Розділ 1. Становлення архітектурного обліку міста у 1860-1917 роках

Відміна кріпосного права у 1861 році відкрила двері капіталізму. Безземельні маси спрямувались до міст. Дешева робоча сила, збільшення товарообігу та прибутків формували процес росту міст та виникнення нових центрів великої промисловості.

Не став винятком і Харків, за даними перепису населення, що відбувся 13 березня 1866 року губернським статистичним комітетом, дворових місць на той час було 4515, а усього домів налічувалось 6646. При цьому кам’яних із них було 1459, дерев’яних – 5021, тих, що мають один поверх кам’яний, а другий дерев’яний 101, і на кінець, дерев’яних, що були обкладені цеглою – 65.

У 1869 році у Харкові було державних 67 кам’яних та 24 дерев’яних домівок, а приватних 1533 кам’яних та 5381 дерев’яних. Лавок налічувалось 1189 та інших будівель 8.З приведених цифр можна побачити, що у шестидесяті роки приватна будівельна діяльність у Харкові досягнула високого рівня.

22 травня 1869 року на Харківський вокзал прибув перший потяг. Ця подія стала свого роду поворотним пунктом в історії розвитку міста. Вже до кінця ХІХ століття через Харків пройшли дві стратегічно важливі для всієї Російської імперії залізничні магістралі: Москва-Крим та Москва – Кавказ, через камінновугільний Донбас та залізнорудне Криворіжжя.[6 C.23] Ці події посилили комерційне значення Харкова, це знайшло свій вираз у створенні нових торгівельно-промислових закладів та житлових будівель для людей, що прибували до міста.

Першою будівлею, яку мали звести після відкриття залізниці, був вокзал – і це логічно. «На підставі затвердженого напрямку залізниці, станція повинна бути біля Холодної гори. Місцевість ця близька до центру міста, не вимагає ніяких витрат на пристосування шляхів до цієї місцевості, так як вона прилягає до шосе, що йде до центру міста». («Губернські відомості», № 48 від 1.05.1868 р.)

Так було визначено місце розташування станції Харків -Пасажирський. «18 вересня 1868 у присутності міністра фінансів Рейтера, віце-губернатора, будівельника доріг Полякова і численної публіки проходила закладка першого каменя під будівлю вокзалу».("Губернські відомості", № 105 від18.09.1868 р.). Місце для вокзалу та інших залізничних споруд було виділено за містом на так званій Архієрейській леваді.

Кам’яна будівля вокзалу, що відрізнялась своєрідною красою, вже зовсім скоро виявилась тісною, було закінчено прибудовою у 1869 році. Перший вокзал на території т. н. Архиєрейської левади був побудований відомим російським архітектором Андрієм Тоном.

Однак з розвитком залізниць (особливо після відкриття дороги до Балашова у 1895) у 1896-1901 роках вокзал був розширений і модернізований (архітектор І. Загоскіна, завершено архітектором Ю. Цауне), ставши одним з найбільших у Російській імперії.

Будівля вокзалу - це втілення творчого змагання кількох поколінь художників, скульпторів, майстрів барельєфа і художнього лиття.(Додаток Г) Монументальне і лаконічне воно визнано кращим у країні і одним з складних по своєму конструктивному рішенню. З обох сторін центрального залу розташовані Північна і Південна вежі висотою 42 м. Годинник, який знаходиться на Південній вежі - найбільший в нашому місті, з діаметром 4,25м.

Окрім вокзалу було зведено ряд інших будівель: дерев’яний,у руському стилі, будинок керуючого залізницею, будинок керівника господарської частини, потім вже (у сімдесятих роках) будівля залізничного училища, депо та майстерень. Поблизу виниклої на заміському пустирі залізничної станції почали виникати гостьові будиночки і, звичайно трактирні заклади.

