3 . Кваліфікаційнійні вимоги до соціальних педагогів.

Соціальний педагог – це кваліфікований спеціаліст який забезпечує інтеграцію цілеспрямованих впливів на особистість, що розвивається і регулює взаємини в системі “особистість-сім’я-суспільство”. З іншого боку, соціальний педагог – це фахівець соціального виховання, що здійснює посередництво між людиною і соціальним середовищем з метою розвитку як першої так і другої, а також гармонізації відносин між ними.

Соціальний педагог, як фахівець повинен дотримуватись таких основних норм та правил:

• Толерантність — соціальний педагог повинен терпляче ставитися до своїх клієнтів і не виражати до них ні симпатії, ні антипатії.

• Конфіденційність отриманої інформації — соціальний педагог не має права розголошувати отриману інформацію про свого клієнта, про його проблеми та негаразди, окрім таких винятків: якщо ця інформація може нашкодити клієнту чи третій особіу; якщо ця інформація потрібна для проведення слідства; та інші випадки що передбачені чинним законодавством України.

• Професіоналізм фахівця — соціальний педагог повинен мати належну освіту та належний рівень кваліфікації щоб плідно працювати в своїй галузі. Також соціальний педагог повинен підвищувати та покращувати свій рівень професіональності вивчаючи нові і опрацьовуючи нові джерела і публікації, статті та видання які можуть покращувати його професіональний рівень. Для підвищення своєї професійності соціальний педагог повинен також проходити курси підвищення кваліфікації які діють при навчальних закладах, які готують соціальних педагогів.

• Клієнтоцентризм — для соціального педагога інтереси клієнта повинні бути вище своїх власних інтересів.

Найважливішими особистісними якостями соціального педагога є:

1. Комунікативність.

2. Екстравертність.

3. Гуманізм.

4. Високий рівень культури.

5. Організаторські здібності

6. Тактовність.

Професійні якості соціального педагога:

1.Педагогічна і психологічна освідченість.

2.Вміння аналізувати соціальні явища і процеси.

3.Усвідомлення власної ролі та місця в суспільному житті країни.

4.Здатність забезпечити належним посередництвом в системі особистість-суспільство.

5.Вміння працювати в умовах неформального спілкування залишаючись в позиції неофіційного радника.

6.Активізувати зусилля осіб з особливими потребами для більш ефективної адаптації їх до життя в суспільстві.

7.Вміння виявляти інформацію та належним чином її використовувати.

8.Вміння виявляти потреби людей і розробляти новаторські ідеї їх ефективного вирішення.

9.Вміння забезпечити міжінституційні зв’язки в суспільстві.

10. Вміння виявляти соціальні проблеми, доводити їх до відома громадськості та сприяти їх вирішенню.

З метою повноцінного ефективного виконання обов’язків, соціальний педагог повинен знати:

1. Конституцію України.

2. Закони України, Укази Президента, Постанови Верховної Ради та Кабінету Міністрів.

3. Конвенції Прав Людини та Дитини”.

4. Основи соціальної політики держави.

5.Основи таких наук як педагогіка, психологія, валеологія. Володіти соціально-педагогічними методиками.

6.Знати правила охорони праці та техніки безпеки.

Найважливішими комунікативними вміннями соціального педагога є:

1. Вступати в контакти з людьми різних вікових груп та категорій.

2. Легко налагоджувати зв’язки між працівниками різних соціальних служб.

3. Здійснювати індивідуальний підхід до дітей підлітків, інвалідів та людей похилого віку які мають специфічні потреби.

4. Співпрацювати з дітьми, дорослими, сім’ями, установами та організаціями, підтримуючи дружні або ділові контакти.

5. Створювати атмосферу доброзичливості, комфортності та взаєморозуміння.

6. Викликати довіру у клієнтів, співпереживати спільно з ними, вирішувати їх проблеми.

7. Дотримуватися конфіденційності в стосунках з клієнтом, бути тактовним і коректним у стосунках з ним.

8.Спонукати клієнта до ініціативи, творчості, прагнення вирішити швидко і ефективно проблему самостійно.

9. Впливати на стосунки між людьми, спілкування.

10. Впливати на суспільну думку в мікросоціумі.

11. Правильно сприймати, реагувати та враховувати критику.

Уміння саморегуляції:

1. Керувати і контролювати свої емоції в будь-якій ситуації.

2. Керувати своїм настроєм.

3.Бути вимогливим до себе.

4. Володіти здатністю витримувати значні нервово-психічні навантаження.

5. Вміти поступатися своїми інтересами заради інтересів клієнта.

