51.Опіка та піклування. Підстави для позбавлення батьківських прав.

1. Поняття опіки і піклування

Питання опіки та піклування відноситься як до сімейного, так і цивільного права, тому що особисті немайнові та майнові відносини громадян з організаціями та між собою регулюються та охороняються як сімейним, так і цивільним законодавством.

У випадках, коли громадяни з тих чи інших причин (неповноліття, хвороба, похилий вік) не мають можливості самостійно захищати свої права та виконувати обов'язки, над ними встановлюється опіка чи піклування, і тоді їх інтереси відстоюють опікуни чи піклувальники.

Під встановленням опіки чи піклування слід вбачати призначення опікуна чи піклувальника для захисту (охорони) прав та інтересів особи, яка не має можливості повністю або частково самостійно здійснювати ці функції.

Згідно до статті 128 КпШС України опіка та піклування встановлюється для виховання неповнолітніх дітей, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків або з інших причин лишилися без батьківського піклування, а також для захисту особистих і майнових прав та інтересів цих дітей.

Опіка та піклування встановлюються також для захисту особистих і майнових прав та інтересів повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати свої обов'язки.

Органи, які вирішують питання про призначення опіки та піклування

Органами опіки та піклування є державні адміністрації районів, районів міст Києва та Севастополя, виконавчі комітети міських чи районний у містах, сільських, селищних Рад народних депутатів.

У селищах та селах справами опіки та піклування безпосередньо займаються виконавчі комітети селищних та сільських Рад народних депутатів (стаття 129 КпШС України).

Органи опіки та піклування при здійсненні своїх функцій приймають відповідні рішення. Для допомоги в роботі при органах опіки та піклування утворюються опікунські ради.

До опікунської ради входять депутати, представники закладів освіти, охорони здоров'я, соціального захисту населення.

Опікунська рада попередньо розглядає питання про: влаштування неповнолітніх, які за станом здоров'я потребують догляду та не можуть захищати свої права та інтереси; встановлення опіки над неповнолітніми у віці до 15 років, які лишилися без батьківського піклування, і над повнолітніми особами, які визнані судом недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства; встановлення піклування над неповнолітніми у віці від 15 до 18 років, над громадянами, які визнані судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами, а також над особами, які за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права; встановлення опіки над майном підопічної особи; розподілі майна, яке належить неповнолітньому, і встановленню над ним опіки; повернення належного неповнолітнім або недієздатним особам майна, яким незаконно заволоділи родичі або сторонні особи, відшкодування шкоди, заподіяної цими особами; стан утримання та виховання неповнолітніх в сім'ях опікунів (піклувальників) і виконання останніми покладених на них обов'язків як опікунів (піклувальників); позбавлення батьків або усиновителів, які ведуть аморальний спосіб життя та негативно впливають на виховання неповнолітніх, прав на виховання; відібрання неповнолітнього у батьків, якщо подальше перебування дитини в сім'ї загрожує її життю, здоров'ю, правильному моральному вихованню; скасування акту усиновлення (удочеріння); повернення батькам дітей особами, які утримували їх у себе без законних на те підстав.

Крім того, на своїх засіданнях опікунські ради розглядають та заслуховують:

-- інформацію членів опікунської ради про результати обстеження стану утримання, виховання, оздоровлення та медичного обслуговування підопічних у сім'ях опікунів (піклувальників), усиновителів, в державних закладах, куди вони влаштовані; про збереження та охорону належного підопічним майна; витрачання опікунами пенсій, державної допомоги, аліментів, які отримують підопічні, прибутку від їх майна та грошових внесків;

-- звіти опікунів (піклувальників) про виконання покладених на них обов'язків по відношенню до підопічних;

-- звіти керівників шкіл, шкіл-інтернатів, дошкільних дитячих закладів, будинків-інтернатів, вищих та середніх спеціальних учбових закладів, різних відомств та профтехучилищ про стан утримання, виховання та захисту прав і інтересів неповнолітніх, які лишилися без батьківського піклування, надання їм пільг, передбачених законодавством;

-- звіти керівників підприємств, установ і організацій, де працюють неповнолітні, які лишилися без батьківського піклування, про дотримання трудового законодавства.

