Глава I

ч

ПРЕДМЕТ ПСИХОПАТОЛОГІЇ, ЇЇ ЗМІСТ І ЗАВДАННЯ

Психопатологія - це наука про психічні хвороби. Вона изу-чает причини виникнення, прояву і закономірності течії психічних захворювань, а також питання їх профілактики, ле-чения і організації допомоги психічно хворим і розумово відсталим. Незважаючи на те що термін "психіатрія" дещо ширше за поняття "психопатологія", в основному вони однозначні, тотожні. Вказана термінологія, як і багато інших не лише медичних термінів (наприклад, метафізика), принадле-жит до анахронізму, сенс якого можна утямити, тільки знаючи історію їх виникнення.

Психопатологія як наука сформувалася у кінці XVIII ст., хо-тя психічні хвороби і різні варіанти недоумства відомі дуже давно. Розуміння їх на різних етапах розвитку суспільства і медичної науки було різним. Так, у минулому їх вважали стражданнями душі, незалежної від тіла і мозку людини. Звідси дослівне значення терміну психопатологія (від греч. psyhe - ду-ша, pathos - страждання, logos - вчення) -учение про страждання ду-ши. Проте наукою вже давно доведено, що ніякої нетлінної і непізнанної душі немає, а так звані душевні, або психи-ческие, процеси, наші думки, почуття, вчинки являються резуль-татом діяльності вищих відділів головного мозку.

Таким чином, психопатологія є наукою, що вивчає розлади функцій мозку, порушення психічної діяльності, тобто психічної сфери. Правильніше було б називати психопато-логию наукою про патологію психічної (вищою нервовою) деятель-ности. Своє матеріалістичне обгрунтування психічна деятель-ность отримала в працях великого російського фізіолога И. П. Пав-лова.

Психопатологія є клінічною наукою, осно-ванную на даних анатомії, фізіології, патофізіології, невро-патологии, біохімії, симптоматиці внутрішніх хвороб та ін. Яв-ляясь самостійною наукою, вона в той же час невід'ємна від дру-гих галузей медичних знань, бо при всякому захворюванні страждає увесь організм, а отже, в тій чи іншій мірі і психіка. Як психічні розлади завжди супроводжуються те-ми або іншими соматичними змінами, так і багато заболе-вания внутрішніх органів, не призводячи до психічного захворювання, характеризуються певними психічними розладами.

Спостережливим батькам, педагогам і педіатрам відомо, що раптові зміни настрою і поведінки дитини часто пов'язані з початком соматичного захворювання. Всякі лікувальні заходи, а також педагогічне втручання нерозривно пов'язані з впливом на психіку дитини. Тому вивчення откло-нений з боку психіки і спроби коректувальної дії на неї можливі лише при знанні суті психопатології. За відсутності розуміння психічного стану хворого медико-педагогічна дія на нього буде неповною, недостатньо ефективною.

Таким чином, психопатологія вивчає не лише психози, сла-боумие, неврози і інші психічні захворювання, але і зміни психіки, що виникають при захворюваннях внутрішніх органів.

Як самостійна клінічна наука психопатологія має і свої істотні специфічні особливості. Вони полягають в тому, що завданням психопатології є вивчення і корекція розладів вищих функцій психічної діяльності людини - мислення і поведінка. Щоб зрозуміти поведінку психічно ано-мального, треба добре знати психологію здорової людини в її різних проявах. Тому психопатологія тісно пов'язана з соціологією, філософією, психологією, педагогікою, юриспруден-цией, літературою і мистецтвом. Саме соціальні науки дають можливість зрозуміти закономірності психічних процесів в нор-ме як соціального явища.