6. Вміти знімати психологічне навантаження після роботи з клієнтом.

Основними вимогами до соціального педагога є:

1. Любов до людей і педагогічної діяльності.

2. Знання та ерудиція.

3. Педагогічна інтуїція та інтелект, загальна культура і моральність,

комунікабельність, артистизм, веселість, хороший смак.

4. Педагогічний такт – це вміння коректно виходити з цієї ситуації(вирішувати ту проблему) в яку потрапляє соціальний педагог або його клієнт.

Наслідком врахування усіх основних вимог, поставлених до діяльності соціального педагога є хороший результат у вирішені проблем клієнтів. В основі цього хорошого результату є створення сприятливого мікроклімату у сфері “соціальний педагог – клієнт”.

Умови створення сприятливого клімату:

1. Спільна віра в успіх.

2. Вірні або правильні стосунки між соціальним педагогом та клієнтом

(врахування педагогічного такту).

3. Доброзичливе ставлення до клієнта.

4. Сприятливі умови спілкування.

5. Зовнішній вигляд соціального педагога.

Важливою складовою професійного становлення професійного працівника є прагнення до самовдосконалення. Бажання особистості піднятись на вершину професіоналізму (за Е.Зеєром) включає 5 основних стадій:

1. Оптація – це формування особистісних і професійних орієнтирів,усвідомлений вибір професії.

2. Професійна підготовка.

3. Професійна адаптація – це первинне входження в професію, засвоєння певної ролі.

4. Професіоналізація – формування професійної позиції, кваліфіковане

виконання професійних обов’язків.

5. Професійна майстерність – це повна реалізація самоствердження особистості в професійній діяльності.

Як і будь-яка інша професія, професія соціального педагога має свої негативні сторони. Однією з них є професійний ризик соціального педагога. Він пов’язується насамперед з несприятливими умовами праці.

Цей ризик стосується таких сторін як:

1) виконання професійних обов’язків;

2) професійне спілкування та особистість соціального педагога.

Незалежно від різновиду роботи яку виконує соціальний педагог, його діяльність пов’язується з підвищеною моральною відповідальністю за життя і здоров’я окремих людей, груп та суспільства в цілому.

Соціально-педагогічна діяльність вимагає надзвичайних психофізичних зусиль спеціаліста при виконані його професійних обов’язків. Однією з основних концепцій діяльності соціального педагога є так звана концепція прийнятого ризику (ризик – небезпека яка може виникнути в будь-яку хвилину). Найбільш загальними джерелами виникнення ризику є:

– екологічний фактор (штучне середовище);

– гігієнічні і соматичні захворювання (внутрішнє середовище);

– нещасні випадки, кризові ситуації (природне середовище);

– професійні захворювання, нещасні випадки на виробництві (професійне

середовище);

– девіації чи суїциди (соціальне середовище).

8. Соціалізація – процес, який, з одного боку, передбачає засвоєння індивідом соціального досвіду, адаптацію до соціального серед-овища, засвоєння його традицій, норм і цінностей шляхом, а з другого – процес активної діяльності, включення в соціальне середовище. При цьому індивід, оволодіваючи новими ролями і правилами, на-буває водночас здатності створити щось нове.

Передусім, це – інтерактивний процес, оскільки має на увазі взаємодію представників старших і молодших поколінь. Старші по-коління передають молодшим свої знання, формують у них уміння, необхідні для самостійного життя. При цьому у результаті взаємодіїз іншими людьми у індивіда з'являються власні переконання, мо-ральні стандарти, звички тощо.

Соціалізація нерозривно пов’язана з індивідуалізацією особис-тості, оскільки її зміст полягає у формуванні індивідуальності. Не існує однакових процесів соціалізації, індивідуальний досвід кож-ної особистості є унікальним і неповторним. Це набуття людьми ціннісних орієнтацій, потрібних для виконання соціальних ролей; засвоєння індивідом певної системи знань і норм, процес становлен-ня його як особистості.

Отже, соціалізація – це двосторонній взаємообумовлений процес взаємодії людини і соціального середовища, який передбачає її включення в систему суспільних відносин шляхом засвоєння со-ціального досвіду і самостійного відтворення цих відносин, у ході яких формується унікальна, неповторна особистість .

