Мал. 1. Лізосоми в процесі фаго і піноцитозу:

1, 2 — великі і малі часточки в середовищі, яке оточує клітину; захоплення часточок шляхом піноцитозу (3, 7) і фагоцитозу (6, 7); 4, 5 — утворення лізосом (4 — гранулярна ендоплазматична сітка); 8 — виливання ферментів лізосом у вакуолі; 9,10 — розщеплення вмісту вакуолі (лізис); // — виділення продуктів розщеплення; 12 — ділянка цитоплазми після дії ферментів лізосом

П ід час фагоцитозу гнучка зовнішня мембрана утворює невеликі заглиблення, куди потрапляє захоплювана тверда часточка. Це заглиблення поступово збільшується, глибшає, часточки, які потрапили в нього, занурюються всередину клітини, й утворюється ендоцитозний пухирець (фагосома, харчова вакуоля).

З ним зливається первинна лізосома (що містить неактивовані ферменти), й утворюється вторинна лізосома, або травна вакуоля (гетерофагосома). Злиття супроводжується активацією ферментів і відбувається розщеплення. Продукти розщеплення вбираються і засвоюються цитоплазмою клітини. Рештки виводяться назовні шляхом екзоцитозу. Явище фагоцитозу властиве амебам і деяким іншим найпростішим, а також лейкоцитам (фагоцитам). Аналогічно відбувається і поглинання клітинами рідин, які містять потрібні клітині речовини. Це явище було названо піноцитозом.

Подальші 25 років життя він присвятив розвитку фагоцитарної теорії імунітету. Для цього він звернувся до вивчення запальних процесів, інфекційних захворювань і їх збудників - патогенних мікроорганізмів. "До цього зоолог - я відразу зробився патологом", писав Мечников. Працюючи над фагоцитарною теорією, Мечников разом з тим в 1884 і 1885 виконав ряд досліджень з порівняльної ембриології, що вважаються класичними. Зрозуміло, що як падіння яблука з дерева зародило у Ньютона ідею про

всесвітнє тяжіння, так і висновок з свого спостереження Мечников міг

зробити не випадково, а лише маючи вже велике знання з еволюційної

зоології й ембріології простих тварин.

Одеська бактеріологічна станція

У 1886 Мечников повернувся до Одеси, де очолив створену їм спільно з Н. Ф. Гамалеєю першу в Росії і другу в світі бактеріологічну станцію, яка повинна була займатися виготовленням вакцин і щеплення проти сказу, боротьбою з сараною і т. д. До роботи Мечников залучив групу молодих ентузіастів Д. К. Заболотного, Л. А. Тарасевича, Н. Ф. Гамалею, що стали згодом відомими мікробіологами.

Однак через перешкоди, що чинилися йому офіційною владою, Мечников відмовився від завідування станцією.

У нього остаточно дозріло рішення покинути Росію і шукати притулки за кордоном. У 1887 Мечников виїхав до Німеччини, а восени 1888 по запрошенню Л. Пастера переїхав в Париж і організував в його інституті лабораторію Захист теорії в Росії давався науковцю складно. Взагалі йому важко було існувати в атмосфері постійної політичної боротьби, пропаганди та революційних настроїв. Навіть студенти, за словами науковця, часто прогулювали лекції, віддаючи перевагу походам на мітинги. «В Парижі могла здійснитися моя мета наукової роботи поза політичної або будь-якої іншої громадської діяльності. В Росії перешкоди, що виникають знизу, зверху та збоку, зробили подібну мрію нездійсненною.»  Мечников був байдужим до політики, за що його часто недолюблювали. Разом з тим Мечников ніколи не розривав зв'язки з Батьківщиною,

залишався російським підданим і неодноразово приїжджав в Росію. В його

лабораторії постійно або тимчасово працювали російські лікарі, які стали

його учнями і наслідниками. Він шість разів приїздив в Україну і Росію, вивчав розповсюдження черевного тифу, чуми і туберкульозу

28-річне перебування у Пастерівському інституті було для Мечникова перідом плідної праці і загального визнання. Він був вибраний членом багатьох академій і наукових співтовариств, в т. ч. почесним членом Петербургської АН (1902), а в 1908, спільно з П. Ерліхом, отримав Нобелівську премію за роботи по імунітету.

Приділяючи головну увагу питанням патології, Мечников створив в цей період цикл робіт, присвячених мікробіології і епідеміологія холери, чуми, тифу, туберкульозу. Опинившись, нарешті, в нормальних, як він вважав, умовах для роботи, в Пастерівському інституті, Мечников починає вивчати природу холери та тифу. Зрозумівши, що досліди на тваринах не допомагають, вчений починає ставити їх на собі. Кажуть, що в той час мало не весь інститут Пастера пив склянками культуру холери в чистому вигляді.  Коли теорія Мечникова про роль фагоцитозу і функції лейкоцитів здобула визнання в науковому світі, вчений розпочав роботу над проблемами старіння і смерті. Мечников розробляє теорію ортобіозу – досягнення «повного і щасливого циклу життя, що закінчується спокійною природною смертю».

