МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ ЮРИДИЧНИЙ ІНСТИТУТ

КАФЕДРА КРИМІНАЛЬНОГО ПРОЦЕСУ

ЛЕКЦІЯ

Тема № 1. Кримінальне процесуальне право

і кримінальна процесуальна діяльність

.

Донецьк – 2012

Тема № 1. Кримінальне процесуальне право і кримінальна процесуальна діяльність

Час – 2 години.

Мета заняття:

Навчально-методична – закріплення теоретичних знань в галузі кримінального процесу.

Виховна – формування у курсантів свідомого переконання у важливості оволодінння знаннями в галузі кримінального процесу для ефективного розкриття та розслідування злочинів.

Методи проведення заняття:

• відеопоказ технології роботи зі слідами;

Матеріальне забезпечення заняття:

а) технічні засоби навчання:

• телевізор та відеопроектор;

б) дидактичні матеріали:

• схеми;

• відеоматеріали;

Навчальні питання:

1. Кримінальне процесуальне право: поняття, джерела, предмет і методи. Особливості норм кримінального процесуального права.

2. Кримінальний процесуальний закон. Його чинність у просторі, у часі і щодо осіб.

3. Загальне поняття кримінального процесу і його історичні форми.

4. Характеристика кримінального процесу як діяльності.

1. Кримінальне процесуальне право: поняття, джерела, предмет і методи. Особливості норм кримінального процесуального права

Поняття кримінального процесуального права

Кримінальне процесуальне право - це одна із галузей права України, яка являє собою сукупність правових норм, що регулюють діяльність суду, прокуратури, органів досудового розслідування із досудового розслідування кримінальних правопорушень і судового провадження.

Право покликане слугувати задоволенню інтересів громадян, їхніх об’єднань, держави і суспільства в цілому. У цьому проявляється його цінність.

Цінність кримінального процесуального права дістає вияв у таких вимірах:

- соціальному. Соціальна цінність цієї галузі права полягає в тому, що вона втілює інтереси громадян у вільному від злочинності суспільному середовищі;

- інструментальному. Інструментальна цінність кримінального процесуального права - один із проявів його загально соціальної цінності — полягає в тому, що воно є регулятором суспільних відносин, що виникають у зв’язку зі вчиненням кримінального правопорушення; інструментом вирішення кримінально-правових конфліктів у державі.

До числа джерел кримінального процесуального права належать: Конституція України; норми міжнародних договорів, ратифікованих Україною; кримінальне процесуальне законодавство України (КПК й інші закони); Рішення Конституційного Суду України (за винятком випадків визнання ними положень законів такими, що відповідають Конституції України); Рішення ЄСПЛ.

Віднесення рішень Конституційного Суду України до числа джерел кримінального процесуального права є проблемним, бо Суд не є частиною законодавчої влади. А згідно з ч. 1 ст. 3 КПК провадження у кримінальних справах на території України здійснюється за правилами кодексу. Однак, рішення Конституційного Суду України у певних випадках утворюють правила, що підлягають застосуванню навіть тоді, коли вони ще не санкціоновані державою (Верховною Радою України).

Підзаконні нормативні акти та постанови Пленуму Верховного Суду України з питань, що виникають під час кримінального провадження, не є джерелами кримінального процесуального права. Інше означало б надання рішенням органів виконавчої і судової влади статусу закону, що суперечить принципу розподілу влади в державі. Хоча не можна стверджувати, що ці рішення не мають значення для органів виконавчої влади і судів. Підзаконні нормативні акти конкретизують положення законів з метою точного їх застосування відповідними органами. У своїх рішеннях Пленум Верховного Суду України узагальнює практику та роз’яснює порядок застосування законів під час кримінального провадження.

Членство України у Раді Європи вимагало вирішення питання про значення Рішень ЄСПЛ для практики кримінальної процесуальної діяльності, здійснюваної вітчизняними правоохоронними і судовими органами. На сьогодні рішення цього Суду з питань дотримання конвенційних прав^* є обов’язковими для України. Рішення ЄСПЛ ґрунтуються на положеннях ЄКПЛ, яка з 17 липня 1997 р. є частиною українського національного законодавства, і мають значення правових прецедентів для практики кримінальної процесуальної діяльності в Україні. Згідно з ч. 2 ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» українські суди повинні застосовувати при розгляді справ практику ЄСПЛ як джерело права.

Як самостійна галузь права України, кримінальне процесуальне право має специфічні предмет та метод правового регулювання. Однак, будучи елементом системи права України, воно тісно пов’язане з іншими галузями права та галузями знань. Найбільшим тісним є зв’язок кримінального процесуального права із загальною теорією права, конституційним правом, кримінальним правом, криміналістикою, оперативно-розшуковою діяльністю.