Вокзал Харків-Пасажирський сьогодні - це великий комплекс споруд, необхідних для обслуговування пасажирів, надання їм послуг, що має спеціальний штат працівників та єдиний економіко-господарський механізм організації виробничої діяльності.

З моменту зведення залізничних колій, завдячуючи власному виключному економіко-географічному положенню, яке відповідало вимогам епохи розвитку капіталізму, Харків переживає бурхливий розквіт. Місто розбудовується, зростає населення, збільшується територія, принципово змінюється структура міста та усі сторони його життєдіяльності.

Смуги відчуженої залізничної колії пройшли вздовж Холодногірської гряди по Подолу та вздовж Московської дороги на Чугуїв. Іншими словами з півночі на південь та з північного заходу на південний схід виникають смуги планувальних огорож, які перекроїли по-новому територію міста. Уся нова промислово-складська база тепер вже й великого фінансово-кредитного центру Європейської Росії формується вздовж залізничної магістралі.

Промислова база складалась наступним чином. У 1870 році став до ладу Механічний чавуноливарний завод О. Пільстермана («Красный Октябрь»), потім пивний завод «Нова Баварія» (1872), книжкова фабрика (1873), лікеро-горілчаний завод (1878), Завод сільськогосподарських машин Гельферих-Саде (1879).

У середині 80-х років запрацював завод метласької плитки АТ Бергенгейма та Кᵒ (завод керамічної плитки), у 1895 році – Харківський паровозобудівний завод Російського паровозобудівного та механічного Товариства купців Прохорова, Мурані та Бує (завод ім.. Малишева), канатний завод. У 1900 році стали до ладу чавуноливарний та механічний завод фон Дитмана («Свет шахтера»), у 1905 році розпочали свою роботу механічні майстерні, ковальський та ливарний цехи Берлізова (Приладобудівельний завод ім.. Т. Г. Шевченка).[4 C.38-39]

Декілька великих підприємств були евакуйовані до Харкова із Риги під час Першої світової війни. До їх числа входили вело майстерні Лейтнера (велосипедний завод) та завод Загальної електричної компанії (ХЕМЗ). Іноземні підприємці активно вкладали інвестиції у промисловість України, оформляли концесії, створювали всілякі акціонерні товариства та компанії.

Бурно зростає населення Харкова, за 15 років з 1863 року воно збільшилось вдвічі, досягнув 101,2 тисячі мешканців. При цьому працівників у 1917 році вже налічувалось 40 000.[3 C.172] Це стає поштовхом для різкого розширення територія міста: на початок ХХ століття вона простягнулась із заходу на схід на 7 км, а з півночі на південь на 5 км. До межі міста були залучені передміста Гончарівка та Панасівка, Холодна та Лиса гори, Заіківка та Москалівка. Місто поглинає довколишні селища та хутори: Іванівку, Основу, Журавлівку, Чугуївку, Верещаківку та інші. [16 C. 735-738]

Розвиток промисловості потягнув за собою створення та зріст робочих селищ на окраїнах міста. Частіше за все цей процес приймав стихійний характер. Накладення на міську структуру таких потужних факторів, як залізнична колія та промисловий пояс призвело до принципових змін архітектурно-планувальної організації міста, його транспортних та композиційних вузлів.

Залізнична колія значно спростила шлях до Єкатеринославу та разом з Подольським шосе сприяла різкому підвищенню значення вулиці Сумської. У результаті значно зростав ший на той час центр міста поєднався з транспортним вузлом загальноміського значення. Сформувалась чітка радіальна функціонально-планувальна схема аркова

Все це стало вирішальним чинником поєднання напрямку головної планувальної вісі міста та напрямку розвитку загальноміського центру. Такому ходу розвитку містобудування сприяла топографія Нагорної частини, яка являла собою піднесене місце, добре оглядове плато, що рівномірно підвищується до півночі уздовж вулиці Сумської, яка стає головною вулицею міста.