Відповідно до статті 130 КпШС України керівництво органами опіки та піклування і контроль за їх діяльністю здійснюється обласними, Київською та Севастопольською міською державною адміністрацією та виконавчими комітетами Рад народних депутатів.

Порядок встановлення опіки та піклування

Згідно до статті 131 КпШС України опіка встановлюється над. неповнолітніми, які не досягли 15 років та лишилися без піклування батьків, а також над громадянами, які визнані судом недієздатними внаслідок душевної хвороби або недоумства.

Піклування (стаття 132 КпШС України) встановлюється над неповнолітніми у віці від 15 до 18 років та над громадянами, які визнані судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями, наркотичними або токсичними засобами. Піклування також може бути встановлено над особами, які за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права.

Опіка та піклування можуть бути встановлені й при житті батьків неповнолітніх дітей у випадках, коли батьки позбавлені судом батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини та передачу її під опіку органам опіки та піклування, незалежно від того, чи позбавлені батьки батьківських прав, чи ні, так як перебування у них небезпечно для дитини; коли батьки психічно хворі, розумово відсталі або знаходяться на тривалому лікуванні у стаціонарному лікувальному закладі; коли батьки тривалий час не можуть займатися вихованням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі, перебувають у тривалому відрядженні); коли батьки непрацездатні та знаходяться на державному утриманні в будинках-інтернатах для людей похилого віку та інвалідів.

Над повнолітніми дієздатними особами, які за станом здоров'я не можуть самостійно захищати свої права та виконувати свої обов'язки, піклувальник може бути призначений тільки за проханням цих осіб.

Опіка і піклування встановлюється за місцем проживання особи, яка потребує опіки та піклування, або за місцем проживання опікуна (піклувальника).

Рішення про встановлення опіки та піклування повинно виноситися не пізніше місячного строку з моменту, коли відповідному органу опіки та піклування стане відомо про необхідність встановити опіку та піклування.

У разі виявлення неповнолітніх, які лишилися без піклування батьків, але які мають близьких родичів або інших осіб, які згодні усиновити неповнолітніх, органи опіки та піклування сприяють оформленню усиновлення в порядку, передбаченому законом.

У випадку неусиновлення неповнолітніх, які лишилися без піклування батьків, органи опіки та піклування влаштовують дітей: у віці від 3 до 16 років -- в дитячі будинки або школи-інтернати органів освіти; інвалідів з фізичними недоліками, поглиблено розумово відсталих або психічно хворих -- до будинків-інтернатів органів соціального захисту населення, а з 16 років -- до будинків-інтернатів для людей похилого віку та інвалідів у відповідності з затвердженими медичними висновками та протипоказаннями.

Неповнолітніх, які досягли 16 років та лишилися без піклування батьків, органи опіки та піклування зобов'язані влаштувати на роботу або навчання у професійно-технічні училища або в інші спеціальні навчальні заклади.

Керування майном, яке належить особам, над якими встановлена опіка та піклування або які влаштовані у дитячі будинки, навчальні заклади та будинки-інтернати для людей похилого віку та інвалідів, здійснюється опікунами чи піклувальниками.

Якщо у особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, яке знаходиться в іншій місцевості, опіка над цим майном встановлюється органами опіки та піклування за місцем знаходження майна (стаття 136 КпШС України).

Для безпосереднього здійснення опіки органами опіки та піклування призначається опікун чи піклувальник.

У разі призначення опікуна чи піклувальника приймаються до уваги можливості опікуна (піклувальника) виконувати опікунські обов'язки, відносини між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається переважно із близьких підопічному осіб чи із числа осіб, призначених громадською організацією, або з числа інших осіб, з урахуванням їх можливості виконувати опікунські обов'язки і стосунків між опікуном (піклувальником) і особою, над якою встановлюється опіка (піклування). Опікун або піклувальник призначається тільки з його згоди (стаття 138 КпШС України).

Якщо над дітьми, які виховуються в державних дитячих закладах, і над особами, які потребують опіки чи піклування, та влаштованими до відповідних лікувальних закладів або закладів органів соціального захисту населення опікуни і піклувальники не призначені, виконання обов'язків опікунів та піклувальників покладається на ці установи.

Призначити опікуна (піклувальника) можливо й після влаштування зазначених вище осіб у відповідні державні заклади (стаття 139 КпШС України).

