Л Е К Ц І Я №2

Конституційне право країн єс: основні поняття та категорії.

Сучасна політична карта світу нараховує близько 200 країн. Держави сучасного світу характеризуються значним розмаїттям і багатоманітністю. Серед них є держави з великою кількістю населення (КНДР з 1,5 млрд. населення) і зовсім маленькі (Республіка Науру в Океанії, населення якого не перевищує 10 тис. осіб). У переважній більшості країн, окрім таких як Бутан, Лівії, де відсутні конституції, хоча і у них діють нормативні принципові положення, поряд з іншими галузями права (цивільне, трудове, кримінальне), існує й конституційне право. Країни ЄС усі мають власні конституції, хоча в одних країнах вони писані, а у Великобританії змішана - частково писана, частково базована на нормах звичаєвого конституційного права.

ПЛАН

1. Предмет, об’єкти, суб’єкти, система та принципи конституційного права.

2. Джерела конституційного права.

Предмет, об’єкти, суб’єкти, система та принципи конституційного права.

Конституційне право слід розглядати у трьох аспектах: як галузь права у системі національного права, як науку і як навчальну дисципліну, що базується на досягненням науки. Як галузь права – це система юридичних норм, що містяться в конституції та інших джерелах, що регулюють структурні елементи організації економічно-політичного життя суспільства і:

а) регулюють основи конституційного ладу, форму правління і форму державного устрою;

б) закріплюють основні права, свободи і обов’язки людини і громадянина;

в) закріплюють обсяги повноваження та порядок діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування;

г) закріплюють основи виборчого права і виборчої системи.

Предметом конституційного права зарубіжних країн є найважливіші суспільні відносини, що становлять основу державного ладу і суспільного устрою, відносини між людиною, суспільством і державою.

Методами конституційного права називають способи, прийоми, форми правового регулювання суспільних відносин. Серед них виділяють: встановлення, дозвіл, зобов’язання, заборону.

Конституційні правовідносини – це відносини, врегульовані нормами конституційного права. Суб’єктами конституційних правовідносин вважають таких учасників соціальних зв’язків, котрі можуть впливати на зміст конституційних правовідносини, мають конституційну правосуб’єктність і відповідний правовий статус: держава в цілому, глава держави, уряди, парламенти, голови парламентів, депутати, органи конституційного контролю, місцеві органи влади та управління, громадяни тощо.

Об’єктами конституційних відносин або те, на що спрямований правовий вплив суб’єктів правовідносин є: законодавча, установча, контрольна діяльність представницьких органів влади, правотворча діяльність уряду, вибори, референдуми, контроль за центральними і місцевими органами влади і управління.

Предметом науки порівняльного конституційного права зарубіжних країн є вивчення різноманітних сторін конституційного досвіду іноземних країн у синхронному і діахронному вимірах. Він допомагає з одного боку, відібрати, удосконалити, застосувати на практиці ті моделі конституційного регулювання, які виявилися ефективними у подібних умовах і відмовитися від інститутів, що виявлення непродуктивними, або які не відповідають загальнолюдським цінностям.

Становлення, власне, науки пов’язано з періодом розпаду феодального абсолютизму і діяльністю плеяди просвітителів (Локка, Монтеск’є, Ж. Руссо тощо), які сформулювали низку положень про народний сувернітет, поділ влади, природних і невід’ємних правах людини тощо. Вони знайшли відображення в Деклараціях незалежності США 1776 р., Конституції США 1787 р., Декларації прав людини і громадянина 1789 р. у Франції. Не забудьмо у цій когорті й одного з перших теоретиків і практиків конституціоналізму – українського гетьмана П. Орлика, який у 1710 р. уклав Конституцію прав і вольностей українського народу, що за своєю сутністю і правовим змістом прирівнюється до конституції держави.