Психічна діяльність людини обумовлена не лише фи-зиологическими процесами, що відбуваються в корі великого мозку, але і взаємодією людини з соціальним середовищем, в якому він живе. Співвідношення соціального і біологічного відповідає діалектичному принципу взаємозв'язку нижчого і вищого рівнів розвитку людини. Соціальна і біологічна - інтегральна єдність, не сума двох доданків, а щось неділиме і цілісне. Розглядаючи психічну діяльність як "вищий продукт ма-терии", як "функцію того особливого складного шматка матерії, кото-рый називається мозком людини"*, ми повинні враховувати, що формування соціальних і біологічних параметрів нормально-го розвитку особистості, а отже, і адекватної поведінки, воз-можно лише в процесі громадської практики, під впливом того або іншого середовища.

Психічна діяльність є предметом вивчення не толь-ко фізіології і психопатології, але і таких наук, як психологія і філософія, що визначають закономірності формування і разви-тия психіки людини як функції мозку, що полягає в отра-жении об'єктивної реальності (тобто біологічного і соціального середовища).

Один з основоположників вітчизняної психопатології С. С. Корсаків ще в 1891 р. писав, що "психіатрія з усіх медипинских наук найближче ставить нас до питань філософії.. діалектичний метод є могутній спосіб в дослідженні науч-ных істин" *. Важливість спільного вивчення психічних процес-сов психологією і психопатологією підкреслював И. П. Павлов.

Психопатологію розділяють на загальну і приватну.

Загальна психопатологія вивчає найбільш загальні прояви пси-хических розладів, їх основні причини, загальні умови прои-схождения і закономірності розвитку, властиві усім психи-ческим захворюванням (розлади відчуттів, сприйнять, пред-ставлений, пам'яті, мислення, свідомості, емоційно-вольової сфери та ін.).

Приватна психопатологія вивчає конкретні психічні забо-левания, наприклад: гострі і хронічні психічні расстройст-ва при епілепсії, інфекційні, травматичні психози і їх наслідки, шизофренію, психопатії, неврози та ін.

В результаті прогресу науки взагалі і психопатології в част-ности сформувалися і виділилися її окремі гілки, галузі, у тому числі дитяча психопатологія, що вивчає психічні рас-стройства у дітей і підлітків, методи їх лікування, компенсації і корекції психічного дефекту.

Виділилися також наступні галузі загальної психопатології : судова психопатологія, розробляюча проблеми судово-психіатричної експертизи, правового положення психічно хворих і розумово відсталих, критерії їх дієздатності, вменя-емости і неосудності; психіатрична трудова експертиза, за-нимающаяся питаннями працездатності при аномаліях психіки, проблемами соціально-трудової реабілітації і працевлаштування осіб з психічним дефектом; психогігієна і організаційна пси-хиатрия, розробляючі методи профілактики психічних за-болеваний, що забезпечують організацію психіатричної допомоги населенню, підготовку і розподіл кадрів, будівництво спеціальних установ, статистику психічної захворюваності; військова психопатологія та ін.

У останні десятиліття велика увага приділяється вивченню і попередженню тих форм психічних захворювань, при яких переважають не грубі деструктивно-анатомічні зміни мозку, а функціонально-динамічні розлади. Тому кро-ме великої психопатології, розробляючої методи профилак-тики і лікування важких психічних захворювань, виділяють малу (пограничну) психопатологію, що займається вивченням і преду-преждением легших форм психічних хвороб. Для психо-неврологической і спеціальної педагогічної практики вона має важливіше значення, ніж велика психопатологія.

Сфера малої, або пограничною, психопатології у дітей і под-ростков значно ширше, ніж у дорослих. Проблеми малої психо-патологии нині є особливо актуальними. У минулому (40-50 років тому) багато з дітей, що страждали гемолітичною хворобою, паразитарними захворюваннями, перенес-ших дитячі і загальні інфекції, внутріутробні, родові або по-слеродовые травми і різні інші захворювання, або погиба-ли, або ставали інвалідами. Нині, у зв'язку з децентрализа-цией лікувально-профілактичних установ, достовірнішою діагностикою і застосуванням ефективних методів лікування, цього не відбувається, але все таки у частини дітей формуються більш або ме-нее легені, але стійкі хворобливі стани, які відносяться до малої психопатології, пограничних форм психічних забо-леваний. За словами вітчизняного психіатра П. Б. Ганнушкина, що вивчав пограничні стани, "мала психіатрія, психиат-рия погранична, є область незрівнянно тонка, область слож-ная, що вимагає значно більшого досвіду, навичок і знань, чим психіатрія' велика, де йдеться про психічнохворих у вузькому значенні слова" *.