Наприкінці ХІХ століття саме тут утворюється спочатку діловий, а внаслідок адміністративний та культурний осередок міста. У шестидесяті роки місту довелось серйозно замислитись про жіночу освіту. До цього часу єдиним громадським навчальним закладом для дівчат, після закінчення котрого отримували середню освіту, був інститут благородних дівчат, доступний лише для дворян та небагатьох купців. До 1860 року міська громада постановила відкрити трьохкласне жіноче училище, де мали змогу отримувати освіту дівчата середнього достатку.

Це так звана Маріїнська гімназія. Ії зведення було закінчено у 1869 році. Будівля уявляла собою двоповерхову кам’яну забудову, фасад мав на першому плані чотири колони круглого перерізу, середньої ширини вікна, які зібрані у колонади. Загалом чіткого визначення до певного архітектурного стилю ця будівля не має, адже терміни її зведення були малими та й коштів виділено було не достатньо. (Додаток Д)

У архітектурно-композиційному відношенні розвиток центру відобразився у будівництві на Сумській численних будівель загальноміського значення. Тут із середини ХІХ століття були збудовані: театр, будівлі Інституту шляхетних дівчат, Ветеринарного інституту, повітового училища, Державного банку. На пустирі за Університетським садом проводилась Всеросійська державна виставка сільського господарства. Миколаївська площа (пл. Конституції), звідки бере початок вулиця Сумська, сформувалась як справжнє «Сіті» (Додаток Е ). Його картину можна подумки уявити собі. Там, де сьогодні встановлений Монумент на честь проголошення незалежності України, розташовувались будівлі колишнього Дворянського зібрання та другої поліцейської частини.

Розглядаючи далі будівлі за годинниковою стрілкою ми побачимо колишній ломбард (Історичний музей), потім, по Сумській №1 – Північний банк, потім Земельний банк (Автотранспортний технікум), поруч – Торгівельний банк (Дім науки та техніки), потім Волозько-Камський банк (Театр ляльок), Петербурзький міжнародний банк, а на місці житлового будинку з аптекою розташувався респектабельний готель «Метрополь».[23 C.46-51]

Загалом площа як прекрасний міський ансамбль містить у собі яскраві історично визначні споруди - нині майже кожен будинок на площі Конституції є архітектурною пам’яткою. Так у будинку за адресою площа Конституції, №7 розташована Харківська міська рада. Питання про будівництво міського будинку виникло ще у 1874 році.

Передбачалося пристосувати для цього будинок, який був придбаний містом у купця Аристархова. Це був великий трьох-поверховий будинок, що знаходився там же на Миколаївській площі, де зараз і міський будинок. Тут у цей час розміщувалась університетська акушерська клініка, а міська управа винаймала собі квартиру у домі Пащенка-Тряпкіна.

У 1880 році рада постановила міські заклади до міського будинку, зробивши в ньому капітальний ремонт. Однак питання не було вирішено остаточно. У 1881 році замість ремонту вирішили звести нову будівлю – старий будинок був знесений. Після цього пройшов цілий ряд думських засідань, присвячених розробці плану.

Виникали питання: будувати думу чи ратушу з залом для загальноміських засідань; чи має місто юридичні підстави для знищення прилеглої до міської ради лавки; мармурову чи чавунну сходинку влаштовувати у новому будинку… Деякі можновладці наголошували на тому, що міський будинок і зовсім не потрібен.

Все ж першу будівлю для міської думи на цьому місці було побудовано у 1885 р. за проектом Болеслава Міхаловського у стилі «конструктивізм». У пріоритет було покладено функції самої конструкції споруди. В основі конструктивізму лежать доцільність, логічність, мінімалізм, художня виразність «чистих форм» і матеріалів (залізобетону, скла, дерева).

