27. Особливості внутрішньої та зовнішньої політики Гетьманщини за діяльності і.Мазепи.

грандіозністю: розвалити Польщу і Крим за допомогою Москви, вийшовши в такий спосіб із васальної залежності Туреччини. Налагоджуючи дипломатичні стосунки з Москвою, Україна шахувала польські експансійні намагання, відкриваючи собі шлях до провадження Так, у лютому 1650 року, коли Польща намагалась втягнути гетьмана у війну в Туреччиною, а татарський хан - використати козацького ватажка у війні з Московщиною, Б. Хмельницький відновив овій союз із Туреччиною, чим приборкав одразу обох неспокійних сусідів. Складаючи 2 серпня 1650 року на руки посла Османа-аги присягу вірності Османській імперії, Хмельницький в такий спосіб зірвав московсько-польський союз, що був обернутий проти Туреччини, - в разі утворення його Україна перетворилася б на театр воєнних дій супротивників.Але вже того ж року Великий гетьман розпочинає вперту дволітню боротьбу за встановлення українського контролю над Волощиною, наслідком якої був шлюб його старшого сина Тимофія з донькою волоського господаря Лупулла Роксаною, скріплений у селі Рашків 21 серпня 1652 року. Під цими намірами простежувалось прагнення Б.Хмельницького через Волощину зайняти стосовно Порти безпосередньо, без васальної залежності від Криму, становище удільного князя і знайти на Заході осередок («Князівство Подільське», пізніше «Князівство Сарматське» з князем Юрієм Хмельницьким на чолі), навколо якого під протекторатом Туреччини українська державність могла б оформитись і зміцнитись.Ці плани не мали остаточного успіху через загибель сина Великого гетьмана Тимофія Хмельницького, вбитого під Сучавою у вересні 1652 року.Невдовзі Б.Хмельницький і його оточення розробили новий великий задум, що вражав своєю власної активної зовнішньої політики на європейському континенті. Одним з перших проявів цього, після підписання Переяславської угоди 1654 року, було намагання гетьмана встановити винятково український

28.Ліквідація царизмом політичної автономії України і Запорізької Січі 1 жовтня 1653 - Земський Собор у Москві ухвалив рішення про прийняття України під „високу руку”. А 1 листопада 1653 московське посольство на чолі з Василем Бутурліним вже було на кордоні з Україною. У посольство входили окольничий Іван Олферьєв, диякон Ларіон Лопухін. З ними їхало духовенство з іконами, корогв, хрестами, чином Спаса - дар царя Хмельницькому – та великий ескорт. Гетьман був зайнятий війною і організацією похорону Тимоша, тому прибув до Переяслава лише 6 січня 1654. Він уникав урочистих прийомів і не запрошував послів до себе. Всі переговори проходили сухо і офіціально. 8 січня відбулася Рада козацької верхівки, на якій було остаточно прийнято рішення про перехід України під зверхність московського царя. У цей же день на площу були скликані люди, перед якими гетьман проголосив промову. У ній Богдан Хмельницький зробив акцент на потребі України у верховному володарі, і назвав 4 потенційних кандидатів на цю роль: польського короля, кримського хана, турецького хана та московського царя – і заявив, що найкращим для союзу є православний цар. Задоволена тим, що вибір упав на православного правителя, натовп схвально загув. Тоді Бутурлін, Хмельницький та присутня там старшина увійшли в Успенську церкву, щоб скріпити це рішення спільною присягою. Але несподівано випадок завів справу у глухий кут. За прийнятими в Польщі традиціям Хмельницький сподівався, що присягати будуть обидві сторони. Але Бутурлін відмовився присягати від імені царя, кажучи, що цар є самодержцем і не присягає своїм підданим. Розлючений відмовою Бутурліна, Хмельницький гордо вийшов з церкви, погрозивши взагалі скасувати угоду. Проте Бутурлін уперто стояв на своєму. Нарешті, боячись втратити царську підтримку через, здавалося б, просту формальність, Хмельницький погодився дати клятву на вірність цареві.