4. Підприємницька діяльність носить систематичний характер, тобто вона повинна здійснюватися постійно впродовж тривалого часу або багаторазово.

Систематичність підприємницької діяльності полягає в тому, що підприємець обираючи організаційно – правову форму своєї діяльності, здійснюючи процедуру державної реєстрації, патентування у випадках, передбачених законом, має на меті не вчинення однієї разової господарчої операції, а впровадження регулярної діяльності в обраній сфері суспільного виробництва.

5. Підприємництво здійснюється у сфері суспільного виробництва з метою досягнення економічних і соціальних результатів та отримання прибутку, що і відрізняє її від некомерційної та інших видів діяльності.

Мета одержання прибутку – кінцевий результат підприємницької діяльності, який характеризує ефективність роботи. Однак відсутність реально отриманого прибутку не означає, що діяльність перестала бути підприємницькою. Тобто найголовнішою ознакою є саме мета отримання прибутку, а ступень її досягнення має вторинне значення для віднесення діяльності до підприємницької.

Таким чином, найбільш суттєвою ознакою, що відрізняє підприємницьку діяльність є її мета – отримання прибутку.

Згідно із ст.42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Свобода підприємницької діяльності передбачає можливість особи вирішувати чи займатися підприємницькою діяльністю та вільно її обирати.

За своєю природою право на підприємницьку діяльність є невідчужуваним і, по суті, передбачає забезпечення кожному рівних можливостей для його реалізації.

Підприємницька діяльність здійснюється на основі:

- вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;

- самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально – технічних, фінансових та інших ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

- вільного найму підприємцем працівників;

- комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;

- вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;

- самостійно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність, використання належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Єдиного закону, що окреслював би коло видів діяльності, де підприємництво заборонено на сьогодні не має.

Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь – яку діяльність. яку не заборонено законом.

Особливості здійснення окремих видів підприємницької діяльності встановлюються чинним законодавством. Перелік видів господарської діяльності що підлягають ліцензуванню, а також перелік видів діяльності де підприємництво заборонено, встановлюються виключно законами України.

Існують 2 типи заборон:

- за суб’єктним критерієм;

- за об’єктним критерієм – залежно від господарської діяльності.

Необхідними умовами застосування законодавчих актів, що регламентують особливості здійснення господарської діяльності є:

- несуперечність їх змісту базовим положенням ГК;

- наявність відповідного обсягу повноважень (належної компетенції) у органів, які приймають ці законодавчі акти.

Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» визначає вичерпний перелік видів діяльності, які підлягають ліцензуванню. Ліцензування є одним із способів державного регулювання підприємницької діяльності, що забезпечує присутність на визначених законом сегментах ринку лише тих учасників, чиї професійні, технологічні, організаційні та інші характеристики відповідають встановленим вимогам.

Стаття 42 Конституції України до кола осіб, право на підприємницьку діяльність яких обмежується законом відносить депутатів, посадових осіб державної влади та місцевого самоврядування.

Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення строку, встановленого вироком суду.

Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати у підприємницьких товариствах та їх спілках (об’єднаннях) керівні посади і посади, пов’язані з матеріальною відповідальністю.

Непідприємницька діяльність, тобто некомерційне господарювання – це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.

Здійснюється некомерційна діяльність, як правило, державними суб’єктами господарювання, а також може здійснюватися на основі інших форм власності (політичні партії, релігійні організації тощо).

Підприємницький спосіб господарювання, це основний спосіб в ринкових умовах.

Ст. 44 ГКУ визначені наступні принципи підприємницької діяльності:

- вільний вибір підприємцями видів діяльності;

- самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибір постачальників і споживачів продукції, залучення матеріально – технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;

- вільний найм підприємцем працівників;

- комерційний розрахунок за власний комерційний ризик;

- вільне розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів передбачених законом;

- самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 ГКУ сферу господарських відносин становлять:

господарсько – виробнича,

організаційно – господарчи,

внутрішньогосподарчі відносини.

Підприємництво в Україні здійснюється в будь – яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця.

Законодавець передбачає різні організаційно – правові форми суб’єктів підприємницької діяльності:

– колективні утворення (підприємства, господарські товариства, об’єднання підприємств),

- а також одноособове зайняття підприємництвом без створення юридичної особи (громадяни – підприємці.)

Суб’єкти господарювання, метою основної діяльності яких не є отримання прибутку, для фінансового забезпечення виконання своїх статутних завдань мають право вчиняти господарські операції, які за своєю природою є підприємницькими.

Підприємці мають право укладати з громадянами договори щодо використання їх праці.

При укладенні трудового договору (контракту), угоди підприємець зобов’язаний забезпечити належні і безпечні умови праці, оплату праці не нижчу від визначеної законом та її своєчасне одержання працівниками, а також інші соціальні гарантії, включаючи соціальне й медичне страхування та соціальне забезпечення відповідно до законодавства України.