10. Невміння навчати

Навчання – це цілеспрямована взаємодія вчителя і учнів у процесі якої засвоюються знання, формуються вміння й навички. У педагогічному процесі педагогічні категорії взаємопов'язані та взаємозумовлені. Як у широкому соціальному так і у широкому педагогічному значенні виховання охоплює навчання та освіту. Закономірністю навчального процесу є виховуючий характер навчання. Поняття „ навчальний процес охоплює всі компоненти навчання. 

Викладання - діяльність учителя в процесі навчання що полягає в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, організації спостережень, лабораторних і практичних занять, керівництво роботою учнів із самостійного засвоєння знань, у перевірці якості знань, умінь та навичок.

Мистецтво вчителя полягає у з'ясуванні й використанні цих суперечностей для активізації пізнавальної діяльності учнів. Центральним в усіх теоріях навчання, навчальної діяльності є поняття "засвоєння". Саме засвоєння наукових знань і відповідних їм умінь є основною метою і головним результатом навчальної діяльності ( В. Давидов). За визначенням С. Рубінштейна, процес міцного засвоєння знань є центральною ланкою процесу навчання, який не зводиться до запам'ятовування та таке опанування матеріалу, яке дає змогу вільно використовувати його в різних ситуаціях, їх зміст, форми організації та методи навчання.

Діяльність викладача як менеджера організації навчального процесу у вищій школі базується на гуманістично-демократичних принципах із урахуванням особливостей еволюції соціальних систем, закономірностей природного розвитку особистості, її пізнавальної діяльності. Організовуючи навчальний процес на засадах партнерства й співробітництва, викладач як менеджер забезпечує його позитивну спрямованість, відкритість до інноваційних змін, плюралізму думок, створює умови для вияву ними різносторонньої активності, вільного вибору, розвиває у них критичне й творче мислення, спрямовує навчально-пізнавальну діяльність на зону найближчого розвитку особистості.

Відповідальність викладача за організацію навчального процесу зумовлена його соціальною роллю як посередника між суспільними вимогами, соціальними нормами, науковими знаннями, й потребами, бажаннями, набутим досвідом діяльності, внутрішніми чинниками поведінки підлеглого. Ця соціальна роль пояснюється обов’язком педагога перед суспільством, оскільки процеси виховання й навчання, на які спрямована його професійна діяльність, є механізмами регулювання взаємин між суспільством й особистістю. Тому педагог несе взаємну відповідальність.

У ролі посередника викладач актуалізує такий важливий механізм соціалізації особистості, як узгодження зовнішніх дій з внутрішніми особливостями й чинниками поведінки підлеглого. Це означає вибір таких педагогічних впливів і стимулів до навчально-пізнавальної діяльності, які відповідають визначеній освітній меті й разом з тим викликають у студентів позитивний емоційний відгук, психологічну готовність до сприймання наукової інформації, пошуку власного бачення соціальних явищ, виконання необхідних розумових, практичних дій.

Діяльність викладача як менеджера організації навчального процесу спрямована на виконання функцій посередника, який узгоджує суспільні вимоги до підготовки фахівця з психологічними особливостями, особистісними потребами, організовує взаємодію з науковою інформацією, забезпечуючи при цьому суб’єктну позицію особистості у пізнанні, змогу самостійного конструювання нових знань. Також використовують навчання на досвіді.

Майже кожен керівник час від часу виступає в ролі наставника, педагога, вихователя. Не розвиваючи цього вміння, менеджер не може довести показники працівників до необхідних і допомогти їм в саморозвитку. Вимоги за їхнє навчання чітко не встановлюються, і часу на саморозвиток не вистачає. Люди часто працюють, не маючи зворотного зв'язку з керівником, а його оцінки і рекомендації формальні. Менеджер, якому не вистачає здатності або бажання сприяти розвитку інших, обмежений невмінням навчати.