Теорії, що пояснюють механізми виникнення емоцій

В.К. Вілюнас справедливо відзначає, що «багато що з того, що у вченні про емоції за традицією називають багатообіцяючим словом «теорія», по суті є швидше окремими фрагментами, лише в сукупності що наближаються до ...ідеально вичерпної теорії» (1984, з. 6). Кожна з них вип'ячує якийсь один аспект проблеми, тим самим розглядаючи лише окремий випадок виникнення емоції або якогось її компоненту. Біда ще і в тому, що теорії, створені в різні історичні епохи, не володіють спадкоємністю. Та і чи може бути у принципі єдина теорія для хоча і пов'язаних один з одним, але все таки таких різних емоційних явищ, як емоційний тон відчуттів, емоції і відчуття.

З того часу, коли філософи і природодослідники сталі всерйоз замислюватися над природою і єством емоцій, виникли дві основні позиції. Учені, що займають одну з них, інтелектуалістичну, найбільш чітко позначену І.-Ф. Гербартом (1824-1825), затверджували, що органічні прояви емоцій — це слідство психічних явищ. По Гербарту, емоція є зв'язком, який встановлюється між уявленнями. Емоція — це психічне порушення, що викликається розузгодженням (конфліктом) між уявленнями. Цей афектний стан мимовільно викликає вегетативні зміни.

Представники іншої позиції — сенсуалісти, — навпаки, заявляли, що органічні реакції впливають на психічні явища. Ф. Дюфур (1883) писав із цього приводу: «хіба я недостатньо довів, що джерело нашої природної схильності до пристрастей лежить не в душі, а пов'язаний із здатністю вегетативної нервової системи повідомляти мозок про одержуваному нею збудження, що якщо ми не можемо довільно регулювати функції кровообігу, травлення, секреції, то не можна, отже, у такому разі пояснювати нашою волею порушення цих функцій, виниклі під впливом пристрастей» (з. 388).

Ці дві позиції пізніше отримали розвиток в когнітивних теоріях емоцій і в периферичній теорії емоцій У. Джемса — Р. Ланге.

3.1. Еволюційна теорія емоцій ч. Дарвіна

Опублікувавши в 1872 році книгу «Вираз емоцій у людини і тварин», Ч. Дарвин показав еволюційний шлях розвитку емоцій і обгрунтував походження їх фізіологічних проявів. Суть його уявлень полягає в тому, що емоції або корисні, або є лише залишками (рудименти) різних доцільних реакцій, які були вироблені в процесі еволюції в боротьбі за існування. Розгнівана людина червоніє, важко дихає і стискає кулаки тому що в первісній своїй історії всякий гнів приводив людей до бійки, а вона вимагала енергійних м'язових скорочень і, отже, посиленого дихання і кровообігу, що забезпечує м'язову роботу. Потіння рук при страху він объянял тим, що у мавпоподібних предків людини ця реакція при небезпеці полегшувала схоплювання за вітки дерев.

Тим самим Дарвін доводив, що в розвитку і прояві емоцій не існує непрохідній прірві між людиною і тваринами. Зокрема, він показав, що в зовнішньому виразі емоцій у антропоїдів і сліпонароджених дітей є багато загального.

Ідеї, виказані Дарвіном, послужили поштовхом для створення інших теорій емоцій, зокрема «периферичної теорії» У. Джемса — Р. Ланге.