Кількість хворих з важкими аномаліями психіки серед школярів з кожним роком знижується, а з "легенями", в патогене-зе яких переважають функціонально-динамічні психічні розлади, - не має тенденції до зниження. Йдеться про пси-хическом інфантилізм, затримку психічного розвитку, астени-зации, нейродинамічних і органічних психопатіях, реактивно-психогенних станах, неврозах, аномаліях особи, потворність емоційно-вольової сфери з наступними трудновоспитуемо-стью і правопорушеннями, про психопатоподібну поведінку, рас-стройствах мову периферичного і центрального походження, аутичном, іпохондричному і істеричному розвитку, легенях і ати-пичных варіантах дебільності, вегетативно-соматичних дисто-ниях, швидких зривах у взаємодіях кіркових процесів та ін. Неуспішність в школі, дезорганізаторські тенденції, труд-новоспитуемость, разом з педагогічною занедбаністю, в мно-гих випадках обумовлені нервово-психічними розладами, які відносяться до малої психопатології. Ці відхилення в нерв-но-психическом розвитку дітей значною мірою доступні кор-рекции в школі-інтернаті, де є медична амбулаторія і стаціонар, громадське харчування, а також завдяки внеболь-ничной допомозі в умовах психоневрологічного диспансеру і поліклініки.

Зміна структури нервово-психічної захворюваності у де-тей і підлітків у вигляді переважання у них легких форм нервово-психічних розладів обумовлює необхідність перегляду лікувально-профілактичних і психолого-педагогических методів воз-действия, діяльності психоневрології і дефектолога. При цьому реабілітаційні заходи, включаючі біологічні, пси-холого-педагогические, психотерапевтичні і трудотерапевтичес-кие методи лікування, мають бути спрямовані на стимуляцію со-циальной активності психічно аномального, на його ресоциализацию в умовах позалікарняної допомоги, здатність жити, рабо-тать, спілкуватися з людьми. Основне завдання реабілітації - боротьба за людину, а не боротьба проти дефекту.

Рішення різноманітних завдань, що стоять перед психопатологією, залежить від правильності організації психіатричної допомоги. Відомо, що стан психіатричної допомоги населенню стра-ны відбиває міру її прогресу, її культурний рівень. У лечеб-ных психоневрологічних установах і школах дефектологичес-кого профілю правильна організація психіатричної помо-щи придбаває не менше значення, чим чітка розробка принципів і методів лікарської і психопедагогічною те-рапии.

Протягом тривалого часу психічні процеси (у нормі і патології) вивчалися не шляхом застосування естественно-физиоло-гических методів, а тільки за допомогою їх опису. Але опис явища, констатація ознак і фактів - це лише передумова для виявлення суті психічних розладів. Як відомо, медицина і педагогіка широко використовують емпіричні наблюде-ния, опис явища з виділенням його ознак. Але лише шляхом опису, без детермінованого аналізу фізіологічних і па-тогенетических закономірностей, психологія і психопатологія не в змозі пояснити суть нормальних і патологічних пси-хических процесів.

