Контрольні питання:

1. Окресліть предмет конституційного права як такого, дайте йому характеристику.

2. Конституціййні правовідносини: дати правову характеристику поняття.

3. Визначити та охарактеризувати об’єкти та суб’єкти конституційного права.

4. Які Вам відомі загальні принципи конституційного права, у який спосіб вони відображаються у більшості конституцій країн ЄС?

5. Назвіть основні джерела конституційного права. Які із них слугують джерелами для країн ЄС?

6. Назвіть другорядні джерела конституційного права. Які із них слугують джерелами для країн ЄС?

7. В яких країнах і як саме діють такі джерела конституційного права як судовий прецедент та конституційний звичай?

Лекція 3: Конституції, їхні види та структура.

1. Конституція та її види

2. Класифікація конституцій

3. Форма і структура конституцій

„Конституція” з латинської мови означає – устрій, встановлення. Унаслідок буржуазних революцій з’являються перші конституції – 1787 – конституція США, 1791 – Франція, 1793 – Польщі. Конституція – це найважливіший інститут демократії. Наявність конституції означає насамперед, що державна влада більшою чи меншою мірою обмежується. Конституція має на меті не допустити свавілля держави стосовно особи. Конституція –це правовий акт, що має вищу юридичну силу, регулює засади організації держави і відносини держави і громадянина.

Існують такі два види конституції:

1. Юридична – це система правових норм, що регулює основи державного устрою, суспільства, становища людини в ній;

2. Фактична – реальний існуючий в дійсності устрій суспільства і держави та становище людини в них.

Ідеальним варіантом є такий, коли юридична і фактична конституція повністю співпадають. Але відмінності неминучі, адже відбуваються зміни у співвідношенні політичних сил від моменту ухвалення конституції. Тобто, юридична конституція може більшою чи меншою мірою відтворити фактичну конституцію, відповідати їй чи суперечити. У першому випадку конституція є реальною, у другому – фіктивною.

Юридична конституція має два значення: а)матеріальне; б) формальне. У матеріальному значенні – це система правових норм, що визначає правила набуття і здійснення влади. Це можуть бути писані правила чи звичаєві. У формальному сенсі – це правовий акт чи комплекс правових актів. Як правило, одні і ті самі норми притаманні як для матеріальної, так і для формальної конституції. Однак, у Великобританії конституція існує лише в матеріальному вимірі. Отже, кожна держава має конституції в матеріальному, але не завжди у формальному сенсі.

Будь-яка конституція поряд зі своєю юридичною сутністю як основного закону, що має вищу юридичну силу, має також сутність соціально-політичну, тобто фіксує співвідношення політичних сил на момент її ухвалення. У цьому сенсі конституція є суспільним договором, в якому враховані політичні інтереси різноманітних частин суспільства.

Конституція виконує різноманітні функції у суспільстві:

– юридичну – є найвищим законом, який ухвалюється за особливою процедурою і регулює засади державного, суспільного устрою та становище особи в них;

• політичну – встановлює правила, на основі яких діють органи публічної влади, різноманітні політичні сили – політичні партії, громадські організації, церква, ЗМІ тощо;

• ідеологічна – чітко заявляє, на які духовні цінності орієнтується суспільство;

• інтеграційна (установча)– підтверджує чи встановлює цілісну картину організації держави і суспільства конкретної країни.

Конституції мають свою класифікацію, щоправда вони надзвичайно розмаїті:

1. За часом дії: – постійні і тимчасові, – (конституція Судана, 1985 р., Об’єднаних Арабських Еміратів, 1971р.,) – вони ухвалюються у спрощеному порядку, як правило, проголошуються главою держави. У країнах ЄС тимчасових конституцій не було і не має;

2. За формою: – писані і змішані. У Великобританія, за свідченням науковців, існує близько 300 законів, що мають конституційний характер. Писані діляться на кодифіковані (один документ –Італія, Польща, ФРН), і не кодифіковані (комплекс правових актів). У Австрії 1990 р., у Чехії 1992 р. конституція складається із «Хартії прав і свобод», а також із низки інших конституційних законів. У Швеції – чотири нормативних акти, останній ухвалений у 1991 р. під назвою «Закон про свободу висловлювань».

3. За способом зміни конституції поділяються на:

– гнучкі – до тексту вносяться зміни простою більшістю голосів, як і в інші закони;

– жорсткі – ухвалюються за особливою процедурою:

а) кваліфіковано більшість членів парламенту – 2/3, 3/4, 3/5;

б) подвійний вотум, що може бути простим, коли для внесення поправки проходять два голосування впродовж однієї парламентської сесії, чи складним – ухвалюються різними складами парламенту;

в) перевибори парламенту спеціально для ухвалення конституції новим складом;

г) зміни на референдумі;

д) ратифікація поправок законодавчими органами суб’єктів федерації

є) заборона на зміну окремих положень, які можуть бути змінені лише новою конституцією (в Німеччині – принципи правової, демократичної, федеративної держави).

Більшість сучасних конституцій жорсткі, оскільки ускладнений шлях зміни конституції. Відміняються конституції внаслідок докорінних революційних змін у країні, а також при радикальній зміні політичної ситуації в країні.