Дослідивши фото тогочасної будівлі можна побачити утилітарну простоту. У композиції переважає асиметрія, динаміка, чіткість і контраст простих геометричних обсягів, глухих і засклених поверхонь. Близький до сучасного вигляду будинок набув в 1932 р. після реконструкції в стилі постконструктивізму (арх. В.Троценко та В. Пушкарьов). (Додаток Ж)

Серед громадських будівель кінця ХІХ століття необхідно відзначити зведений у 1900 році на Петровському провулку за планом академіка О. М. Бекетова яскравий будинок для громадської бібліотеки. (Додаток З)

Громадська бібліотека, яка існувала у Харкові з 1886 року, перші 14 років тулилася у найманих квартирах, спершу в домі купецького банку, потім у флігелі міського будинку і, на кінець, в домі Темпінських на Московській вулиці. Обзавестись власною домівкою їй вдалось лише завдяки підтримці суспільства, уряду, який надав їй велику субсидію на будівництво, та міста , котре підтримувало її щорічними внесками.

Місце для будівництва було обране спершу по Брусацькому узвозу, потім зупинились на старому будинку провіантського магазину і невдовзі на дворовому місці, яке належало університету. На колишній університетській садибі й зведено будинок бібліотеки, цей прекрасний пам’ятник громадської ініціативи у сфері просвітництва. Будинок обійшовся у 100 тисяч рублів. Фасад громадської бібліотеки виконаний у стилі неоренесансу.

Книгосховище в ньому залізне, влаштоване за зразком книгосховища Страсбургського університету. На першому поверсі будівлі розмістилися вестибюль, абонементний зал і каталог, на другому - зал, розрахований на 300 читачів або на 600 глядачів.

Читальний зал бібліотеки спроектований таким чином, що він мав прекрасну акустику і міг використовуватися як концертний. У різний час тут виступали відомі поети, письменники, композитори. Інтер'єри парадних приміщень прикрашені різьбленням, ліпленням, з використанням класичних деталей. Величезні арочні вікна розташовані серед пілястр і мають прекрасне обрамлення.

Ще однією громадською будівлею був ломбард, який було споруджено у 1908 році у псевдодавньоруському стилі за проектом архітектора Бориса Миколайовича Корнієнка. Фасад був виконаний із червоної цегли. Всередині кам’яна будівля мала чотири поверхи, головний вхід прикрашав мармуровий звід. Інтер’єр тогочасної будівлі був не дуже вишуканим – величезні сходи, міцні колони незрозумілої форми, бо камінь був обтесаний не належним чином. Для цієї архітектури характерні «пузаті» колони, низькі склепінні стелі, вузькі вікна-бійниці, теремообразіє даху, фрески з рослинними орнаментами, використання багатобарвних кахлів і масивного кування. (Додаток И)

У цей період розвитку центральної частини міста у напрямку вулиці Сумської був створений проект медичного наукового центру на основі університету, оскільки йому належала територія за Ветеринарною площею (прямокутна частина площі Свободи).

У 1891 році було розпочато будівництво Клінічного містечка (Обласна клінічна лікарня), котре простяглось до Шатилівського Яру, най північнішими його будівлями були холерні бараки по Барачній вулиці (сьогодні вулиця Культури).

Наповнюваність центрального ядра міста баками, театрами, конторськими будівлями, магазинами, готелями, ринками призвело до наповнення міської середи масовим транспортом, у зв’язку з чим житлова забудова Нагорної частини витискається до району вулиць Пушкінської, Лермонтовської, Ольмінького та ін.

Вулиця Сумська безперервно забудовувалась у північному напрямку, щорічно імідж головної вулиці Харкова підвищувалась. На рубежі ХІХ-ХХ століть на ній з’являються будівлі, які проектують петербурзькі зодчі. Так, за проектом архітектора І. А. Претро у 1916 році був зведений великий на той час житловий будинок міста Харкова – прибутковий дім страхового товариства «Росія» (нині Палац Праці). Назва «Палац праці» пов’язана зі столичним періодом життя Харкова – тут розташовувались Наркомат праці та Всеукраїнська Рада професіональних союзів. (Додаток К)

У 1914-1915 роках за проектом петербурзького зодчого М.М. Верьовкіна були зведені відомий всьому місту прибутковий дім страхового товариства «Саламандра», який своїм фасадом виходить на дві вулиці – Сумську, №17 та Римарську, №22. [38 C. 26] Зі сторони Сумської вулиці пластика фасаду збагачена парадним двором – курдонером досить вузьким та глибоким, що дозволило збільшити кількість квартир. Цей прийом дуже характерний для житлової забудови початку ХХ століття.