  Він вважав, що старість і смерть у людини наступають передчасно, в результаті самоотруєння організму мікробними та іншими отрутами. Найбільше значення Мечников надавав в цьому відношенні кишкової флори. На основі цих уявлень Мечников запропонував ряд профілактичних та гігієнічних засобів боротьби з самоотруєнням організму (стерилізація їжі, обмеження споживання м'яса, та ін.)

М ечников особисто повторив дослідження Григорова, щоб переконатися в їх спроможності. У 1908 році, у річницю французької академії наук, опублікована його стаття «Кілька слів про кисле молоко». Досліджуючи питання старіння і зібравши дані по 36 країнам, Мечников встановив, що найбільшу кількість «столітників» — в Болгарії — 4 на 1000 чоловік. Він пов'язав це з болгарським йогуртом (у Болгарії його також називають кисіль мляко — «кисле молоко»). У своїх працях Мечников став представляти широкій громадськості корисність болгарського йогурту. Сам він до кінця життя регулярно вживав не тільки молочнокислі продукти, а й чисту культуру болгарської палички. Розробив власний рецепт – просто кваші, – який розійшовся потім серед великої кількості населення. Пив її сам і рекомендував іншим. 

У ряді робіт Мечниковим порушено багато загальнотеоретичних та філософських проблем. У ранніх працях, присвячених питанням дарвінізму (нарис «Питання про походження видів», 1876, і ін), Мечников висловив ряд ідей, що передбачив сучасне розуміння деяких питань еволюції. Зараховуючи себе до прихильників раціоналізму («Сорок років шукання раціонального світогляду», 1913), Мечников критикував релігійні, ідеалістичні й містичні погляди. Головну роль в людському прогресі Мечников приписував науці Виходячи із спостереження за

специфічними процесами при метаморфозі гострошкірних і амфібій, він

поставив задачу виявити роль фагоцитів в явищах старечої атрофії. Він

допускав, що макрофаги знешкоджують клітини, “ослаблені” з віком під

дією бактерійних ядів, видавлених різними представниками кишкової флори

і хвороботворними мікробами і вважав, що при “старечому переродженні

тканин проходить заміна “специфічних” тканин “гіпертрофованої” з’єднаної

тканини”.

Він вважав, що найкра­щим методом збереження здоров'я є стимуля­ція власних захисних сил організму. Нині цей напрям розвивається і його називають саногенезом. Учений також започаткував науку про здорове харчування - геродієтику. Його ідеї спричинили сучасне вивчення ентеросорбентів як речовин, що здатні затримувати старіння..

Незадовго до смерті Мечников написав:

 «Моя мати померла у 65 років, батько у 68, брат у 57. Серцева спадковість у мене, безперечно, погана. Тож нехай ті, хто вважає, що за моїми правилами я повинен був би прожити 100 років і більше „пробачать“ мені передчасну смерть з огляду на вищезгадані обставини».

Втім, для наступних поколінь Мечников залишив «секрет довголіття»: 

«Ми згодовуємо велику кількість шкідливих мікробів, які укорочують наше життя і викликають передчасну і болісну старість. Потрібно з самого раннього дитинства засівати кишки корисними мікробами і видаляти шкідливі».

М ечников розробив те, що тісно примикає до проблеми імунітету - вчення про запалення. Розглядаючи цей процес в порівняно-еволюційному аспекті, він оцінив сам феномен запалення як захисну реакцію організму, направлену на звільнення від чужорідних речовин або осередку інфекції.

Режимом живлення, гігієнічними засобами старість, як вважав Мечников, можна лікувати, як і всяку хворобу. Мечников вірив, що за допомогою науки і культури чоловік спроможний подолати протиріччя людської природи (в тому числі і між раннім статевим дозріванням і віком вступу в брак), підготувати собі щасливе існування і, при природному переході "інстинкту життя" в "інстинкт смерті", - безстрашний кінець. Ці погляди викладені в книгах "Етюди про природу людини" і "Етюди оптимізму" (1907).

В ірячи в безмежні можливості науки, "яка одна може вивести людство на істинну дорогу", Мечников свій світогляд називав "раціоналізмом" ("Сорок років шукання раціонального світогляду", 1913). Релігійний, ідеалістичний лад думок і почуттів був йому чужий.

Не дивно, що Мечников і Лев Толстой при їх зустрічі в Ясній Поляні (1909), що широко освітлювалася російською пресою, по суті, не знайшли спільної мови. На політичні переконання Мечников був лібералом, противником всякого насильства; він був знайомий з А. І. Герценом, М. А. Бакуніним, П. Л. Лавровим, але не розділяв їх поглядів.

