Голки Біра з мандреном.

 

Хворого вкладають в положення сидячи або лежачи. Шкіру обробляють лише спиртом (розчин йоду або його похідних не використовують для профілактики арахноїдитів). На рівні 2-3 або 3-4 хребця лікар робить прокол, витягує мандрен, поява крапель спинномозкової рідини свідчить про правильне розміщення голки, після чого вводить анестетик (2 % р-н лідокаїну в дозі 1 мг/кг, або тримекаїн, бупівакаїн, мелівакаїн та ін.

 

Методика спинномозкової анестезії.

Після цього хворого вкладають на операційний стіл, у якого припіднятий головний кінець на 15^о (при введенні новокаїну і лідокаїну), тому що розчин анестетика при попаданні в довгастий мозок може викликати зупинку дихання. При введенні анестетиків (совкаїну), питома вага яких є меншою, ніж ліквору, головний кінець стола слід опустити на 15^о нижче. Відразу після ін’єкції в субарахнїдальний простір анестетика швидко розвивається відчуття оніміння в нижній частині тулуба.Тривалість анестезії 2-3 год. Після спинномозкової анестезії хворого вкладають на спину, подушку під голову не підкладають, таке положення хворий повинен зберігати протягом 2 діб. Так само, як і після наркозу, проводять постійне спостереження за станом гемодинаміки, дихання тощо. Після спинномозкової анестезії може виникати головний біль, нудота, затримка сечовипускання. У цих випадках хворому необхідно   ввести 5 % р-н глюкози, 0,9 % р-н NaCl, анальгін, провести катетеризацію сечового міхура.

Поняття про місцеву анестезію

Місцева (реґіонарна) анестезія – це локальна короткочасна втрата чутливості тканин, яку створюють штучно за допомогою хімічних, фізичних або механічних факторів з метою знеболювання. Знеболювання досягається за рахунок припинення проходження імпульсів по чутливих нервових волокнах або блокади рецепторів. Основними перевагами місцевої анестезії є її відносна безпека та доступність застосування. При проведенні місцевої анестезії виділяють чотири періоди: а) введення анестезуючої речовини; б) дія її на рецептори та нервові стовбури; в) повна анестезія, яка триває 1-1,5 год, причому цей період можна продовжити повторним введенням анестезуючої речовини; г) відновлення чутливості.

Місцевоанестезуючі речовини.

На сьогодні синтезовано більше 100 засобів, які мають місцевоанестезуючу дію. Серед них найчастіше використовують:

1. Новокаїн (Novocainum) – засіб, який має незначну токсичність і виражену знеболюючу дію; 0,25-0,5 % розчин використовують для інфільтративної анестезії та новокаїнових блокад (150-500 мл); 1-2 % розчин використовують для провідникової (регіонарної) анестезії; 2 % розчин – для епідуральної анестезії (15-20 мл); 5 % розчин – для спинномозкової анестезії (2-3 мл); 5-10 % розчин – для поверхневої (термінальної) анестезії зрошуванням, змащуванням слизових (10 мл).

Максимальна доза новокаїну в перерахунку на суху речовину становить 0,75 г (150 мл - 0,5 % розчину). В окремих випадках у хворих спостерігається підвищена чутливість до новокаїну у вигляді запаморочення голови, загальної слабості, інколи втрати свідомості, зниження артеріального тиску, кропивниці, судом.

2. Анекаїн (Anecainum) – місцевий анестетик амідного типу, дія його наступає повільно (протягом 5-15 хв), а анестезія продовжується – 3-8 год в залежності від дози і місця введення. Спочатку виникає втрата больової чутливості, потім температурної, тактильної і в останню чергу наступах втрата тонусу скелетних м’язів. Одноразова доза для дорослих не повинна перевищувати 2 мг на 1 кг маси тіла. У більшості випадків достатньо однієї ін’єкції, при необхідності дозу препарату можна повторити через 3-6 год (не більше 400 мг/добу).  