Фасади будинку «Саламандра» прикрашені скульптурою, геральдичними та декоративними елементами. Архітектура цієї будівлі, яка була вирішена у формі неокласицизму, відрізняється вишуканими пропорціями та парадністю. У п’яти секціях шестиповерхового будинку розміщувалися 64 квартири, забезпечені центральним опаленням, ліфтом, сміттєпроводом, внутрішнім водостоком, парадними та «чорними» сходами. На той період будівля являло собою значне досягнення архітектури. І сьогодні воно прикрашає наше місто.(Додаток Л)

Здавалось, зовсім недавно видавець газети «Южный край» Юзефович побудував для себе розкішний заміський будинок на Сумській дорозі, і ось вже він виявився в ряду нової вуличної забудови. Сьогодні це Центральний Палац одруження в Харкові - пам'ятник архітектури, який був побудований у 1913 році. (Додаток М)

Архітектор спроектував будівлю в стилі еклектики, з яскраво вираженими рисами ампіру. Це один з найпривабливіших особняків Харкова, одна з візитних карток міста. Будинок оточувала масивна кам'яна огорожа з високими воротами, над якими височіли мармурові статуї чотирьох левів. З розбиранням огорожі леви були загублені. Нові фігури левів перед входом у палац з'явилися недавно.

У 1895 році приймає перших відвідувачів Харківський зоопарк. А з 1894 року учні та студенти Харкова розпочали посадку Міського парку, котрий був відкритий в 1907 році. У 1909 році до нього підвели трамвай. Основними елементами регулярної частини парку стали алеї – каштанова, липова та навколо неї так звана «екіпажна» для катання на кінних екіпажах. Ця територія нагадувала паризький Булонський ліс. А напроти, через дорогу Сумську, вже функціонував скаковий іподром, де 5 вересня 1910 року талановитий конструктор-самоучка С. В. Гризодубов демонстрував політ власного вручну збудованого аероплану.[39 C.11-18]

Закріпленню радіальної планувальної схеми центрального ядра міста на початку ХХ століття сприяло те, що центральні площі Харкова, які утворились практично з самого початку історії міста, стали місцем перехрестя всіх маршрутів суспільного транспорту та основних потоків власних автомобілів.

Одночасно з підвищенням ролі загальноміського центру в структурі міста на рубежі ХІХ та ХХ століть утворюються декілька підцентрів з певною функціональною загрузкою, у більшості випадків на базі вже складених планувальних вузлів. До них можна віднести суспільний та торгівельний центр на Кінній площі, адміністративний центр на Михайлівській (пл. Руднєва) та Вознисенській (Феєрбаха) площах, учбовий центр – комплекс Технологічного інституту, транспортний центр на Привокзальній площі, Науковий медичний центр на вулиці Сумській та район Міського парку.

Функціонально-планувальні зміни у місті призвели до то, що його нова просторово-композиційна структура значною мірою перестала відповідати старій, яка склалась до середини ХІХ ст., коли річки Лопань та Харків були природними факторами поділу міста. Нагорна частина, яка домінувала над низовинними Залопан’ю та Захарковом, включала у себе архітектурний акцент дзвіниці Успенського собору, що знаходилась у центральному історичному ядрі Харкова. Одно- та двохповерхова забудова дозволяла охопити поглядом усю просторову структуру міста із будь-якої точки.