Загальна теорія права відіграє щодо всіх галузей права методологічну роль. Вона розробляє теоретичні положення щодо загального розуміння понять права, норм права, механізму правового регулювання, тлумачення норм права тощо, що є вихідними для окремих галузей права, у тому числі і кримінального процесуального.

Конституційне право регулює найголовніші питання суспільного життя. До числа таких питань належить і визначення засад кримінальної процесуальної діяльності. Майже 40 статей Конституції (понад 20%) можна віднести до таких, що прямо чи опосередковано регулюють відносини у сфері кримінального процесу. Основні з них зосереджені у розділі 2 "Права, свободи та обов’язки людини і громадянина", розділі 7 "Прокуратура", розділі 8 "Правосуддя" (особливо у ст. 129 Конституції, якою регламентовані засади судочинства).

Кримінальне процесуальне право не може існувати без кримінального права, і навпаки, норми кримінального права не можуть бути реалізовані без кримінального процесуального права. Зв’язок цих галузей права є настільки тісним, що в деяких державах до цього часу вони не поділяються на окремі галузі.

Норми кримінального права можуть містити в собі найстрашніші санкції, але без процесуальних норм вони будуть "мертвими". Норми процесуального права приводять в дію норми кримінального права. Якщо кримінально-правові норми — це "тіло", то процесуальні норми — це їхня "душа". Автор баварського кодексу А. Фейєрбах^* визначав кримінальний процес як "прагматичну частину кримінального права"^** .

Зв’язок цих двох галузей права проявляється через такі положення:

 вони є галузями публічного права;

 термін "кримінальне процесуальне право" походить від терміна "кримінальне право";

 кримінальне процесуальне право містить ряд бланкетних норм, що відсилають до положень кримінального права;

 кримінальний процес розпочинається у разі виявлення відомостей про кримінальне правопорушення (злочин чи кримінальний проступок, що визначаються кримінальним правом);

 переважна більшість питань, що вирішуються судом при постановленні вироку, мають кримінально-правовий характер:

- формулювання обвинувачення (має бути наведене судом у разі ухвалення як обвинувального, так і виправдувального вироку);

- статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений;

- мотиви призначення покарання, звільнення від відбування покарання, застосування примусових заходів медичного характеру при встановлені стану обмеженої осудності обвинуваченого, застосування примусового лікування відповідно до ст. 96 КК України;

- чи є обставини, що обтяжують або пом’якшують покарання обвинуваченого, і які саме, та інші питання, передбачені ч. 3 ст. 374 КПК.

 кримінальне право встановлює перелік обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання (ст.ст. 66 та 67 КК України);

 кримінальним правом регламентовані види, підстави і порядок застосування примусових заходів медичного характеру (ст.ст. 92—96 КК), підстави застосування і види примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК) та багато інших питань, безпосередньо пов’язаних із кримінальним процесуальним правом;

 санкції норм кримінального права в деяких випадках гарантують реалізацію норм кримінального процесуального права (гл. 18 КК «Злочини проти правосуддя»).

Кримінальне процесуальне право перебуває у взаємному зв’язку не тільки з іншими галузями права України, але й з іншими галузями знань, досягнення яких використовуються органами досудового розслідування, прокуратури і суду під час досудового розслідування та судового провадження. Цими галузями знань є: криміналістика, оперативно-розшукова діяльність, судова медицина, судова психологія, судова психіатрія, кримінологія та ін.

Зв’язок кримінального процесуального права і криміналістики проявляється в тому, що останньою розробляються рекомендації щодо тактики провадження окремих слідчих (розшукових) дій і методики розслідування окремих видів злочинів, а також щодо найбільш ефективного застосування науково-технічних засобів (криміналістичної техніки) для пошуку, виявлення і фіксації слідів злочину. Використання рекомендацій криміналістики не є обов’язковою вимогою для слідчого, але воно сприяє якісному і ефективному застосуванню норм кримінального процесуального права.

Досягнення природничих і технічних наук у кримінальному процесі використовуються:

 під час провадження експертиз з питань, що потребують спеціальних знань;

 шляхом залучення спеціалістів до участі у слідчих (розшукових) діях з метою надання допомоги у пошуку, виявленні і фіксації слідів злочину;

 самостійно слідчим під час провадження ним слідчих (розшукових) дій.

Кримінальними процесуальними нормами регламентуються підстави та процесуальний порядок застосування спеціальних знань під час досудового розслідування та судового провадження.