Не можуть бути опікунами і піклувальниками особи, які не досягли 18 років; визнані у встановленому порядку недієздатними чи обмежено дієздатними; позбавлені батьківських прав; а також особи, інтереси яких протирічать інтересам осіб, що підлягають опіці та піклуванню.

Відповідно до статті 153 КпШС України рішення органів опіки та піклування про призначення або звільнення опікунів та піклувальників від виконання своїх обов'язків, а також з інших питаннь опіки і піклування можуть бути оскаржені заінтересованими особами чи опротестовані прокурором у встановленому законом порядку.

Підстави позбавлення батьківських прав визначенні Сімейним кодексом України. Право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший заклад, в якому вона перебуває, органи опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Підстави позбавлення батьківських прав

1. мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:

1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування.

2) Ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

3) Жорстоко поводяться з дитиною

4) Є хронічними алкоголіками або наркоманами

5) Вдаються до будь - яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва.

6) Засудженні за вчинення умисного злочину щодо дитини.

2. мати, батько можуть бути позбавленні батьківських прав з підстав, встановлених пунктами 2, 4 і 5 частини першої цієї статті, лише у разі досягнення ними повноліття.

3. мати, батько можуть бути позбавленні батьківських прав щодо усіх своїх дітей або когось із них.

4. якщо суд при розгляді справи про позбавлення батьківських прав виявить у діях батьків або одзнаки злочину, він порушує кримінальну справу.

5. рішення суду про позбавлення батьківських прав після набрання ним законної сили суд надсилає державному органу реєстрації актів цивільного стану за місцем реєстрації народження дитини.

Одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або за власною ініціативою вирішити питання про стягнення аліментів на дитину

52. Девіантна поведінка (від лат. сіеуіаііо — відхилення) — система дій і вчинків людей, соціальних груп, що суперечать соціальним нормам або визнаним у суспільстві шаблонам і стандартам поведінки.

Суть девіантної поведінки полягає в тому, що людина не дотри­мується вимог соціальної норми, вибирає відмінний від вимог норми варіант поведінки в тій чи інший ситуації, що веде до порушення міри взаємодії особистості та суспільства, групи та суспільства, особистості та групи. В основі відхилень в поведінці переважно лежить конфлікт інтересів, цінностей, розбіжність потреб, деформація засобів їх задоволення, помилки виховання, життєві невдачі та прорахунки.

Істотним показником девіантної поведінки виступає відхилення в ту чи іншу сторону з різною інтенсивністю і внаслідок різноманітних причин, від поведінки, яка визначається нормальною. Нормальна або гармонічна поведінка характеризується:

1. Збалансованістю психічних процесів (на рівні властивостей темпераменту, типу вищої нервової діяльності).

1. Адаптивністю та само актуалізацією (на рівні характерологічних особливостей).

2. Духовністю та самоактуалізацією (на особистісиому рівні).

Так як норма поведінки базується на цих трьох основних харак­теристиках, так і аномалії та девіації засновані на змінах, відхилен­нях і порушеннях цих характеристик.

Для того, щоб оцінити типи девіантної поведінки, необхідно з'ясувати, від яких саме норм суспільства вони можуть відхилятися.

Норма — це явище групової свідомості у вигляді уявлень, що розділяє група та найбільш частих суджень членів групи про вимоги до поведінки з урахуванням їх соціальних ролей, що створюють оптимальні умови буття, з якими ці норми взаємодіють, та відображаючи, формують його. Виділяють наступні норми:

• правові;

• моральні;

• естетичні.

Залежно від способів взаємодії з реальністю та порушенням тих чи інших норм суспільства, девіантна поведінка поділяється на кілька видів:

• делінквентна поведінка;

• адиктивна поведінка;

• наркоманія;

• алкоголізм;

• токсикоманія;

• проституція;

• суїцидальна поведінка.

Девіантна поведінка має складну природу, обумовлену найрізноманітнішими чинниками, що перебувають в складній взаємодії та взаємовпливі.

Факторами ризику девіантної поведінки дітей та молоді в умовах сьогодення є цілий ряд причин. Серед них:

Соціально-економічні:

• зниження життєвого рівня населення;

• майнове розшарування суспільства;

• обмеження можливостей соціальне схвалених способів заробітку;

• безробіття;

• доступність алкоголю та тютюну.