У цілому наприкінці ХІХ – початку ХХ століття забудова придбала ряд негативних рис, які характерні для більшості міст того часу. Вона ставала, не дивлячись на спроби управляти нею, безсистемною, призводила до крізьсмугості, коли промислові підприємства чергувалися із житлом, створюючи антисанітарні умови для проживання населення; збільшувався контраст між упорядкованим центром, купецьким Подолом, районом Клочковської вулиці та убогими селищами робочих околиць. Ущільнення забудови в центрі було пов’язано з підвищенням цін на ділянки у фешенебельних районах.

Будівлі замикали ряди та шикувались навколо площ та вздовж вулиць впритул один до одного, порушували візуальні зв’язки, просторові орієнтири. Втрачалось і стилістичне єднання забудови. З підвищенням ролі приватної власності затверджується свобода вибору архітектурних стилів. У 1858 році було скасовано обов’язкові вимоги, згідно яких будівництво відбувалось лише за «зразковими» проектами.

Таким чином відкрились широкі можливості використання в архітектурі форм різних історичних стилів та їх аранжування у вільних поєднаннях. Прогрес техніки того часу збагатив будівництво такими конструктивними матеріалами, як прокатний метал, залізобетон, вітринне скло і.т.і. відкрив подальші шляхи створення нових об’ємно-планувальних та художніх рішень.

У забудові Харкова дореволюційних років отримували місце будинки різного призначення, зведені у різних архітектурних стилях. У них віддзеркалювались шукання історизму, еклектики та модерна, прагнення відродити традиції народного національного зодчества України або створити витвори у дусі неокласицизму. Неабиякі будівлі та здібності харківських зодчих дозволяли у важких та суперечливих умовах створювати будівлі та споруди, багато з яких визначають сьогодні вигляд історичного центру Харкова та зараховані до пам’яток архітектури.

До початку XX століття Харків перетворюється у великий промисловий центр та залізничний вузол. У 1904 році в місті налічувалося 1200 підприємств, де було зайнято понад 17 000 робітників. З урахуванням кустарних підприємств чисельність робітників становила 45 тис., у тому числі 28 000 ремісників. [3 C. 618-622]

Житлові квартали північній частині міста дотяглися до сучасного парку імені О. М. Горького. Забудова Пушкінської вулиці підходила майже до нинішньої вулиці Весніна. Особливо бурхливо забудовувалися східні околиці Харкова, де формувався промисловий район. Одноповерхові селища тяглися вздовж нинішнього Московського проспекту до електромеханічного заводу. На півдні місто злився з колишнім селом Основою і включив у свої кордони Новоселівку. На заході продовжували забудовуватися схили Холодної Гори і Лисої Гори.

Кінець Х1Х - початок ХХ століття залишили значний слід в архітектурі Харкова. У місті з'явилися будівлі невідомого доти призначення. Оточуючи колишню фортецю, вишикувалися шеренгою банки, громади будівель акціонерних та страхових товариств, розкрилися двері іноземних концесій, заблищали вітрини модних і багатих магазинів, ресторанів. Споруджувалися багатоповерхові, багатоквартирні будинки, обладнані центральним опаленням, водопроводом і каналізацією, ліфтами. Вперше застосовувалися нові види конструкцій з металу, залізобетону і скла, високоякісні оздоблювальні матеріали.

Серед зелені Журавлівських схилів витягнулися навчальні корпуси та житлові будинки практичного технологічного інституту. Було побудовано комерційне училище, зведений комплекс Медичного товариства з бактеріологічним інститутом. На околицях виростали нові корпуси виробничих підприємств.

Центр міста різко контрастував з околицями, підкреслюючи класову та соціальну нерівність його мешканців. Вулицями центру в 1882 році покотилися вагончики кінної залізниці - "конки". Роком раніше почала діяти перша лінія водопроводу, а у 1897 році стала до ладу електростанція. У 1906 році центральними вулицями і площами пролягли перші трамвайні маршрути. Зелених насаджень загального користування в місті було небагато. За вхід на територію Університетського саду треба було платити. У місті було тільки три пам'ятника - О. С. Пушкіну, К. В. Гоголю і засновнику університету В. Н. Каразіну.

