Поверхні вирівнювання

Рівнинні поверхні, що виникли в результаті вирівнювання спочатку розчленованого рельєфу називають поверхнями вирівнювання. Поверхні вирівнювання розбудовуються при малих швидкостях тектонічних рухів в умовах їх компенсації нівелюючими екзогенними процесами або в обстановці відносного спокою. Залежно від спрямованості рухів формуються аккумулятивные або денудационные вирівняні поверхні. Поверхні вирівнювання характерні як для платформних, так і для складчастих областей.

Дослідженням процесів вирівнювання була присвячена безліч робіт.

I. По виставах В.Дэвиса, усі епохи горотворення закінчувалися зниженням активності тектонічних рухів до їхнього повного припинення. Це виражається в послідовній спрямованій зміні вигляду рельєфу. Дэвис виділяв цикли, протягом яких відбуваються зміни рельєфу залежно від ендогенного режиму. Кожний цикл ділиться на стадії. В ерозійному циклі виділяється п'ять стадій:

1. Дитинство – початок розчленовування загального підняття гірського спорудження, при якому ріки використовують, головним чином, первинні (тектонічні) западини, вододіли залишаються нерозчленованими.

2. Юність – швидкий розвиток ерозії й значний розчленовування рельєфу.

3. Зрілість – початок спадного розвитку рельєфу - зниження вододілів, выполаживание схилів і розширення долин.

4. Старість –спадне розвиток рельєфу, розчленовування лінійних хребтів і перетворення їх у пагорби, що підрозділяють широкі плоскі долини, де меандрируя, течуть ріки.

5. Старезність – повне вирівнювання рельєфу.

Граничну рівнину, вироблену на складчастій підставі області горотворення В.Дэвис назвав пенепленом.

Зустрічаються незавершені цикли з порушеннями описаної послідовності. Процес вирівнювання може перерватися на будь-якій стадії (у результаті активізації тектонічних рухів).

Вирівнювання Дэвис розглядав як результат послідовного зниження орогенного рельєфу «зверху».

II. По А.Д.Наумову (1981), пенеплену відповідає рубіж, що відокремлює мобільний режим геосинклінального й эпигеосинклинального орогенного розвитку від відносно стабільного платформного. Розвиток орогена й наступний етап спокою повинні були забезпечити глибокий денудационный зріз і граничне вирівнювання, що завершилося формуванням незміщених хімічних кор вивітрювання повного профілю.

З геологічних позицій вірніше виділяти пенеплены як поверхні роздягнула, відповідні до переходу від геосинклінального до платформного режиму, і поверхні вирівнювання, що виникають у принципово інших геологічних умовах.

III. В.Пенк дав аналіз процесу отступания схилів і формування “ передгірних сходів” (педиментов), розглядаючи цей процес синхронно з розвитком підняттів. Нерівномірність здіймання в комбінації з розширенням області позитивних рухів обумовила ступінчастість схилів. Це явище могло відбуватися при різних співвідношеннях швидкостей здіймання й денудації.

При пед ипленизации відбувається вирівнювання “збоку” у результаті паралельного отступания схилів і розширення підстави – педиментов.

Педимент - передгірна скеляста рівнина, іноді з малопотужним покривом в основному флювиальных відкладань. Розміри педиментов – до десятків км². Утворюються в різних кліматичних зонах за рахунок склоновой денудації й видалення матеріалу процесами площинного й ручейкового змиву. Необхідна умова для педипленизации - наявність раніше створених перевищень між сполученими областями зносу й нагромадження. Переривчастість тектонічних рухів у комбінації зі змінами клімату може привести до виникнення декількох рівнів педиментов. Педимент поєднується з відступаючим схилом, який регресивно зміщаючись, “з'їдає” вышерасположенный педимент.

В умовах спадного розвитку регіону досить тривалий процес отступания схилів може привести до загального вирівнювання – педипленизации.

Педиплен – велика слабонаклонная рівнина, що утворювався в результаті тривалого отступания схилів, розширення й злиття педиментов. Вирівнювання відбувається в основному за рахунок бічний планации. поверхня, що утворювався, є полігенної, переважно денудационной. Для формування педипленов сприятливі умови семиаридного й помірковано гумидного клімату, переважно холодного й різко континентального. Головна й обов'язкова умова – тривала відсутність рухів, що створюють похилі поверхні, і постійне положення базису денудації, що визначає спадний розвиток рельєфу й вирівнювання в будь-яких кліматичних умовах.

При висхідному розвитку рельєфу й формуванні нових рівнів педиментов загального вирівнювання не відбувається. Область здіймання розширюється.

Отже, виділяється кілька генетичних типів поверхонь вирівнювання:

1. Пенеплены – регіональні поверхні роздягнула, що відбивають перехід території від эпигеосинклинального орогенного режиму до платформного. Час формування відповідає тривалому етапу тектонічного спокою, коли відбувається повне вирівнювання й утвір кор хімічного вивітрювання повного профілю.

2. Поверхні статичного вирівнювання (або поверхні кінцевого вирівнювання) – педиплены й ін. регіональні поверхні, що утворюються в умовах тривалого тектонічного спокою, кінцевого вирівнювання й повного знищення нерівностей, обумовлених мертвими СФ, литолого-стратиграфическими й ін. факторами. Можуть формуватися неодноразово в умовах платформного режиму.

Механізм руйнування нерівностей для I і II типів поверхонь може представляти комбінацію різних видів планации при зміні провідної ролі нівелюючих процесів у часі.

3. Поверхні динамічного вирівнювання – локальні вирівняні поверхні, що утворюються при спадному розвитку рельєфу в умовах малих швидкостей росту СФ, повністю знищуваних екзогенними процесами. Залежно від напрямку загальних рухів формуються денудационные, аккумулятивные або складні поверхні динамічного вирівнювання.