ухвалення рішення про вибір способу задоволення потреби. Якщо ж отриманий результат не узгоджується з програмою, виникає емоційна турбота, що веде до пошуку інших, більш успішних способів досягнення мети.

неодноразове задоволення потреб, забарвлене позитивною емоцією, сприяє навчанню відповідної діяльності, а повторні невдачі в отриманні запрограмованого результату викликають гальмування неефективної діяльності і пошуки нових, більш успішних способів досягнення мети.

3.8. Фрустраційні теорії емоцій

Ця група теорій пояснює виникнення негативних емоцій як наслідок незадоволення потреб, потягів, як наслідок невдачі. В даному випадку йдеться про розсудливі емоції, тобто емоціях, що виникають не як оцінка подразника, що спостерігається при безмовнорефлекторних емоційних реакціях, а як оцінка ступеня успішності (а точніше — неуспішності) досягнення мети, задоволення потреби. Це емоції досади, злості, гніву, люті, страху.

Початок розробці цих теорій поклав Дж. Дьюї (1895). Він вважав, що емоція виникає лише тоді, коли здійснення інстинктивних дій або довільних форм поведінки натрапляє на перешкоду. В цьому випадку, прагнучи адаптуватися до нових умов життя, людина відчуває емоцію. Дьюї писав, що психологічно емоція — це адаптація або напруга звичок і ідеалу, а органічні зміни є проявом цієї боротьби за адаптацію.

Близька до цієї позиції і точка зору Е. Клапареда (1928): емоції виникають лише тоді, коли з тієї або іншої причини утрудняє адаптація. Якщо людина може втекти, він не випробовує страху.

В подальші роки виникла і була грунтовно розроблена теорія когнітивного дисонансу Л. Фестінгера (1962; російський переклад — 2000). Згідно цієї теорії, коли між очікуваними і дійсними результатами діяльності є розбіжність (когнітивний дисонанс), виникають негативні емоції, тоді як збіг очікування і результату (когнітивний консонанс) приводить до появи позитивних емоцій. Виникаючі при дисонансі і консонансі емоції розглядаються в цій теорії як основні мотиви відповідної поведінки людини.

Не дивлячись на багато досліджень, підтверджуючих правоту цієї теорії, існують і інші дані, що показують, що у ряді випадків і дисонанс може викликати позитивні емоції (Нunt, 1962). На думку Дж. Ханта, для виникнення позитивних емоцій необхідний певний ступінь розбіжності між установками і сигналами, деякий «оптимум розбіжності» (новизни, незвичності, невідповідності і т. п.). Якщо сигнал не відрізняється від передуючих, то він оцінюється як нецікавий; якщо ж він відрізняється дуже сильно, покажеться небезпечним, неприємним, дратівливим і т.п.