Зв’язок кримінального процесуального права і оперативно-розшукової діяльності (ОРД) проявляється в тому, що дані, здобуті під час ОРД, допомагають слідчому у висуненні версій, швидкому встановленні і затриманні особи тощо.

На зв’язок кримінального процесу і ОРД є пряма вказівка у кримінальному процесуальному законі. Так, у ч. 2 ст. 99 КПК зазначено, що матеріали, в яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог Закону "Про оперативно-розшукову діяльність", за умови відповідності вимогам цієї статті, є документами та можуть використовуватися в кримінальному провадженні як докази.

Співвідношення кримінального процесу і ОРД характеризується наступними положеннями:

1) ОРД хоча і має ті ж цілі, що й кримінальний процес (встановлення обставин злочину), до структури останнього не входить;

2) кримінальні процесуальні дії і оперативно-розшукові заходи врегульовані різними джерелами права;

3) кримінальний процес гарантує більш високий, ніж ОРД, рівень забезпечення прав і законних інтересів громадян.

Працівник оперативного підрозділу і слідчий діють не в однакових правових режимах, що породжує відмінності в їх діяльності, які полягають в такому:

1. Різні засоби й методи здійснення діяльності. Слідчий здійснює свою діяльність засобами і методами, передбаченими кримінальним процесуальним законом, вони мають процесуальний характер. Працівник оперативного підрозділу здійснює діяльність засобами і методами, регламентованими Законом від 18 лютого 1992 р. "Про оперативно-розшукову діяльність" та іншими законами, які передбачають використання для боротьби зі злочинністю спеціальних методів і засобів.

2. Різні права в застосуванні засобів і методів. Слідчий за жодних обставин не має права застосовувати засоби і методи, які використовуються оперативним працівником. Він може провадити лише слідчі (розшукові) та інші процесуальні дії, передбачені кримінальним процесуальним законом. Працівник оперативного підрозділу вправі провадити, окрім оперативно-розшукових дій, ще й слідчі (розшукові) дії (гласні і негласні) за дорученням слідчого.

3. Різні межі застосування процесуальних і не процесуальних засобів і методів. Якщо всі слідчі (розшукові) дії (окрім деяких) можуть провадитись тільки після внесення інформації про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) і до закінчення досудового розслідування, то оперативно-розшукові заходи застосовуються до внесення відомостей до ЄРДР і протягом розслідування.

4. Різні результати діяльності. Якщо у результаті кримінальної процесуальної діяльності слідчий отримує докази, то оперативний працівник в ході ОРД може отримати тільки дані про факти, джерела таких фактів, що лише "можуть бути доказами у кримінальній справі" (п. 2 ч. 1 ст. 10 Закону "Про оперативно-розшукову діяльність").

Законом "Про оперативно-розшукову діяльність" встановлено, що прийняття рішення про проведення оперативно-розшукових заходів, подання та розгляд відповідних клопотань, проведення оперативно-розшукових заходів, фіксація та використання їх результатів, проведення цих заходів до постановлення ухвали слідчого судді та інші питання їх проведення регулюються згідно з положеннями гл. 21 КПК «Негласні слідчі (розшукові) дії» з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом (п. 20 ч.1 ст. 8).

Отже, після ухвалення нового КПК кримінальний процес і оперативно-розшукова діяльність стали більш наближеними одне до одного, але «поєднання» їх у один «потік» не відбулося.

Предмет і методи кримінального процесуального права

Регулюючий вплив кримінального процесуального права здійснюється через систему кримінальних процесуальних відносин, учасники котрих діють в межах наданих їм прав і покладених на них обов’язків. Кримінальні процесуальні відносини є предметом правового регулювання^*.

Кримінальні процесуальні відносини мають юридичний і фактичний зміст.

Юридичним змістом цих відносин є зафіксовані у нормах кримінального процесуального права суб’єктивні права та юридичні обов’язки їх учасників.

Фактичний зміст процесуальних відносин — це реально здійснювані їх учасниками кримінального провадження дії, спрямовані на реалізацію своїх суб’єктивних прав та юридичних обов’язків, що визначаються інтересами у провадженні (публічними чи приватними).