Темпи урбанізації території Харківського регіону до кінця XIX ст. значно зросли. За останні 30 років XIX в. в порівнянні з іншими російськими містами територія Харкова збільшилася на 250%, тоді як Петербург виріс на 130%, а Москва - на 200. Показники зростання населення Харкова на початку XX ст. були близькі до Варшави, Києва, Риги.[39 C. 256-261]

Сформована на початок XX ст. планування Харкова представляла собою радіально-кільцеву схему з дробовою системою регулярно сплановане кварталів. Вузькі, щільно забудовані вулиці, орієнтовані до ансамблю історично сформованого міського центру, були об'єднані системою радіальних напрямків, прокладених вздовж схилів. Плани Харкова 1875 і 1885 рр. . затверджені не були.

Наприкінці XIX - початку XX ст. були розпочаті роботи з підготовки матеріалів для складання пропозицій з перспективного розвитку міста. У 1896 р. на основі геодезичної зйомки був складений план з детальним описом міської забудови в межах встановленої межі міста (арх. Б. Г. Михайлівський, Г. Я. Стріжевський, М. До Шевцов, інж. Д. І. Шустов, А . А. Кіндратівський, К. К. Бранднер).[42 C. 57]

Проектом передбачалося збільшення числа міських кварталів, спрямлення і прокладання нових вулиць, спрямлення русел річок, зміцнення набережних. Вперше на плані були виділені центральні райони міста, для яких визначено режим будівельного зонування. План зберігав силу юридичного документа до 1917 р.

Проектом передбачалося також розширення меж міста з включенням околиць, розширення головних вулиць до 20 м, винос за межі міста територій 10 заводів, пристрій набережних і мостів. Формується кілька планувальних районів: історично сформований центр на Університетській Гірці з кільцем площ і вулицею Сумської; новий торговий центр в районі Привокзальної площі, вулиць Катеринославської та Благовіщенської; новий промисловий район поблизу Балашовської станції залізниці.

Головні завдання генерального плану складалися в упорядкуванні міської території на основі прийнятих правил регулювання забудови та інженерного благоустрою. Вони поширювалися в основному на центральний Нагорний район і примикає до нього в західному напрямку Залопанській район до Холодногірських схилів, до ділянки розміщення вокзалу Південної залізниці. У південно-східному напрямку ця зона обмежувалася територією формування нових промислових підприємств.

Площа території Харкова на 1910 р. досягла близько 10 тис. га . Зростання житлового будівництва, підвищений попит на земельні ділянки приводили до того, що великі земельні наділи дробилися, з'являлися нові вулиці, райони, селища. Великі землевласники розпродавали через банки і різні кредитні установи дрібні ділянки навколо Харкова в дачних місцях. До 1917 р. відбулося понад 60 таких розпродажів. Так виникли селища Липовий Гай, Ясна поляна, Південний, Високий, Зелений Гай, Хвилинка та інші.

У Харкові найбільш аристократичним вважався Нагорний район. Щільність забудови центрального району доходила до 70-80%, поверховість забудови центрального району - 6-7 поверхів. Переважною була забудова житловими будинками. Прибуткові будинки включали квартири різних типів: від 8-12 до 3-5 кімнат з кухнями для панів і прислуги, ванною кімнатою і двома сходами - парадної і чорної.

Для малозабезпеченого населення були поширені удома коридорного типу з одно- та двохкімнатними квартирами. Будинки обладналися водопроводом і каналізацією. Велике значення в реалізації містобудівної програми розвитку Харкова в передреволюційний період мала діяльність будівельного комітету при міській раді, який відав питаннями забудови міста.