Соціально-педагогічні:

• криза інституту сім'ї;

• зростання кількості сімей з конфліктним та асоціальним стилем виховання;

• проблеми, пов'язані з навчанням;

• конфлікти з вчителями;

• низький соціальний статус підлітка в учнівському колективі;

• слабка система позашкільної зайнятості дітей та молоді.

Соціально-культурні:

• зниження морально-етичного рівня населення;

• поширення кримінальної субкультури;

• руйнація духовних цінностей;

• наростання неформальних молодіжних об'єднань в яких домінує культ сили;

• пропаганда ЗМІ західних стереотипів поведінки.

Психологічні:

• акцентуації характеру;

• реакція емансипації;

• реакція групування;

• потяг до самоствердеження;

• задоволення почуття цікавості;

• бажання виглядати дорослим;

• потреба змінити психічний стан в стресовій ситуації;

• інфантилізм;

• підвищений рівень тривожності.

Біологічні:

• порушення роботи ферментативної та гормональної систем організму;

• вроджені психопатії;

• мінімальні мозкові дисфункції внаслідок органічного враження головного мозку;

• наслідки спадковості;

• вплив природного середовища.

53.Делінквентна поведінка — різновид девіантної поведінки, сукупність протиправних вчинків та злочинів, які не відповідають формально зафіксованим соціальним та юридичним нормам.

Делінквент (правопорушник) — неповнолітній з соціальними відхиленнями у поведінці, який здійснює вчинки, заборонені діючим законодавством та іншими нормативними актами. Це в основному психічно і фізично здоровий учень з певним негативним життєвим досвідом, деформованими соціально-етичними знаннями, нездоровими звичками та потребами, зіпсований неправильним вихованням чи асоціальним впливом певного середовища.

Всі правопорушення поділяються на проступки (провини) та злочини.

Проступок — це протиправні дії, що регулюються нормами адміністративного, цивільного, трудового та іншими галузями права.

Види проступків неповнолітніх:

• агресивно-насильницька поведінка (кривдження інших, бійки,лихослів'я тощо);

• корислива поведінка (здирництво, мілкі крадіжки, викрадання авто транспорту тощо);

• бродяжництво.

Злочин — протиправне, суспільне небезпечне діяння, що класифікується за певними нормами кримінально-процесуального права (згвалтувння, вбивство, нанесення значних тілесних пошкоджень тощо).

Передумовою делінквентної поведінки є важковиховуваність. Термін «важкий учень», «важковиховуваний» характеризує дітей з негативним ставленням до навчання та норм моральної поведінки. З точки зору медичної психології відхилення у поведінці непо­внолітніх поділяють на патологічні (хворобливі) та непатологічні. Важковиховуваними в непатологічному плані є в цілому по­вноцінні діти з деякими відхиленнями у фізичному здоров'ї, дещо розладною чи ослабленою нервовою системою внаслідок дій психотравмуючих факторів.

В їхній поведінці можуть спостерігатися неадекватні реакції, надмірна агресивність, лицемірство, розбещеність, озлобленість, заздрість. Найбільш характерними проявами важковиховуваності дітей е ледарство, схильність до безцільного проведення часу, безвідповідальність, неорганізованість, неуважність, емоційна нестійкість, слабка спроможність до опору негативному впливу інших.

54. Адиктивна поведінка. Поведінка, що передує різним видам хімічної залежності нази­вається адиктивною поведінкою (хиб­на залежність, негативна пристрасть, залежна (від наркогенних засобів) поведінка). Ця поведінка виникає в результаті вживання різ­них груп наркогенних речовин і характеризується наявністю пов'я­заних із цим проблем. При адиктивній поведінці неповнолітнього негативна пристрасть його до вживання наркогенних речовин ще не досягла стадій індивідуальної психічної або фізичної залежності, тобто певних стадій захворювань.

Наркоманія - - хворобливий психічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією організму внаслідок зловживання наркотичними засобами, що віднесені до таких конвенцією ООН чи Ко­мітетом з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здров'я України, і характеризується психічною та фізичною залежністю від них.

Наркотичні засоби — це рослини, сировини і речовини, природні чи синтетичні, класифіковані як такі в міжнародних конвенціях, а також інші рослини, сировина і речовини, які становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними і віднесені до зазначеної категорії Комітету з контролю за наркотиками при Міністерстві охорони здоров'я.