Мечников створив російську школу мікробіологів і імунологів, серед його учнів А. М. Безредка, Л. А. Тарасевич, Д. К. Заболотний, Я. Ю. Бардах і ін. Крім наукових праць, він залишив величезну літературну спадщину - науково-популярні і науково-філософські роботи, пригадування, статті, перекази і ін.

Переживання, пов'язані з початком Першої світової війни, важко вплинули на Мечникова, погіршили його слабе здоров'я. Хвороба серця, що загострилася привела вченого до смерті. Великий вчений помер 2 (15) липня 1916р., у Парижі У Помер у Парижі у віці 71 рік, після декількох інфарктів міокарда. Ілля Мечников заповів своє тіло на медичні дослідження з подальшою кремацією та похованням на території Пастерівського інституту, що й було виконано.

В от как пишет о нем журнал "Искры Воскресенье":

"Это величайший естествоиспытатель, медик, преподаватель, автор многих ученых трудов, творец теории, создавших переворот во многих областях медицины и бактериологии. По творческому дару приходится его сопоставить с другим русским ученым - Д. И. Менделеевым, который тоже был именно таким творцом, прокладывавшим новые пути. И. И. Мечников поставил задачей своей жизни борьбу со смертью, во всяком случае, отдаление её... С гениальной проницательностью он предчувствовал появление нового человека с более совершенной физической организацией. Эта любовь к грядущему человеку была путеводной звездой его творчества, и не только современности принадлежит И. И. Мечников не только сегодняшнему дню, скорбному дню, когда положен предел его земным трудам. Голос Мечникова прозвучит в даль грядущего и донесет будущему исследователю созданные им средства проникновения в тайны жизни".

Мечникова ставлять за його праці в число великих вчених і природних

дослідників. Ще в 17-річному віці він почав вивчати найпростіших

паразитичних червів і деяких інших нижчих форм тварин. Рано познайомився з працями Ч.Дарвіна і А.О.Ковалевського, що створило інтерес Мечникова до порівняльної ембріології безхребетних. Він вивчав внутрішньоклітинне травлення нижчих тварин. Ці спостереження послужили відкриттю фагоцитозу, викладених як захисна функція організму, направлених проти чужорідних тіл і набута в результаті травної функції. Він показав, що функцію фагоцитозу виконують лейкоцити двох типів (макро- і мікрофаги).

В они виконують різноманітну роль в імунних реакціях організму і що

запальна реакція являється пристосовуваною, захисною. Він розробив

фагоцитарну теорію імунітету. Після виступу Мечникова на конгресах у

Будапешті (1894) і Парижі (1900) фагоцитарна теорія отримала визнання.

М ечников вивчав холеру, чуму, черевний тиф, туберкульоз і інше, вперше

провів експериментальне зараження людиноподібних мавп сифілісом, що

стало важливою гілкою в розвитку венерології. Він виступав проти релігії, містицизму, ідеалізму, зараховуючи себе до прибічників раціоналізму. Мечников розглядав науку, як єдиний двигун

прогресу людства.

Він відомий не тільки в нашій країні, але й за кордоном.

Золоту медаль і премію ім.Мечникова, які присуджуються за видатні

досягнення в біології, мікробіології, імунології і за особливі заслуги в

боротьбі з інфекційними хворобами.

Мечникова лікарня була збудована в зв'язку з 200-літтям заснування

Петербурга. На даний час там знаходиться Цент клінічної лікарні

ім.Мечникова, база ленінградського інституту.

Для І.І. Мечникова характерним був постійний пошук світоглядних та моральних основ діяльності. Про це свідчить його остання книга «Сорок

років пошуку раціонального світо­гляду» (1913), яка є світоглядним фундаментом для багатьох поколінь людей науки. Світове товариство вшанувало величезні за­слуги І.І. Мечникова перед людством. Ілля Іл­ліч був обраний членом Англійського королів­ського товариства, Паризької медичної академії і Шведського медичного товариства, почесним членом Віденської, Нью-Йоркської, Ірландської, Румунської, Празької, Б ельгійської академій наук, почесним академіком Київського універ­ситету, а також Російської академії наук.

Ім'я І. Мечникова присвоєно Інституту мікро­біології та імунології Академії медичних наук України, Одеському науково-дослідному інсти­туту вірусології та епідеміології, Українському науково-дослідному протичумному інституту Міністерства охорони здоров'я України (м. Оде­са). Його ім'я носить Одеський національний університет, на його честь названі вулиці у Ки­єві, Дніпропетровську, Львові.

імунологічних інститутів Росії носять ім'я Мечникова. Почесний член багатьох зарубіжних АН, наукових товариств та інститутів.