ОСНОВИ ПЕДАГОГІКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ

1. Загальна характеристика вищої освіти

Вища освіта Завдання системи вищої освіти Освітні рівні Освітньо-кваліфікаційні рівні Напрями, спеціальності та спеціалізації

Кваліфікація Вищий навчальний заклад Ліцензування та акредитація Суб’єкти навчально-виховного процесу Педагогічні та науково-педагогічні працівники

1.1. Вища освіта

Вища освіта – це рівень освіти, який здобувається особою у вищому навчальному закладі в результаті послідовного, системного і цілеспрямованого процесу засвоєння змісту навчання, який ґрунтується на повній загальній середній освіті та завершується здобуттям певної кваліфікації за підсумками державної атестації.

В Україні підготовка фахівців з вищою освітою, які відповідатимуть потребам суспільства в сучасних умовах, забезпечується ступеневою системою освіти (рис. 1.1). У вищих навчальних закладах реалізується модель вищої професійної освіти, що націлена на підготовку особи до виконання професійної роботи на певних посадах (у відмінності від західної моделі, за якою вищі навчальні заклади реалізують професійно спрямовані освітні програми).

Основні завдання системи вищої освіти:

• забезпечення підготовки фахівців шляхом засвоєння освітньо-професійних програм, які задовольняють вимоги системи праці;

• відтворення, розвиток і передача новим поколінням досягнень науки, техніки та культури, підготовка їх до наступної діяльності, формування у молоді гуманістичних світоглядних принципів, необхідних для діяльності у демократичному суспільстві.

Освітні рівні вищої освіти (неповна вища освіта, базова вища освіта, повна вища освіта) – це характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості інтелектуальних якостей особи, достатніх для здобуття кваліфікації, яка відповідає певному освітньо-кваліфікаційному рівню.

О світньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти (молодший спеціаліст, бакалавр, спеціаліст, магістр) – характеристика вищої освіти за ознаками ступеня сформованості знань, умінь та навичок особи, що забезпечують її здатність виконувати завдання та обов'язки (роботи) певного рівня професійної діяльності.

Рівень професійної діяльності – характеристика професійної діяльності за ознаками опанування особою певної сукупності умінь та знань. У сфері праці розрізняють наступні рівні професійної діяльності:

• стереотипний рівень (рівень використання) – уміння використовувати налагоджену систему (об'єкт діяльності) при виконанні певних задач діяльності та знання призначення об'єкту і його основних (характерних) властивостей;

• операторський рівень – уміння готувати (налагоджувати) систему і керувати нею при виконанні певних задач діяльності та знання принципу (основних особливостей) побудови й принципу дії системи на структурно-функціональному рівні;

• експлуатаційний рівень – уміння при виконанні певних задач діяльності тестувати та аналізувати роботу системи з метою виявлення та усунення пошкоджень і знання методів аналізу функціонування системи, пошуку та усунення пошкоджень;

• технологічний рівень – уміння при виконанні певних задач діяльності здійснювати розробку систем, що відповідають заданим характеристикам (властивостям), знання методів синтезу і технологій розробки систем та способів їх моделювання;

• дослідницькій рівень – уміння проводити дослідження систем з метою перевірки їх відповідності заданим властивостям, уміння обирати з множини систему, що дозволяє найбільш ефективно вирішувати задачі діяльності, знання методики дослідження систем і методів оцінки ефективності їх застосування при вирішенні конкретних задач.

Молодший спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула неповну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для здійснення виробничих функцій певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Особи, які мають базову загальну середню освіту, можуть одночасно навчатися за освітньо-професійною програмою підготовки молодшого спеціаліста і здобувати повну загальну середню освіту.

Бакалавр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі повної загальної середньої освіти здобула базову вищу освіту, фундаментальні й спеціальні уміння та знання щодо узагальненого об'єкта праці (діяльності), достатні для виконання завдань та обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня молодшого спеціаліста.

Спеціаліст – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання завдань і обов'язків (робіт) певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Магістр – освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти особи, яка на основі освітньо-кваліфікаційного рівня бакалавра здобула повну вищу освіту, спеціальні уміння та знання, достатні для виконання професійних завдань і обов'язків (робіт) інноваційного характеру певного рівня професійної діяльності, що передбачені для первинних посад у певному виді економічної діяльності.

Підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційного рівня магістра може здійснюватися на основі освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліста.

Переліки напрямів і спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців з вищою освітою за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями, та зразки документів про здобуття освіти і певної кваліфікації та порядок їх видачі затверджує Кабінет Міністрів України. Напрями підготовки об’єднують декілька спеціальностей. Програми підготовки бакалаврів кожного напряму мають спільну нормативну частину підготовки. Чинним є перелік напрямів та спеціальностей, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 24 травня 1997 р. №507.

Спеціальність – категорія, що характеризує:

• у сфері освіти – спрямованість і зміст навчання при підготовці фахівця (визначається через об’єкт діяльності або функцію та предмет діяльності фахівця і відображає, насамперед, вид його діяльності та сферу застосування праці);

• у сфері праці – спрямованість і специфіка роботи в межах професії (зміст задач професійної діяльності, що відповідають кваліфікації).

Кваліфікація – здатність особи виконувати завдання та обов’язки відповідної роботи (кваліфікація вимагає певного освітньо-кваліфікаційного рівня і визначається через назву професії).

В ищі навчальні заклади мають право визначати спеціалізації спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців освітньо-кваліфікаційних рівнів молодшого спеціаліста, спеціаліста та магістра. Назви спеціалізацій за спеціальностями відображають відмінності у засобах, умовах та продуктах діяльності в межах спеціальності.

Післядипломна освіта – спеціалізоване вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення й оновлення її професійних знань, умінь та навичок або отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня і практичного досвіду.

Післядипломна освіта створює умови для безперервності та наступності освіти і включає:

• перепідготовку – отримання іншої спеціальності на основі здобутого раніше освітньо-кваліфікаційного рівня та практичного досвіду;

• спеціалізацію – набуття особою здатностей виконувати окремі завдання та обов'язки, які мають особливості, в межах спеціальності;

• розширення профілю (підвищення кваліфікації) – набуття особою здатностей виконувати додаткові завдання та обов'язки в межах спеціальності;

• стажування – набуття особою досвіду виконання завдань та обов'язків певної спеціальності.

Особа, яка пройшла перепідготовку та успішно пройшла державну атестацію, отримує відповідний документ про вищу освіту.

Особа, яка успішно пройшла стажування або спеціалізацію чи розширила профіль (підвищила кваліфікацію), отримує відповідний документ про післядипломну освіту.