Під соціалізацією потрібно розуміти оволодіння нормами і правилами життя в суспільстві, знаннями і вміннями будувати стосун-ки, що дозволять особистості здобути такі характеристики: ставлення до іншої людини як до самоцінності; здатність до самовіддачі як умови чи способу реалізації такого ставлення до інших людей; творчий характер життєдіяльності, здатність до вільного волевияв-лення; можливість особистості самостійно проектувати майбутнє; внутрішня відповідальність перед собою, іншими людьми, минулим і майбутнім; прагнення зрозуміти смисл життя

Соціалізація відбувається у взаємодії людини з величезною кількістю умов, що називають факторами соціалізації. Зокрема такі з них: мегафактори – космос, планета, світ; макрофактори – країна, етнос, суспільство, держава, культура; ме-зофактори – тип населення (місто, село, район), засоби масової ко-мунікації, субкультура; мікрофактори – формальні (дошкільний навчальний заклад, школа, вищий навчальний заклад, заклад культури, виховні організації), неформальні (сім'я, сусіди, групи одно-літків, клас)

Соціалізацію особистості розглядають і як типовий, і як одинич-ний процес. Типовість визначають соціальні умови, расові, етнічні, класові відмінності; одиничність – індивідуальні особливості люди-ни: здібності, зовнішні дані, комунікабельність, індивідуальний рі-вень ідентичності, тобто прагнення до розвитку власних здібностей, усвідомлення свого життєвого шляху як унікального.

Розглядають родинну, рольову, економічну, політичну, релігій-ну, культурницьку, ґендерну, професійну та інші соціалізації. І у кожному її виді людина може виступати як об'єкт і як суб’єкт. Мож-на виділити дотрудовий (по початку трудової діяльності); трудовий і післятрудовий періоди соціалізації особистості.

У загальному вигляді фактори соціалізації особистості можна поділити на дві групи: соціальні та індивідуально-особистісні. До со-ціальних належать: соціально-політичні, економічні, національні особливості розвитку особистості, в тому числі якість життя, еко-логічна ситуація, виникнення екстремальних соціальних обставин тощо. Індивідуально-особистісні фактори визначаються своєрідніс-тю життєвого шляху особистості.

За такою схемою у першій фазі переважний вплив відбувається

у родині, де дитина здійснює свої перші міжособистісні зв'язки у колі рідних; започатковується формування свідомості і починається опа-нування мови як визначального містка між індивідом і соціумом.

У другій фазі встановлюються і розвиваються початкові соці-альні зв'язки поза межами родинних стосунків. У цьому періоді за-кладаються основи естетичного та етичного ідеалу, уподобань, тому важливо вчасно долучити дитину до знань, навчання, налагодження соціальних стосунків.

Третя фаза – опанування основними знаннями і суспільним до-свідом, що завершується зрілістю людини. Це завершення навчання і перехід у стан відтворення. Коли набуті знання переплітаються з до-свідом, досягається остаточне формування світогляду, забезпечують-ся творчі потреби людини, проходить четверта фаза соціалізації.

У п’ятій фазі особистість досягає найвищого рівня соціалізації і утверджує можливість творити суспільно і особистісно значущі вар-тості. У цій фазі повною мірою розкриваються якості особистості, лю-дина робить висновок про відповідність обраного трудового шляху.

Останній, шостій фазі властиві втрата чи згасання життєвого інтересу, послаблення соціальних зв’язків, зниження психічної і фі-зичної активності.

9. Соціальне виховання здійснюється у процесі взаємодії особистості в різних відносно автономних сферах життєдіяльності: освіта, організація соціального досвіду людини, індивідуальна допомога їй. Освіта включає в себе систематичне навчання та самоосвіту. Організація соціального досвіду здійснюється завдяки участі дитини у різних формалізованих та неформалізованих об'єднаннях (клас, гурток, дворова кампанія однолітків, сусідство, референтна група тощо). Індивідуальна допомога — це свідома спроба інших осіб (батьків, вчителів, близьких, друзів тощо) допомогти дитині набути певних знань, навичок для задоволення власних потреб та потреб інших людей; в усвідомленні дитиною своїх цінностей та можливостей; в розвитку самосвідомості та самоствердженні, почутті приналежності до певної групи та соціуму.

Соціальне виховання забезпечується суспільством та державою в організаціях, що спеціально створюються для його здійснення (школа, мережа позашкільних закладів, дитячі та молодіжні організації), а також в тих, де виховання не є провідною функцією (армія, виробництво, громадські об'єднання). Роль держави в організації соціального виховання полягає в тому, що вона не тільки створює його інфраструктуру, але в першу чергу формулює завдання соціального виховання, закріплені в державних програмах та документах (Державна національна програма «Освіта»), і визначає його структуру та зміст.

Провідним завданням соціального виховання в кожному суспільстві є створення оптимальних умов для найбільш ефективної соціалізація особистості.