ДОНЕЦЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

МІНІСТЕРСТВА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

КАФЕДРА КОНСТИТУЦІЙНОГО ТА МІЖНАРОДНОГО ПРАВА

“ЗАТВЕРДЖУЮ”

Начальник кафедри конституційного та міжнародного права

підполковник міліції

_____________________ О.С. Денісова

“__________”________________ 2013

ЛЕКЦІЯ

з дисципліни «Адвокатура України»

ТЕМА № 1: Поняття адвокатської діяльності в Україні. Правові основи функціонування органів, які її здійснюють. Предмет, система курсу «Адвокатура України».

освітньо-кваліфікаційного рівня «бакалавр»

галузь знань «Право» (6.0304)

напрям підготовки «Право» (6.030401)

для студентів 4-го курсу денної форми навчання факультету права

Донецьк – 2013

ТЕМА № 1:

Поняття адвокатської діяльності в Україні. Правові основи функціонування органів, які її здійснюють. Предмет, система курсу «Адвокатура України».

ПЛАН

1. Поняття адвокатської діяльності в Україні, її сутність.

2. Правові основи функціонування органів, які здійснюють адвокатську діяльність в Україні

2.1. Міжнародні і вітчизняні нормативно-правові документи, які регламентують здійснення адвокатської діяльності в Україні

2.2. Форми здійснення адвокатської діяльності в Україні

2.3. Відносини адвокатури України з державними органами

3. Предмет, система курсу «Адвокатура України»

4. Зародження адвокатури

Література:

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р.

2. Закон України «Про адвокатуру» від 19 грудня 1992 р. № 2887-XII.

3. Господарський процесуальний кодекс України. Прийнятий Верховною Радою України 6 листопада 1991 р.

4. Цивільний процесуальний кодекс України. Затверджений Законом від 18 березня 2004 р. № 1618-ІV.

5. Ароцкер Л.Е. Тактика и этика судебного допроса. – М.: Юрид. лит., 1969. – С. 53.

Берхнем В. Вступ до права та правової системи США. – К.: Україна, 1999. – С. 119.

ВСТУП

Адвокатура як важливий інструмент демократії повністю відповідає вимогам спеціального правового інституту громадянського суспільства. Без існування інституту адвокатури просто неможливе створення правової держави, забезпечення гарантій захисту прав людини.

Невипадково, що в юридичних вузах України вже багато років викладається предмет «Адвокатура України». Враховуючи великий інтерес серед студентів до вивчення цього предмета, а також значні зміни, яких останнім часом зазнало кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне, господарсько-процесуальне та адміністративно-процесуальне законодавство України, постала нагальна потреба у створенні навчального посібника з адвокатури України.

Предметом курсу «Адвокатура України» є вивчення закономірностей організації адвокатури, шляхів демократизації її діяльності, правового статусу адвокатури в системі органів української держави. Подібна спрямованість курсу надає йому можливість поряд із загальнонауковими та спеціальними науковими методами широко використовувати сучасну методологію пізнання та вдосконалення соціально-правової діяльності, яка дає змогу визначити та описати систему адвокатури в єдності та взаємообумовленості елементів, які її складають. Унаслідок цього курс набуває статусу комплексної теоретико-практичної та прикладної дисципліни, яка вивчає у рамках єдиної системи юридичної підготовки самостійну, недостатньо розроблену галузь суспільних знань, що стосується діяльності органів адвокатури.

Питання № 1

Поняття адвокатської діяльності в Україні, її сутність.

Адвокатура – найдавніша і в той же час загальнолюдська інституція. Саме слово «адвокатура» походить від латинського кореня «advocare», «advocatus» («закликати», «запрошений»).

Тривалий час точаться дискусії між юристами відносно визначення сутності адвокатури, її основних завдань. І справа тут зовсім не в ідеології, як це може здатися на перший погляд. Так, один з найвідоміших процесуалістів дореволюційного часу Є.В. Васьковський писав, що адвокат – це уповноважений суспільства, який зобов’язаний блюсти суспільний інтерес. І навпаки, уже в сталінські часи цю позицію піддав критиці професор М.М. Полянський, який сутність роботи адвоката висловив коротко і ясно: «Метою захисту і є захист». Аналогічні дискусії тривали і на Заході. Переважна більшість фахівців підтримує позицію, яку влучно й образно висловив Е. Пікар: «Як магнітна стрілка компаса вказує на північ, так і адвокат повинен перш за все захищати». Тож адвокат повинен керуватися насамперед інтересами клієнта. Однак при цьому існує багато обмежень, які зобов’язують адвоката дотримуватись певної поведінки. М.Ю. Барщевський при цьому виділяє основні її складові: чесність, компетентність і добросовісність.