Наркотики - - речовини (офіційно,в установленому порядку, включені до списку наркотичних речовин та наркотичних лікарських засобів), які виявляють специфічну дію на нервову систему та організм людини в цілому, понад усе — на розвиток певних відчуттів, особливих станів наркотичного сп'яніння та зміну свідомості.

При визначенні поняття «наркотичний засіб» застосовується три взаємоповв'язані критерії: медичний, соціальний і правовий. Медичний критерій — це лікарський препарат, який впливає на центральну нервову систему та викликає стимулюючу, депресуючу або галюціногенну дію.

Соціальний критерій — це немедичне, тобто без необхідності, застосування наркотика, який завдає шкоди як самій людині, гак і суспільству в цілому.

Правовий, юридичний критерій -- при наявності медичного і соціального критерію, цей засіб включається в список наркотиків і визначається наркотиком.

Відсутність одного із трьох критеріїв виключає визнання засобу наркотичним, не дивлячись на те, що він викликає хворобливий стан організму.

Токсикоманія — захворювання, яке викликане психічною та фізичною залежністю внаслідок вживання речовин, які не включені до офіційного списку наркотиків, а також вдиханням парів речовин побутової хімії (клей, ефір, розріджувачі, аерозолі).

Алкоголізм — хвороба, що характеризується патологічною залежністю від спиртного з поступовою соціально-моральною деградацією особистості.

Всесвітня організація охорони здоров'я розглядає алкоголізм, токсикоманію та наркоманію як різновиди хімічної залежності.

Синдром залежності ~ поєднання фізіологічних, поведінкових і когнітивних явищ, при яких вживання речовин або класу речовин починає займати перше місце в системі цінностей індивіда. Основ­ною характеристикою синдрому залежності є потреба (часто сильна, іноді непереборна) приймати психоактивні речовини (які можуть бу­ти прописані або не прописані лікарем), алкоголь або тютюн.

Діагноз залежності може бути поставлений тільки при наявності трьох і більше нижче перерахованих ознак, які виникали про­тягом певного часу:

1. Сильна потреба або необхідність прийняти речовину.

1. Порушення здатності контролювати прийом речовин, тобто початок вживання, закінчення або дозування вживаних речовин.

2. Фізіологічні ознаки.

3. Ознаки толерантності такі, як збільшення дози речовини, необхідної для досягнення ефекту, який раніше спостерігався прибільш низьких дозах.

4. Прогресуюче забуття альтернативних інтересів на користь вживання речовини, збільшення часу, необхідного для придбання,вживання речовини або відновлення після її дії.

6. Продовження вживання речовини, незважаючи на очевидні шкідливі наслідки, такі, як спричинення шкоди печінці внаслідок зловживання алкоголем, депресивний стан після періоду вживання речовини, зниження когнітивних функцій внаслідок вживання наркотиків.

Залежність від наркотичних речовин послідовно формується че­рез кілька стадій — соціальну, психічну та фізичну. Кожна наступна стадія не змінює попередню, а додає до картини захворювання Нові прояви.

Наркоманія змінює характер людини, спотворює її особистість. Поведінка наркомана стає обтяжливою для оточуючих, особливо для рідних і близьких, оскільки вони неприємні в спілкуванні, черстві, егоїстичні, бачать в оточуючих своїх ворогів.

Більшість з наркозалежних помирають від передозування; зараження крові та інших хвороб, викликаних інфекцією, яка передається через нестерелізований шприц з голкою; злочинів, в тюрмі під час бійок тощо. Багато наркоманів закінчують життя самогубством.