Грунтуючись на матеріалістичному вченні про психічну дея-тельности, розробленому И. М. Сеченовым і И. П. Павловым, пе-рейдя від констатації фактів до їх узагальнення, психопатологія вирішує завдання, що стоять перед нею, з позицій детермінізму, струк-турности, принципу аналізу і синтезу, з урахуванням цілісності орга-низма і його взаємозв'язки з середовищем. И. И. Павлов рахував необходи-мым обгрунтування психологічних і психопатологічних явищ з фізіологічною і патофізіологічною точок зору. Важливу роль в психопатології грає розроблене філософами і психо-логами вчення про особу як стійку сукупність психичес-ких якостей людини, що склалися під впливом біологічних і, в першу чергу, соціальних умов його життя і виховання. Особові особливості впливають на прояви і перебіг психи-ческого захворювання.

Завдання психопатології полягає в з'ясуванні спільно з физио-логами, патоморфологами, біохіміками, вірусологами, цитолог-мі і іншими фахівцями причин і механізму розвитку психи-ческих і пограничних з ними захворювань. Важливе значення при цьому має встановлення типових причинно-наслідкових взаимо-связей психопатологічних проявів, їх динаміки, прогнозу, а також розробка і удосконалення методів профілактики, лікування, корекції безповоротного дефекту, вибір професії і тру-доустройство психічно аномального. Особлива увага психопа-тология приділяє дітям, що страждають пограничними формами пси-хических захворювань, у тому числі важковиховуваним і несовер-шеннолетним правопорушникам.

Проблема важковиховуваних дітей актуальна не лише в пси-хоневрологии, але і в загальній і спеціальній педагогіці, в роботі учи-теля-воспитателя і шкільного лікаря. Соціально-трудова коррек-ция поведінки, що відхиляється, неповнолітніх є багатоетапний процес, в якому беруть участь пред-ставители освіти, охорони здоров'я, соціального забезпечення, профтехобразования, правоохоронних органів і громадських організацій.

Оскільки в походженні психічних розладів важливу роль грають інфекції, інтоксикації, травми, різні заболе-вания внутрішніх органів, несприятливі санитарно-гигиеничес-кие умови, то велика увага в психопатології приділяється раз-работке проблем психогігієни і психопрофілактики дитячого воз-раста, зокрема гігієни розумової праці, лікувальної педагогіки, пропаганді санітарно-гігієнічних і психоневрологічних зна-ний, організації спеціального медико-педагогічного воздейст-вия та ін.

Педагогічний і медичний персонал шкіл дефектологиче-ского профілю працює з дітьми і підлітками, психічними і фізичними дефектами, що страждають, стійкими резидуальными (залишковими) станами, що наступили після перенесеного за-болевания. Клінічний досвід і педагогічна практика специаль-ного навчання, виховання і перевиховання осіб з нервно-психи-ческими дефектами свідчать про можливість значного розширення їх здібностей до пізнання. "Найголовніше, найсильніше і постійно таке, що залишає враження від вивчення вищої нервової діяльності нашим методом, - пише И. П. Павлов, - це чрез-вычайная пластичність цієї діяльності, її величезні возмож-ности: ніщо не залишається нерухомим, неподатливим, а усе завжди може бути досягнуто, змінюватися до кращого, аби були осу-ществлены відповідні умови" *.

Виходячи з концепції про пластичність психічної діяльності однієї з найважливіших завдань психопатології, у тому числі і дефекто-логии, являється реабілітація психічно аномальних. Як из-вестно, психічний дефект призводить до порушення або повного припинення соціальних зв'язків людини. Адже людина - суще-ство соціальне, він не лише організм - об'єкт, але і особа - суб'єкт, продукт громадських стосунків, що розвивається на ос-нове біологічних передумов.

Реабілітація психічних хворих це передусім їх ресо-циализация, оскільки при інтелектуальному дефекті страждають передусім особа, її соціальні зв'язки, а не окремі функ-ции - моторні, опорні, мовні та ін. Вона є системою державних, медичних, психолого-педагогических, професійних і інших заходів, спрямованих на восста-новление або компенсацію порушених функцій організму, а так-же соціальних функцій.