Розуміння сутності адвокатури в наш час отримало зовсім нового забарвлення. Зокрема, якщо в радянські часи, не без впливу комуністичної тоталітарної державної ідеології, в суспільстві домінувало ставлення до адвокатів як до людей, які захищають злочинців та зрадників Батьківщини, то зараз таке «розуміння» сутності адвокатури змінилося на інше: адвокат – це ділок, який за шалені гроші обслуговує багатіїв, кримінальні структури та захищає службовців-злодіїв від справедливої кари. У такій ситуації потрібно шукати наукове, юридично обґрунтоване визначення, забезпечуючи практичне застосування його положень.

Вважаємо дуже слушною думку Є.В. Васьковського, який ще у 1893 році так писав про сутність адвокатури: «На перших ступенях юридичного розвитку людського суспільства, коли правові норми є настільки простими і нескладними, що доступні розумінню всіх і кожного, позивач має можливість вести справи особисто, не звертаючись до сторонньої допомоги. Але з розвитком культури життєві відносини стають усе більш різноманітними та заплутаними, а разом із цим ускладнюються і відповідні юридичні норми. Знання і застосовування їх стає складнішим для більшості громадян; позивач, не маючи спеціальної підготовки, вже неспроможний сам вести справи, йому необхідна допомога людини, яка добре ознайомлена з нормами матеріального права та формами процесу; виникає потреба в особливій групі осіб, які спеціально займалися б вивченням законів і могли б надавати юридичну підтримку або здійснювати правозаступництво. Саме ці спеціалісти-правознавці одержали назву адвокатів. Отже, адвокатура у власному розумінні слова являє собою правозаступництво, правозахист, тобто, іншими словами, – юридичну допомогу, що надається тим, хто її потребує, спеціалістами-правознавцями».

О.Д. Святоцький пише, що за своєю природою адвокатура є громадською, самостійного виду організацією професійних юристів, яка виконує важливу суспільну функцію – захист прав і законних інтересів громадян та організацій.

Серед юридичних засобів захисту прав людини чільне місце належить адвокатурі. Про це свідчить, зокрема, те, що на Восьмому Конгресі ООН, що відбувся у серпні 1990 року в Нью-Йорку, було прийнято спеціальний документ – «Основні положення про роль адвокатів» (далі – «Основні положення»).

Забезпеченню належного рівня захисту покликані сприяти приписи «Основних положень», які стосуються загальних обов’язків адвокатів. У них, зокрема, зазначено, що такими обов’язками є: консультування клієнта про його права й обов’язки; надання допомоги клієнту законним способом і здійснення певних дій для захисту його інтересів; надання клієнту допомоги в судах, трибуналах, адміністративних органах.

Важливі приписи вміщено в «Основних положеннях» щодо забезпечення доступності юридичної допомоги, яку покликані надавати адвокати, а саме: обов’язок державних органів гарантувати реальний і рівний доступ до адвокатури для всіх осіб, які проживають на території держави, зокрема забезпечити фінансування юридичної допомоги незаможним людям. Особлива увага приділяється проблемам забезпечення юридичної допомоги у кримінальному провадженні. Підкреслюється, що держава зобов’язана гарантувати кожній людині права на юридичну допомогу в разі її арешту, затримання або обвинувачення у злочині, зокрема забезпечити доступ до адвоката не пізніше 48 годин з моменту арешту або затримання; фінансувати послуги адвоката, якщо людина не має необхідних коштів для її оплати; створити умови для зустрічі адвоката з особою, яка затримана, заарештована або перебуває у тюрмі, без перешкод і цензури.

Головна соціальна місія, фундаментальне призначення адвокатури – це захист прав людини. Це положення має бути основоположним у вирішенні проблеми досконалого функціонування цього надзвичайно важливого правозабезпечувального інституту.

Е. Пікар писав, що адвокатура створена не для насолоди тих, хто в ній перебуває, а для суспільного служіння, тяжкого, суворого і серйозного. Звернення до нас клієнтів не прохання, а вимога, від якої ми можемо тоді лише ухилитися, коли очевидно, що законна підтримка і суперечка з приводу їхніх вимог неможливі.

Реальна здійсненність і надійна захищеність прав людини – найвищий критерій гуманістичності, прогресивності, «якісності» адвокатури. Будь-які системи організації та діяльності адвокатури, що існують нині в різних країнах, будь-які пропозиції щодо їх поліпшення, удосконалення мають оцінюватися саме під кутом зору їх здатності забезпечити права людини.

Отже, поняття і сутність інституту адвокатури можна сформулювати так: адвокатура – це незалежна самостійна громадська організація професійних юристів, яка у встановленому законом порядку виконує важливу суспільну функцію – захист прав і законних інтересів громадян і організацій, а також надає їм необхідну правову допомогу.