Кримінальні процесуальні відносини:

 за функціональною спрямованістю норм права, на основі яких вони виникають, є охоронними, бо завжди виникають з факту вчинення кримінального правопорушення;

 за рівнем індивідуалізації суб’єктів можуть бути тільки відносними (права і обов’язки учасників всіх правовідносин у кримінальному провадженні справі є точно визначеними);

 за кількістю суб’єктів є як простими (відносини, що виникають між слідчим і допитуваним), так і складними (відносини між слідчим, прокурором, слідчим суддею і підозрюваним під час вирішення питання про взяття останнього під варту);

 за розподілом прав і обов’язків між суб’єктами — завжди є двосторонніми, бо кожна зі сторін правовідносин має як права, так і обов’язки;

 за характером дій зобов’язаного суб’єкта є як активними (слідчий зобов’язаний призначити експертизу у випадках, передбачених ч. 2 ст. 242 КПК), так і пасивними (слідчий зобов’язаний утриматися від допиту як свідка нотаріуса про відомості, які становлять нотаріальну таємницю — п. 3 ч. 2 ст. 65 КПК);

 за волевиявленням є управлінськими, для виникнення яких досить бажання лише уповноваженої сторони (видалення головуючим із судового засідання порушників порядку цього засідання – ст. 330 КПК); договірними, для виникнення яких необхідне виявлення (згода) сторін правовідносин (примирення потерпілого з обвинуваченим — п. 1 ст. 468 КПК)^*.

Метод кримінального процесуального права — це категорія права, завдяки якій здійснюється юридичний вплив держави на суб’єктів правовідносин, що виникають, розвиваються і припиняються під час кримінального провадження, а також їх суб’єктів один на одного.

Більшість кримінальних процесуальних відносин врегульовані із застосуванням імперативного методу правового регулювання (метод влади і підкорення). Цей метод має примусовий характер. Відносини сторін правовідносин при цьому будуються "по вертикалі" (слідчий — підозрюваний).

Використання методу здійснюється за схемою "обов’язок + відповідальність".

Останнім часом для врегулювання кримінальних процесуальних відносин все ширше (особливо після "малої" судової реформи 2001 р.) застосовується диспозитивний метод правового регулювання. У межах цього методу суб’єкт кримінальних процесуальних правовідносин має повну свободу у розпорядженні своїми процесуальними, а іноді — і матеріальними, правами. Відносини сторін будуються "по горизонталі" (наприклад, потерпілий — підозрюваний (обвинувачений) в межах дії норми права, викладеної у п. 1 ст. 468 КПК).

При застосуванні цього методу регулювання відносин здійснюється за схемою "право + гарантія".

Деякі кримінальні процесуальні відносини врегулювати з допомогою цих двох методів неможливо. Такими є тристоронні правовідносини. Так, слідчий для того, аби могло бути вирішене питання про взяття підозрюваного під варту, повинен звернутися до арбітра — суду. Тут слідчий діє щодо підозрюваного не безпосередньо, а побічно. Цей метод отримав в літературі назву змагальний (судовий, арбітральний, тристоронній) метод¹.

Особливості норм кримінального процесуального права

Загальні положення щодо норм права розглядаються в межах навчальної дисципліни "Теорія держави і права". Нормам кримінального процесуального права притаманні всі ознаки правових норм. Але оскільки ними регламентуються специфічні суспільні відносини, то слід зважати на особливості процесуальних норм.

Загальними особливостями кримінальних процесуальних норм є:

1) вони є похідними від норм кримінального (матеріального) права (останні в субординації норм займають провідне місце);

2) вони регламентують, головним чином, процедуру здійснення кримінальної процесуальної діяльності, а тому відображають динамічні характеристики процесуальних відносин;

3) адресатами кримінальних процесуальних норм переважно є посадові особи органів досудового розслідування, прокурори та судді;

4) процесуальні норми характеризуються специфічною структурою.

Особливості структури норм кримінального процесуального права:

1) у них не завжди чітко в межах однієї статті закону сформульовані гіпотеза, диспозиція і санкція; часто ці елементи норм містяться у рамках декількох статей;

2) оскільки вони є формою реалізації норм кримінального права, то останні завжди ніби "присутні" у гіпотезі процесуальної норми;

3) гіпотеза кримінальної процесуальної норми, як правило, містить підстави до провадження процесуальної дії або ухвалення процесуального рішення;

4) у диспозиції — самому правилі поведінки — найчастіше відображаються процедурні (здійснювані у певній послідовності) елементи діяльності; тому диспозиції не можуть бути відсильними до норм матеріальних галузей права;

5) санкції не завжди чітко формулюються у нормі кримінального процесуального права; найчастіше вони містяться у нормах інших галузей права (кримінального, адміністративного, цивільного тощо). Санкції, закріплені у нормі кримінального процесуального права, є кримінальними процесуальними санкціями. Санкції, що передбачають відповідальність за порушення приписів норм процесуального права, але містяться в нормах інших галузей права, називаються санкціями норм кримінального процесуального права;

6) санкціями норм кримінального процесуального права встановлюється відповідальність за порушення не тільки приписів, сформульованих у їх диспозиції, а й тих, що викладені у гіпотезі.