3. Лідокаїн (Lidocainum) – місцевий анестетик, за допомогою якого здійснюють анестезію різних видів (термінальну, інфільтративну, провідникову). Лідокаїн має виражену протиаритмічну активність. Загальна кількість препарату не повинна перевищувати 0,25 % – 1000 мл, 0,5 % – 500 мл. Для провідникової анестезії застосовують 1-2 % (2% р-н до 50 мл); для епідуральної – 2 % (15-20 мл), для поверхневої (змазуванням, зрошенням) – 1, 2, 5 % р-н (5 % р-н – для поверхневої анестезії до 20 мл). Препарат протипоказаний при серцево-судинній недостатності, атріовентрикулярній блокаді, порушеннях функції нирок і печінки, підвищеній чутливості до препарату. Загальна доза не повинна перевищувати 300 мг.      

4. Тримекаїн (Trimecain) – викликає глибоке, тривале знеболювання. Для інфільтративної поверхневої анестезії використовують такі концентрації: 0,125 % р-н – до 1500 мл; 0,25 % р-н – до 800 мл; 0,5 % р-н – до 400 мл. Для провідникової анестезії використовують 1 % р-н – до 100 мл; 2 % р-н – до 20 мл; для перидуральної анестезії – 1-2 % р-н (до 20-25 мл); для спинномозкової анестезії – 5 % р-н (2-3 мл). Препарат вводять обережно та фракційно. Для поверхневої анестезії використовують 2-5 % р-н

5. Дикаїн (Dicainum) – за своєю активністю переважає новокаїн, тримекаїн, але є досить токсичним. Його використовують в основному для поверхневої анестезії (носоглотка, офтальмологія, ЛОР) у 0,25; 0,5; 1; 2 % р-ні; для перидуральної анестезії – 0,25-0,3 %  р-н (15-20 мл). Вища терапевтична доза дикаїну для перидуральної анестезії 0,075 г (25 мл 0,3% р-ну), для анестезії верхніх дихальних шляхів – 0,09 г (3 мл 3 % р-ну). Збільшення дози призводить до виникнення токсичних явищ.

6. Ультракаїн Д-С (Ultracainum) – препарат місцевої анестезії  (інфільтративної і реґіонарної) в стоматології. Препарат характеризується швидким початком дії (через 1-2 хв). Тривалість хірургічної анестезії становить не менше 45 хв при використанні Ультракаїну Д-С і не менше 75 хв при використанні Ультракаїну Д-С форте.

Види місцевої анестезії:

1. Термінальна (поверхнева) анестезія, яку здійснюють шляхом  змащування або зрошення, охолодження слизових оболонок (рота, трахеї, бронхів та ін.) і шкіри. Термінальну анестезію частіше застосовують в офтальмологічній, стоматологічній, урологічній ЛОР практиці та при виконані фіброгастроскопії. Слизова оболонка носових ходів, порожнини рота, глотки, гортані, бронхів стає нечутливою через 4-8 хв після використання 0,25-2 % р-ну дикаїну або 10-20 % р-ну новокаїну.

Для термінальної анестезії шкіри використовують хлоретил. Останній випускається в спеціальних ампулах із трубочками по 20-50 мл. Спочатку відламують кінчик трубочки і струмінь хлоретилу з відстані 30-40 см спрямовують на шкіру. Хлоретил швидко випаровується, різко охолоджує шкіру, завдяки чому виникає знеболювання. Цей метод використовують, в основному для зняття болю при забоях м’яких тканин, спортивних травмах та ін. 

2. Інфільтративна анестезія – виключення  рецепторів болю в шкірі та інших органах здійснюють шляхом пошарової інфільтрації р-ном анестетика. З цією метою найчастіше використовують 0,25 або 0,5 % р-н новокаїну. Методика цієї анестезії розроблена в 1923-1928 рр. О.В. Вишневським і названа ним методом"повзучого інфільтрату": під тиском розчин новокаїну поширюється ("повзе") по тканинах .