На території Лівобережної України пореформені процеси відбувалися надзвичайно болісно. Четверта частина населення Харківської губернії залишилася без землі. У 1880- і рр. . Харків став центром Гірської промисловості Півдня Росії, центром Управління Південних залізниць, центром Фабричного округу 5 областей (Харківської, Полтавської, Катеринославської, Чернігівської, Донськой). Перша реформа фабричного округу 1899 зробила Харків центром Управління фабричного округу, одного з шести округів, куди входили інспекції 12 областей півдня Росії.[52 C.56]

Ідеї в​​регулювання міської забудови, розроблені на прикладі міста Харкова в кінці XIX - початку XX ст. були прогресивними для свого часу. Сформований досвід міського планування був використаний згодом при розробці системи мікрорайонування міської території. Ці ідеї стали провідними у вітчизняній містобудівній практиці першої третини XX століття.

Наприкінці XIX - початку XX століть виникла ситуація, що змінила ставлення до забудови міста. Міський інженер М. Г. Диканський на загальних зборах Харківського відділення російського технічного товариства у 1913 році, виступив з доповіддю «З приводу проекту обов'язкових постанов по будівельній частині», у якій говорив, що «...погляд на місто як на конгломерат окремих ділянок застарів».

Він наполягав на введенні особливих правил регламентації міської забудови, спрямованих на поліпшення естетичного вигляду міста. М. Г. Диканський вважав, що «місто в своєму цілому являє собою об'єкт художньої творчості». Він вперше висловив припущення і про необхідність створення комісії з розробки плану міста на перспективу 10-20 років. До комісії, за його пропозицією, мали входити архітектори, художники, лікарі, громадські діячі.[39 C. 136-147]

Таким чином можна зазначити, що темпи зростання чисельності населення, значне збільшення міської території, інтенсивний розвиток промисловості та залізничного будівництва, збільшення товарообігу призвели до того, що на початку XX ст. Харків стає найбільшим адміністративно-промисловим і торговим центром, найважливішим залізничним вузлом півдня Росії. Розвиток капіталістичного способу виробництва призвело до значних змін у всіх сферах життя суспільства. Архітектура не стала винятком.

В області архітектури, як і в інших сферах життя, стикалися старі переконання і нові погляди. На зміну державним стилем класицизму прийшли стилізаторство і еклектичне використання різноманітних історичних стилів і художніх напрямків, пов'язаних з формувалася буржуазною ідеологією. Зодчі у своєму творчість використали весь арсенал історичних форм, накопичених людством. Старі художні стилі знову з'явилися на архітектурній сцені з приставками «нео», «псевдо» або без них – «неоренесанс», «псевдоготика», «російсько-візантійський» стиль ...

Прикладом є житловий будинок по вулиці Свердлова, 22, будівля школи №1 по вулиці Дарвіна, 13, корпус інституту культури на Бурсацькому узвозі, 4 та інше.

На рубежі XX століття в еклектичну суміш всіляких архітектурних форм вливаються споруди стилю модерн. Модерн, повсталий проти рутини і історичного шаблону, з'явився предтечею нової архітектури. Використовуючи можливості будівельної техніки, сміливо застосовуючи метал, залізобетон і скло, лідери модерну йшли по шляху створення самобутніх, заснованих на індивідуальних уявленнях архітектурних форм.

Закликаючи йти в ногу з технічним прогресом, зодчі створювали оригінальні форми, часом однак вони протиречили принципам раціонального виробництва. Типовими представниками стилю модерн в архітектурі служать житловий будинок по Пушкінській вулиці, 19, будівля історичного музею по Університетській вулиці, 8 та інші.

Криза самодержавства, ідейні хитання інтелігенції, загальний ідеологічний розбрат відбилися в пошуках нових стилістичних форм та архітектурної мозаїці передреволюційної забудови. Містобудівні плани тих літ не містили оригінальних архітектурно-планувальних ідей і не могли керувати стихійним характером зростання міста.