Система конституційного права – це її внутрішній устрій, що складається із окремих елементів. До їх числа належать:

А) загальні принципи конституційного права – тобто ті, які закріплені у самому тексті конституції, становлять основу названої системи, є . До загальних принципів, які є своєрідним каркасом системи державного устрою, належать:

– принцип правової держави, який фактично закріплений у ст. 16 Декларації прав людини і громадянина 1789 р., де йдеться про гарантії суспільства щодо забезпечення прав людини;

- принцип народного суверенітету – тобто народ є незалежним і самостійним джерелом державної влади (ст. 3 Конституції Франції 1958 р.). Проте, не тільки в конституціях з республіканською формою правління він діє, а й у монархічних, які є членами ЄС (Бельгія, Іспанія). В Конституції ФРН передбачене право чинити опір будь кому, хто спробує усунути конституційний лад, якщо інші заходи не дадуть результату;

– принцип народного представництва – члени парламенту, а у деяких випадках і глава держави виступають представниками усього народу,а не певної її частини. Вони здійснюють свою владу від імені всього народу і виражають спільні інтереси всього народу даної держави (преамбула Конституції Японії);

– принцип розподілу влади – це поділ єдиної державної влади на три незалежні гілки. Дані принципи у багатьох конституціях доповнюються „системою стримувань і противаг”, що означає наявність у кожної гілки контрольних важелів і повноважень метою недопущення узурпації влади (ст. 20 Конституції ФРН).

– принцип невід’ємності прав і свобод людини і громадянина – вони належать кожному і є вільними від обмежень і втручань (ст.1 Конституції ФРН, арт. 1 Конституції Польщі);

– принцип рівноправності – це рівність усіх перед судом і законом, незалежно від статі, раси, національності, віросповідання, посадового, майнового становища.

В конституціях країн ЄС, у тому числі й тих, що останніми увійшли до її складу, спостерігаємо появу нових принципів, які вказують на ціннісні орієнтири європейського суспільства. Мова йде про:

- принцип соціальної держави, який вперше обґрунтовується німецьким науковцем Лоренцом фон Штайном (1815-1890) і закріплений Веймарською конституцією Німеччини у 1919 р. Нині принцип соціальної держави присутній в конституціях Франції, Іспанії, Португалії, Болгарії, проте в праві ЄС відсутнє словосполучення «соціальна Європа». Напевно, вирішення соціальних питань для ЄС поки що не є першочерговим завданням;

- принцип легалізму (Конституція Естонії - ст.1, праграф 4; Конституція РП – ст.7) як складова конституцій «нової хвилі» означає, що органи державної влади мають діяти на підставі Конституції і в рамках закону. Ст. 28 , Конституція Словенії говорить про легалізм не в усій системі права, а веде мову про принцип легалізму лише в кримінальному праві: «Ніхто не може притягнутий до відповідальності за діяння, котрі не були визнані злочинними або які не були такими у момент їхнього здійснення»;

Б) спеціальні принципи конституційного права. Вони мають значення лише для окремих конституційно-правових інститутів і норм (наприклад, депутатський імунітет, несумісність депутатського мандату з деякими видами діяльності, недоторканість суддів).

В) конституційно-правові інститути - це окремий комплекс норм конституційного права, що регулюють однорідні і взаємозв’язані суспільні відносини. Вони неоднакові за обсягом і значенням. Найбільшими інститутами конституційного права є – основи суспільного устрою, правовий статус людини і громадянина та устрій держави. Кожен із них охоплює низку вужчих інститутів (наприклад, основи державного устрою включають інститути державного механізму і територіальний устій), які у свою чергу складаються із ще дрібніших інститутів (держ. механізм – інститут парламентаризму, інститут президента, міністеріалізм тощо);

Г) конституційно-правові норми – загальнообов’язкові правила поведінки, що регулюють конкретні суспільні відносини, які входять у предмет конституційного права. Особливостями конституційно-правових норм є: прихований бланкетний характер багатьох із них (тобто наявність санкцій за їх порушення у нормах не конституційного, а кримінального чи адміністративного права); повна відсутність санкцій у більшості норм; значна питома вага норм узагальнюючого характеру, що не породжують безпосередньо суб’єктивних прав й юридичних обов’язків. Конституційні норми мають свою внутрішню структуру — гіпотезу, диспозицію і санкцію, проте у них рідко наявні усі структурні елементи, насамперед санкція. Конституційно-правові норми мають свою класифікацію:

–за способом регулювання – відсилочні, зобов’язуючі і (уповноважуючі);

–за функціональною спрямованістю – ругулятивні і охоронні; установчі;

–за характером регулювання суспільних відносин – загального, конкретного регулювання, матеріальні (правила поведінки) і процесуальні (порядок застосування норм матеріального права);

–за дією у просторі та часі: постійні, тимчасові, виняткові;

–діючі на усій території країни чи діючі у певних регіонах, суб’єктах, муніципальних утвореннях;

–за суб’єктами ухвалення – норми, ухвалені законодавчими, виконавчими чи судовими органами.