Про вживання підлітками наркогенннх засобів можуть свідчити:

• зміна кола знайомих, поява нових друзів, з якими вони не знайомлять батьків (як правило, такі друзі не заходять в квартиру,а викликають підлітка на вулицю);

• поява нової тематики у малюнках підліктів, які люблять малювати (зображення шприців, головок маку), а також аналогічного татуювання;

1 виникнення грошових боргів, продаж сімейних цінностей або перепродаж речей для отримання власних грошей;

• байдуже ставлення до навчання, нехтування своїми обов'язками (погіршення успішності, прогули);

• порушення біологічних ритмів, які безпосередньо пов'язані з прийомом наркотиків: різка зміна настрою, почуття пригніченості, роздратованості; зміна тривалості сну, надмірне вживання їжі та великої кількості рідини (особливо солодкої);

• зміна ритму активності; зниження в ранкові години і вдень (сонливість, в'ялість) і підвищення й у другій половині дня, ближче до ночі (безсоння);

• поява слідів проколів шкіри за ходом підшкірних вен;

• зміна зовнішнього вигляду підлітка: разом з появою незвичного почервоніння або блідості, жирність шкіри, відзначається схудненням або збільшенням ваги, блиск очей з незвичайною зміною величини зіниць, поява жовтизни на зубній емалі або швидке руйнування зубів: зміна в темпі мови (прискорена чи сповільнена);

• відсутність кашлю під час простудних захворювань, порушення у травленні їжі (рвота, запори, поноси);

• поява у квартирі тютюнового диму, змішаного із запахом паленої трави або синтетики; кіптявого посуду (миски, ложки, баночки); шприців, лікарських речовин, цілих або подрібнених рослин, згортків бинтів, які просочені розчином коричневого відтінку; засобів побутової хімії, яких не купували дорослі.

55. Проституція-різновид девіантної поведінки, що виявляється у позашлюбних, випадкових, нерозбірливих сексуальних стосунках не заснованих на особистій симпатії чи потягу за плату.

Причини підліткової проституції

Генетичні:

• вплив спадкових факторів;

• порушення гормонального обміну в організмі;

• морфоконституційні особливості людини (переважання лицьових розмірів голови ).

Психопого-педагогічні:

• бажання виглядати дорослою;

• несформована система моральних цінностей;

• форма самоствердження;

• низька статева культура особистості;

« орієнтація на задоволення вітальних потреб;

• деморалізація в сфері статевої поведінки;

• конфлікти в сім'ї;

• по страв мати чини синдром сексуального насильства;

• бажання стати матеріально незалежною,

Соціальні:

• лібералізація статевої моралі в суспільстві;

• послаблення соціально-правового контролю з боку держави;

• падіння престижу інституту сім'ї та материнства;

• негативний вплив засобів масової інформації;

• безконтрольність та байдужість адміністрації шкіл та батьків до позанавчальних занять дітей;

• низький матеріальний рівень окремих сімей.

Особливостями підліткової проституції є

• неусвідомленість власних вчинків. В переважній більшості у сексуальній поведінці підлітків домінують не матеріальна психологічні мотиви.

• одержання плати за секс-послуги не лише в грошовому еквіваленті (їжа, одяг, косметика, наркотики, випивка тощо).

• відсутність постійного місця для надання секс-послуг (найчастіше — це машини, під'їзди, чердаки, та місця на запрошення клієнта).

• сексуальні контакти неповнолітніх в стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння.

• шантаж та залякування підлітків розголошенням таємниці їх статевої поведінки.

• підвищений рівень тривожності у неповнолітніх дівчат-повій. Суспільство завжди шукали засоби протистояння проституції.

В історії існували три основні форми політики ставлення до проституції: прогібіціонізм (заборона), регламентація (реєстрація і медичне обстеження), аболіціонізм (профілактична, роз'яснювально-виховна робота при відсутності заборон і реєстрації). Заборони в боротьбі з проституцією виявилися безсилими, репресії, в принципі, малоефективними. Як показав історичний досвід, ні правова, ні ме­дична регламентація, спрямована проти представниць цієї древньої професії, не дозволяє повністю вирішити проблему. Практика свідчить: комплекс соціально-орієнтоваиих заходів, спрямованих на духовне збагачення життя різних верст суспільства, здатний ра­дикально змінити ситуацію.

Локалізація підліткової проституції можлива за наступних соціально-педагогічних умов:

• підвищення життєвого рівня населення;

• зміцнення та стабілізація інституту сім'ї;

• контроль над порнографічною літературою та відеопродукцією; введення кримінальної відповідальності за сутенерство;

• реалізація програм статевого виховання підлітків;

• виховання у них моральних норм стосовно статево рольової поведінки; використання в просвітницькій роботі з підлітками народознавчих матеріалів про традиції міжстатевої взаємодії українців;

• розвінчення явища проституції як безпечного красивого способу життя.